ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2015 року Справа № 925/7/14
Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого судді Анісімова І.А., при секретарі судового засідання Швидкій О.В.
у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду за адресою: м. Черкаси, бульвар Шевченка,307
за участю представників сторін
від позивача: Гураль С.П. - за довіреністю від Юдицького О.В.,
від відповідача 1: Мухінський В.О. - за довіреністю,
від відповідача 2: не з'явився,
розглядає справу:
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Інжинірінг" та товарної біржі "Черкаська Центральна товарна біржа"
про визнання недійсним правочину про відчуження автомобіля DAEWOO LANOS TF69Y
ВСТАНОВИВ:
Заявлено вимогу про визнання недійсним правочину щодо відчуження автомобіля DAEWOO LANOS TF69Y, сірого кольору, 2006 року випуску, державний номерний знак СА3007АІ, № двигуна F15S3071317, № кузова SUPTF69YD7W310037.
04.03.2014 ухвалою господарського суду Черкаської області було зупинено провадження у справі №925/7/14, до вирішення пов'язаною з нею справою №823/4040/13-а, що розглядається іншим судом.
05.05.2014 ухвалою господарського суду Черкаської області було поновлено провадження у справі №925/7/14.
20.05.2014 ухвалою господарського суду Черкаської області було зупинено провадження у справі №925/7/14, до вирішення пов'язаною з нею справою №823/4040/13-а, що розглядається іншим судом.
05.12.2014 ухвалою господарського суду Черкаської області було поновлено провадження у справі №925/7/14, за клопотанням ТОВ "Сван-1" від 01.12.2014.
18.12.2014 ухвалою Господарського суду Черкаської області залучено до участі у справі другого відповідача - Товарну біржу "Черкаська Центральна товарна біржа" .
15.01.2015 до суду надійшли додаткові пояснення позивача (ТОВ «Сван-1») №02-01/8920/04-14-10-2337 від 13.01.2015, яким уточнив позовні вимоги та просить застосувати наслідки недійсності правочину.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на приписи ст. ст. 203, 215 ЦК України та зазначав, що оспрюваний правочин є збитковим, а тому суперечить положенням ст. 79 ГК України та статуту товариства, крім того, як зазначав позивач особа, що підписала договір не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки Шатернік Руслан Володимирович не призначався засновниками на посаду генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1".
Правочин, який укладено в листопаді 2010 року між ТОВ «Сван-1» та ТОВ «Агро Інжиніринг» та відповідно до якого у ВРЕР ДАІ з обслуговування м.Черкаси здійснено перереєстрацію вищевказаного автомобіля DAEWOO LANOS TF69Y з ТОВ «Сван-1» на ТОВ «Агро Інжиніринг» був укладений з порушенням вимог діючого цивільного законодавства України та спрямований на спричинення збитків товариству.
Відповідач 1 відзивом на позов та його представник в судовому засіданні проти позову заперечив посилаючись на те, що вищевказаний правочин не порушує права, законні інтереси позивача та основні принципи його діяльності, передбачені ст.79 ГПК України та статутом товариства. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.
Відповідач 2 відзивом на позов та його представник в судовому засіданні проти позову заперечив та зазначив, що оскаржена біржова угода купівлі-продажу транспортного засобу, реєстраційний №18984/3 від 30.11.2010 не суперечить п.6 ст.15 Закону України «Про товарну біржу», оскільки в даному випадку продавалась партія товару, а не один автомобіль.
Також посилається на те, що біржова угода купівлі-продажу транспортного засобу була укладена 30.11.2010, а позовна заява ТОВ «Сван-1» про визнання недійсним правочину, зареєстрована в господарському суді Черкаської області 08.01.2014. Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлена тривалістю три роки, отже 30.11.2013 сплила встановлена законом позовна давність, що згідно ст..267 ЦК України є підставою для відмови у позові.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав повністю.
В судовому засіданні, яке відбулося 04 лютого 2015 року згідно ст. 85 ГПК України представникам сторін було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.
Заслухавши представників сторін, дослідивши усі обставини, перевіривши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
30.11.2010 між ТОВ «Сван-1» та ТОВ «Агро Інжиніринг» було укладено біржову угоду купівлі-продажу транспортного засобу, реєстраційний №18984/3.
Біржовими торгами є торги, що публічно і гласно проводяться в торговельних залах біржі за участі членів біржі по товарах, допущених до реалізації на біржі в порядку, встановленому правилами біржової торгівлі, як це встановлено ст. 281 ГК України.
Сторонами було досягнуто згоди про відчуження позивачем на користь відповідача ряду автомобілів, в тому числі і легкового автомобіля DAEWOO LANOS TF69Y, сірого кольору, 2006 року випуску, державний номерний знак СА3007АІ, № двигуна F15S3071317, № кузова SUPTF69YD7W310037.
Відповідно до банківських виписок ТОВ «Сван-1» стосовно руху коштів по рахунку №26002100039, відкритого в ПАТ АБ «Укргазбанк» МФО 320478, було встановлено, що 29.11.2010 на вказаний рахунок від ТОВ «Агро Інжиніринг» надійшли кошти в сумі 18 804 грн. 00 коп. призначення DAEWOO LANOS TF69Y, сірого кольору, 2006 року випуску, державний номерний знак СА3007АІ, № двигуна F15S3071317, № кузова SUPTF69YD7W310037.
Позивач при зверненні з позовом зазначив, що вказаний автомобіль було продано за ціною істотно нижчою від реальної ціни цього автомобіля, оскільки ціна продажу за біржовою угодою становить 18 804 грн. 00 коп.., а ринкова вартість автомобіля становить 46 400 грн. 00 коп.., що є підставою для визнання договору недійсним та порушує права позивача на отримання прибутку від господарської діяльності.
Позивач при зверненні з позовом зазначив, що вказаний автомобіль було продано за ціною істотно нижчою від реальної ціни цього автомобіля, оскільки ціна продажу за біржовою угодою становить 18804 грн.00 коп., а згідно висновку спеціаліста №1885 від 10.12.2010 ринкова вартість автомобіля становить 45 219 грн. 60 коп., що є підставою для визнання договору недійсним та порушує права позивача на отримання прибутку від господарської діяльності.
Вищевказаний правочин порушує права, законні інтереси ТОВ «Сван-1» та основні принципи його діяльності, передбачені ст.79 ГК України та Статутом товариства, оскільки його укладення направлено не на отримання прибутку, а навпаки завдало значних збитків товариству в результаті продажу майна товариства за ціною, значно нижчою від ринкової.
Суд відхиляє дані доводи позивача та погоджується із запереченнями проти позову інших учасників процесу в цій частині, виходячи з такого:
- низька ціна продажу певного товару не є самостійною підставою для визнання договору недійсним, оскільки це не передбачено нормами чинного законодавства;
- неотримання прибутку є ризиком комерційної діяльності кожного господарюючого суб'єкта;
- висновок спеціаліста № 1885 від 10.12.2010 не складався для відчуження автомобіля, а тому не може слугувати достовірним доказом дійсної ринкової ціни автомобіля;
- проданий автомобіль був уживаний, оскільки згідно вказаного висновку спеціаліста авто мало пробіг 200230 км, строк експлуатації 4 роки, 11 міс. при тому, що нормативний пробіг для забезпечення автомобілю технічно нормального стану за цей час повинен скласти лише 19500 км., що пояснює визначену у спірному договорі ціну продажу автомобіля.
За правовою природою біржова угода є договором купівлі-продажу та відповідає вимогам ст. 655 ЦК України, якою встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Як зазначалося вище, позивач вказував, що оспорюваний правочин був підписаний особою у якої був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Так, в обґрунтування зазначених обставин, позивач зазначав наступне:
Протокол №10/06/07 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1" від 07.06.2010 року, яким було призначено на посаду директора товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1" Шатерніка Руслана Володимировича підписаний не учасниками товариства - громадянами Кикотем П.М. та Шарабаріним C.O., а невідомими особами.
Позивач вважає, що підписи засновників товариства - Рубан Л.І. та Кикотя П.М. при укладенні установчого договору товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1" від 22 лютого 2002 року суттєво відрізняються від підписів під тими ж прізвищами на інших документах, створених після 2002 року, а саме на протоколі №10/06/07 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1" від 07.06.2010 року.
В зв'язку з чим позивач стверджує, що підписи під прізвищами засновників товариства на протоколі загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1", а саме: на протоколі №10/06/07 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1" від 07.06.2010 року є підробленими.
Позивач вказував, що при з'ясуванні обставин підписання Кикотем П.М. протоколів зборів засновників, зокрема, №10/06/07 від 07 .06.2010 року, яким на посаду генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1" було призначено Шатерніка Руслана Володимировича, останній зазначив, що ніяких протоколів останнім часом він не підписував.
Крім того позивач зазначав, що станом на дату створення протоколу №10/06/07 від 07 червня 2010 року, а також на даний час печаткою та документами товариства володіють невідомі особи, оскільки арбітражний керуючий-розпорядник майна, виконуючий обов'язки керівника боржника не отримав печатки та документів від жодного із представників товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1", у зв'язку з чим опублікував оголошення в друкованих засобах масової інформації про визнання втраченої печатки недійсною та виготовити іншу печатку.
Водночас, як з'ясовано судом під час розгляду справи, рішення загальних зборів учасників (оформлене протоколом №10/06/07 від 07.06.2010 року), про призначення на посаду генерального директора позивача Шатерніка Руслана Володимировича є чинним та в установленому законом порядку не було визнано недійсним.
Наведене вище рішення загальних зборів учасників товариства не є предметом розгляду даного спору.
Будь-яких трудових спорів з цього питання також не було, а тому посилання позивача про те, що оспорюваний договір підписаний не уповноваженою особою є безпідставним та необґрунтованим.
Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.
Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.
Позивачем не надано доказів, що Шатерник Р.В. діяв зловмисно. В матеріалах справи відсутні докази, в т.ч. судові рішення із висновками про те, що біржова угода була результатом зловмисної згоди представників її сторін та укладалася на шкоду інтересам продавця.
Як зазначається в постанові пленуму Вищого господарського суду України, від 29 червня 2013 року, № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи.
Таким чином суд не вважає переконливими доводи позивача про те, що при укладенні біржової угоди мала місце зловмисна домовленість одного представника з іншим.
З приводу доводів позивача про порушення при укладенні біржової угоди положень Закону України "Про товарну біржу", суд погоджується із їх обґрунтованістю, виходячи з наступного:
Відповідно до ст. 279 ГК України товарна біржа є особливим суб'єктом господарювання, який надає послуги в укладенні біржових угод, виявленні попиту і пропозицій на товари, товарних цін, вивчає, упорядковує товарообіг і сприяє пов'язаним з ним торговельним операціям.
Товарна біржа є юридичною особою, діє на засадах самоврядування і господарської самостійності, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банку, печатку зі своїм найменуванням.
Товарна біржа створюється на основі добровільного об'єднання заінтересованих суб'єктів господарювання.
У відповідності до ч. 6 ст. 15 Закону України "Про товарну біржу" не можуть бути предметом біржової торгівлі речі, визначені індивідуальними ознаками, якщо вони не продаються як партія, а також будь-які вживані товари, включаючи транспортні засоби, та капітальні активи. Таке обмеження не поширюється на майно, яке відчужується з податкової застави, а також майно, конфісковане відповідно до закону.
Суд вважає, що за змістом цієї норми продаж вживаних товарів на біржі заборонений у будь-якому випадку, крім продажу майна, що відчужується з податкової застави, а також майно, конфісковане відповідно до закону. Ця норма не допускає об'єднання вживаних товарів у партію для їх продажу, виходячи із прямого змісту ст. 15 Закону.
Всіма учасниками процесу не заперечується, що всі автомобілі, в тому числі і автомобіль DAEWOO LANOS TF69Y, сірого кольору, 2006 року випуску, державний номерний знак СА3007АІ, № двигуна F15S3071317, № кузова SUPTF69YD7W310037 на час продажу були вживаними.
У відповідності до ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а встановлення такої обставини є підставою для визнання договору недійсним.
З матеріалів справи вбачається, що 25 жовтня 2011 року ухвалою господарського суду Черкаської області зі справи №10/5026/2337/2011 було порушено провадження у справі про визнання банкрутом товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1".
Розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Юдицького Олександра Вікторовича.
Ухвалою суду від 09 лютого 2012 року керівника боржника Вінника Сергія Васильовича - голову ліквідаційної комісії відсторонено від посади та покладено на розпорядника майна Юдицького Олександра Вікторовича виконання обов'язків керівника товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1".
Згідно абзаців 2 та 3 п. 11 розділу X Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року N 4212-VI)" положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом.
Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Оскільки на даний час у справі №10/5026/2337/2011 триває процедура розпорядження майном боржника, то застосовуються положення Закону, без врахування змін внесених Законом України від 22 грудня 2011 року N 4212-VI, яким Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" викладено у новій редакції.
З урахуванням вищенаведеного також не підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання недійсним спірного договору з підстав порушення положень (стандартів) бухгалтерського обліку та вимог Закону України "Про податок на додану вартість".
Позивач вказував, що у зв'язку з не включенням до вартості товару суми ПДВ було порушено законодавство та заподіяно додаткові майнові збитки.
Водночас при цьому необхідно зазначити, що порушення підприємством податкового законодавства є підставою для донарахування контролюючим органом такому підприємству сум несплачених податків та застосування додаткових штрафних санкцій після проведення необхідних перевірок. Для захисту інтересів держави в такому випадку звертаються уповноважені контролюючі органи.
У відзивах на позов відповідач 1 та 2 просять застосувати до позовних вимог строк позовної давності.
Як зазначив Конституційний Суд України у абзаці п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин
Загальні положення щодо позовної давності та порядку її обчислення, що підлягають застосуванню під час вирішення спорів між сторонами у зобов'язаннях, визначені у главі 19 Цивільного кодексу України.
Під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Загальний трирічний строк позовної давності щодо визнання біржової угоди від 30.11.2010 №18984 недійсною сплив 30.11.2013.
В той же час позивач звернувся з позовом до суду лише 30.12.2013 (згідно поштового штемпеля).
В даному випадку для оцінки перебігу строку позовної давності слід враховувати, що стороною спірного біржового договору є ТОВ "Сван-1", а не арбітражний керуючий Юдицький О.В., який в певний період почав виконувати функцію керівника товариства в ході розгляду справи про банкрутство. Також і зміна керівництва на підприємстві не є підставою для зміни обрахунку строку позовної давності, оскільки таке не передбачено нормами ЦК України.
Посилання позивача на те, що арбітражний керуючий Юдицький О.В. не знав про укладання оспорюваного договору не може бути прийнято судом в якості поважного обґрунтування причин пропуску строку позовної давності із зазначених вище причин.
Крім того, постановою Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі №5013/492/12, спеціальних норм про позовну давність (у т.ч. для звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними угод боржника) не встановлено.
За змістом ч. 3-5 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Суд вважає, що порушення строку позовної давності є підставою для відмови у позові.
Стаття 32 ГПК України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких, господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін.
В статті 33 ГПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 84 ГПК України, якщо у справі беруть участь кілька позивачів і відповідачів, в рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них.
Звертаючись до суду позивач самостійно визначає особу до якої пред'являє свою вимогу, тобто визначає відповідача.
Проте, відповідач 2 - товарна біржа "Черкаська Центральна товарна біржа" не є стороною спірного договору купівлі-продажу, а є суб'єктом господарювання, що лише надавало послуги при укладанні біржової угоди.
За таких обставин позов товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1" до другого відповідача заявлено безпідставно.
З урахуванням викладеного, в задоволенні позову необхідно відмовити повністю, оскільки позов ні до першого, ні до другого відповідача задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.49, ст. ст.82-85 ГПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
У позові відмовити повністю
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду в порядки та строки передбачені розділом XII ГПК України.
Повне рішення складено 06 лютого 2015 року
Суддя І.А.Анісімов