Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
№ 22-ц/778/330/15 Головуючий у 1 інстанції: Гусинський М.О.
Суддя-доповідач: Боєва В.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2015 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Боєвої В.В.,
Суддів Денисенко Т.С., Коваленко А.І.,
при секретарі: Хомяк К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2014 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю,
В С Т А Н О В И Л А :
У лютому 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.
Позивач зазначав, що вони з відповідачем перебувають в шлюбі з 22 серпня 1998 року, мають неповнолітню дитину - сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час шлюбу вини придбали трикімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка зареєстрована за відповідачем та автомобіль «КІА СЕRАТО», 2008 року випуску. Зараз він бажає це майно поділити. Просив поділити їх спільне майно як подружжя, а саме: поділити трикімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка зареєстрована за відповідачем та автомобіль «КІА СЕRАТО», 2008 року випуску, визнавши за ним право власності на 1/2 частку квартири та автомобіля, стягнути з відповідача понесені судові витрати.
05.08.2014 року відповідач ОСОБА_3 подала зустрічну позовну заяву про визнання квартири АДРЕСА_1 її особистою власністю, пояснюючи це тими обставинами, що квартира була нею придбана за власні кошти, надані їй її матір'ю, під час окремого проживання від ОСОБА_2, який у січні 2003 року зібрав свої речі та залишив її з дитиною.
05.08.2014 року позивач ОСОБА_2 подав заяву про залишення його позовних вимог в частині поділу автомобіля «КІА СЕRАТО», 2008 року випуску без розгляду.
Ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Запорізької області від 05 серпня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 в частині позовних вимог стосовно поділу автомобіля «КІА СЕRАТО», 2008 року випуску залишено без розгляду.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без задоволення, зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_3,.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в сумі 277 грн. 70 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог та відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_3
В судове засідання апеляційного суду сторони та їх представники не з'явилися. Судова колегія ухвалила розглядати справу за відсутності сторін та їх представників. При цьому колегія суддів виходила з того, що у відповідності до статті 27 ЦПК України участь в судовому засіданні є правом особи, яка бере участь у справі. Суд не вбачив підстав для відкладення розгляду справи в порядку ч. 1 ст. 305 ЦПК України, оскільки згідно даної норми процесуального права апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.
Вперше розгляд справи було призначено на 23.12.2014 року. В зв'язку з неявкою сторін та з урахуванням клопотання ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи в зв'язку з її хворобою, розгляд справи було відкладено на 04.02.2015 року.
Про судове засідання, яке призначено на 04.02.2015 року, учасники процесу належним чином повідомлені (а. с. 101-104).
У відповідності до частини 2 статті 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. З огляду на приписи статті 303-1 ЦПК України, якою визначено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду, судова колегія ухвалила розглянути справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 за відсутності сторін та їх представників, оскільки подальше відкладення розгляду справи суперечить вищевикладеним положенням процесуального права.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга має бути відхилена з наступних підстав.
Згідно статті 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
У відповідності до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
При вирішенні спору суд першої інстанції посилався на положення статті 355 ЦК України, якою визначені поняття і види права спільної власності, на статті 60, 68, 69 , 71 СК України, якими встановлені: підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя; здійснення права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу; право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Також судом враховано приписи пункту 3) частини 1 статті 57 СК України якою встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
Відмовивши ОСОБА_2 в задоволенні позову про поділ спільного майна подружжя та задовольнивши зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання квартири АДРЕСА_1 її особистою власністю, суд виходив з того, що спірна квартира була придбана ОСОБА_3 на особисті кошти - які їй надала рідна тітка ОСОБА_5
Статтею 212 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно вимог статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Основний довід апеляційної скарги ОСОБА_2 полягає в тому, що він не згодний з тим, що судом застосовано норми матеріального права, які стосуються режиму окремого проживання подружжя та майна, яке начебто придбано ОСОБА_3 під час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Апелянт вважає, що такий висновок суду не відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Цей довід апеляційної скарги спростовується наступним.
Дійсно, в обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_3 посилалася на положення статей 57, 120 СК України, вважаючи, що спірна квартира придбана нею під час окремого проживання з чоловіком - ОСОБА_2 та на кошти, які їй надала її рідна тітка - ОСОБА_5
Відповідно до пунктів 2, 3 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно: набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на кошти, які належали їй, йому особисто.
За змістом частини 6 статті 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Відповідно до пункту 1) частини 2 статті 120 СК України у разі встановлення режиму окремого проживання майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважається набутим у шлюбі.
Проте, в мотивувальній частині оскаржуваного рішення зазначено: «Таким чином, в даному судовому засіданні, у зв'язку із визнанням обома сторонами справи факту придбання 29.12.2003 року квартири АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3 в період знаходження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 між собою в шлюбі, то доказуванню, відповідно до ст.ст. 60, 61 ЦПК України, не підлягають обставини набуття прав власності на цю квартиру, які підтверджують або спростовують виникнення у кожного з подружжя ОСОБА_3 права спільної або особистої власності на спірну квартиру» (а. с. 81, абзац 3).
Таким чином, судом в обґрунтування судового рішення не покладено факт роздільного проживання подружжя, а взято до уваги джерело коштів, за які було придбано спірну квартиру, що узгоджується з відповідними нормами СК України та роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».
Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 стосуються його незгоди з висновком суду стосовно того, що спірна квартира була придбана ОСОБА_3 за кошти, які їй надала тітка - ОСОБА_5 (6000 євро), та він не згодний, що суд взяв до уваги такий доказ, як квитанцію про банківський переказ коштів - 2.08.2004 року шляхом банківського переказу ОСОБА_6 переказала ОСОБА_5 на Слов'янську філію ПАТ «Укрсоцбанк» із Греції 6000,00 євро.
Такі доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження при апеляційному розгляді справи.
Статтею 60 СК передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу; розпорядження майном, що є об'єктом спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
За змістом статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, а згідно частин 1-2 статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі; якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Судова колегія звертає увагу на роз'яснення пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», в якому вказано: Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Частиною 3 статті 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 статті 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 4 статті 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи видно, що при розгляді справи в суді першої інстанції ОСОБА_3 надані відповідні письмові докази на підтвердження тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, та за її клопотанням допитані свідки, які підтвердили ті обставини, що з 1998 року по 2004 рік ОСОБА_3 разом із сином була зареєстрована та постійно мешкала в квартирі за адресою: АДРЕСА_3. Квартира належала її матері - ОСОБА_6, яка проживала у Греції.
За інформацією ЖБК 329 м. Слов'янська ОСОБА_3 з вересня 1998 року по квітень 2004 року була зареєстрована та мешкала в квартирі АДРЕСА_3, власником якої є ОСОБА_6 ОСОБА_2 був прописаний в цій квартирі, але з січня 2003 року по квітень 2004 року фактично в ній не проживав (а. с. 47).
У 2003 році ОСОБА_6 вирішила допомогти доньці та купити їй квартиру. В зв'язку з чим ОСОБА_3 знайшла варіант купівлі квартири, а щоб не втратити такий варіант, її мати - ОСОБА_6 домовилася, що її рідна сестра - ОСОБА_5 надасть ОСОБА_3 грошові кошти для придбання квартири, а вона потім поверне сестрі кошти, надіславши їх із Греції.
Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу серії ВВА № 701917 від 29 грудня 2003 року ОСОБА_3 29.12.2003 року купила трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 за 27770,00 грн., що складає її вартість з урахуванням коефіцієнтів індексації за обліком КП «БТІ м. Слов'янська» (а. с 45).
02.08.2004 року шляхом банківського переказу ОСОБА_6 переказала ОСОБА_5 на Слов'янську філію ПАТ «Укрсоцбанк» із Греції 6000,00 євро - повернувши грошові кошти, які були витрачені ОСОБА_5 на купівлю квартири для ОСОБА_3 (а. с. 58-60).
Зазначені обставини були встановлені судом на підставі належних та допустимих доказів, наданих ОСОБА_3, які в силу вимог статті 212 ЦПК України були судом першої інстанції оцінені за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому навів мотиви їх прийняття.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник наполягали на тому, що квартира АДРЕСА_1 була придбана на ім'я ОСОБА_3 в період знаходження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 між собою в шлюбі, що квартиру покупали вони разом, на гроші, які для цього разом накопичували протягом декількох років до цього.
В матеріалах справи є довідка, з якої видно, що в період з 30.06.1999 року по 18.06.2009 року ОСОБА_2 був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як фізична особа-підприємець (а. с. 56-57).
ОСОБА_2 всупереч роз'ясненням пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» та вимогам статей 10, 60 ЦПК України не надав доказів на підтвердження тієї обставини, що на час придбання спірної квартири подружжя мало спільні грошові джерела для здійснення такої дороговартісної покупки та не надав доказів в якому розмірі він отримував доходи, в тому числі й яким чином подружжя ОСОБА_2 накопичувало гроші на купівлю квартири (на банківському рахунку або іншим шляхом), яку суму назбирали тощо.
Виходячи з викладеного колегія суддів вбачає, що судом першої інстанції враховано передбачені законом підстави визнати спірну квартиру особистою приватною власністю ОСОБА_3, що виключає можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_2
Із апеляційної скарги вбачається, що інші доводи не мають належного обґрунтування у чому полягає порушення судом вимог матеріального і процесуального права, а тому не дають підстав для висновку щодо незаконності чи неправильності оскаржуваного судового рішення. За таких обставин судова колегія вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: