КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"05" лютого 2015 р. Справа№ 911/3936/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Гаврилюка О.М.
Коротун О.М.
за участю представників сторін
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віталіс"
на рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2014 року
у справі № 911/3936/14 (суддя: Мальована Л.Я.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Миргородський м'ясокомбінат № 1"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віталіс"
про стягнення 403 369,62 грн.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Миргородський м'ясокомбінат № 1" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віталіс" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 403 369,62 грн заборгованості з яких: 262 673,99 грн - боргу по договору поставки № 27/01-2014/0144 від 27.01.2014 року, 2 699,63 грн - 3% річних, 16 180,70 грн - пеня, 121815,30 грн - штраф.
Рішенням Господарського суду Київської області від 05.11.2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віталіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Миргородський м'ясокомбінат № 1" - 252 673,99 грн боргу, 16 180,70 грн пені, 2 699,63 грн трьох відсотків річних, 78 802,20 грн штрафу, 7007,13 грн судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Віталіс" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2014 року у справі №910/7650/13 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Київської області неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Крім того, скаржник зазначив, що сторонами не було визначено строки оплати поставленого товару, оскільки спірний договір не містить дати укладання.
Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 24.11.2014 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віталіс" було прийнято до провадження.
Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 20.01.2015 року розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, даною ухвалою розгляд справи було продовжено на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.
05.02.2015 року через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду від представників сторін надійшло клопотання про припинення провадження у справі, оскільки станом на 04.02.2015 року між сторонами відсутній спір і останні не мають жодних зустрічних претензій.
Колегія суддів розглянувши дане клопотання дійшло висновку, що воно не підлягає задоволенню, як необґрунтоване.
Представники сторін у судове засідання 05.02.2015 року не з'явилися. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, зокрема, надсиланням ухвали від 20.01.2015 року на відповідні адреси.
Пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 встановлює, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з п. 3.9.2. Постанови Пленуму, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони не скористалися належними їм процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні 05.02.2015р., Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2014 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Віталіс" - без задоволення, з наступних підстав.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 27.01.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Миргородський м'ясо комбінат № 1" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віталіс" (покупець) було укладено договір поставки № 27/01-2014/0144 (далі - договір поставки), відповідно до умов якого позивач здійснює поставку товару, а відповідач зобов'язується приймати товар та своєчасно здійснювати оплату на умовах договору.
Відповідно до п. 4.1 договору поставки оплата товару здійснюється протягом 14-ти календарних днів з дати отримання товару.
Згідно ст. 10.1 договору даний договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до його повного виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, останньому на виконання умов договору було передано товар на загальну суму 922 949,27 грн, що підтверджується видатковими накладними: №4424 від 16.06.2014 року на суму 54159,27 грн; №4347 від 13.06.2014 року на суму 47702,81 грн; №4181 від 09.06.2014 року на суму 44759,09 грн; №4134 від 06.06.2014 року; №4059 від 04.06.2014 року на суму 52766,10 грн; №3973 від 02.06.2014 року на суму 41440,52 грн; №3925 від 30.05.2014 року на суму 51961,28 грн; №3836 від 28.05.2014 року на суму 53864,76 грн; №3764 від 28.05.2014 року на суму 49555,36 грн; №3703 від 23.05.2014 року на суму 63745,88 грн; №3606 від 21.05.2014 року на суму 52324,13 грн; №3475 від 16.05.2014 року на суму 53118,51 грн; №3387 від 14.05.2014 року на суму 39994,16 грн; №3299 від 09.05.2014 року на суму 63156,00 грн; №3131 від 05.05.2014 року на суму 43947,30 грн; №3103 від 02.05.2014 року на суму 44999,10 грн; №3017 від 30.04.2014 року на суму 40 162,20 грн; №2869 від 25.04.2014 року на суму 46898,10 грн; №1958 від 21.03.2014 року на суму 23377,18 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції відповідач в порушення умов п. 4.1 договору не здійснив оплату за отриманий товар протягом 14-ти календарних днів з дати отримання товари відповідно до вищевказаних видаткових накладних.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що вищевказані видаткові накладні містять посилання на спірний договір за №27/01-20144 та дату його укладання, а саме 27.01.2014р.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що сторонами не було визначено строки оплати поставленого товару, оскільки спірний договір не містить дати укладання.
Відповідач на час розгляду справи в суді першої інстанції, частково сплатив постачальнику вартість поставленого товару на суму 660 275,28 грн, таким чином вартість не оплаченого відповідачем товару станом на дату подачі позову до суду першої інстанції склала 262673,99 грн.
На день розгляду справи позивач подав у відповідності до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України заяву про зменшення позовних вимог в якій просив суд першої інстанції стягнути з відповідача заборгованість в сумі 252 673,99 грн у зв'язку з тим, що останнім сплачено частково борг в сумі 10000,00 грн.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 252 673,99 грн.
Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача 2 699,63 грн 3 % річних, 16 180,70 грн - пені та 78 802,20 грн. штрафу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарського кодексу України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Відповідно до п. 7.5. договору за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення.
Згідно з п. 7.6. договору за прострочення оплати більш ніж на 10 календарних днів з моменту настання платежу покупець сплачує штраф у розмірі 30% від суми неоплаченого в строк товару.
Так, для всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 року № 01-8/344 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році").
Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд, здійснивши розрахунок 3 % річних, пені та штрафу погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення 2 699,63 грн 3 % річних, 16 180,70 грн - пені та 78 802,20 грн штрафу (перерахований на день розгляду справи в суді першої інстанції).
Крім того, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що станом на 04.02.2015 року між сторонами відсутній спір і останні не мають жодних зустрічних претензій.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.
Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.
За таких обставин, рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2014 року у справі №911/3936/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Віталіс" - задоволенню не підлягає.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віталіс" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2014 року у справі №911/3936/14- залишити без змін.
3. Матеріали справи №911/3936/14 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді О.М. Гаврилюк
О.М. Коротун