РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2015 року Справа № 1/44-НМ

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Мамченко Ю.А. , суддя Юрчук М.І.

при секретарі Максютинська Д.В.

за участю представників сторін:

від Прокурора: Кондратюк А.В.;

від Позивача: Швидченко В.І.;

від Відповідача 1: Боліщук І.Ю.;

від Відповідача 2: представник не з'явився;

від Відповідача 3: Біленький В.В.;

від Відповідача 4: представник не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу позивача - Багатопрофільного малого приватного підприємства "Сприяння" від 04.04.2014 р. на рішення господарського суду Житомирської області від 13.02.14 р. у справі № 1/44-НМ (суддя Шніт А.В.)

за позовом Багатопрофільного малого приватного підприємства "Сприяння"

до Відповідача 1: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області

Відповідача 2: Міністерства аграрної політики України

Відповідача 3: Державного підприємства "Житомирська пересувна механізована колона"

Відповідача 4: Фонду державного майна України

за участю прокуратури Житомирської області

про визнання права власності на майно

ВСТАНОВИВ:

Багатопрофільне мале приватне підприємство "Сприяння" (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Житомирської області з позовною заявою (том 1, а.с. 3-7) до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області (надалі - Відповідач 1; за участю Третьої особи: Державне підприємство «Житомирська пересувна механізована колона» (надалі - Третя особа)), в якій просить суд: визнати співвласником виробничого приміщення - цеху по обробці природного каменю, розташованого в м.Житомирі по вул.Маршала Рибалко, 29 (стара адреса - вул.Соколовська, 21) в частині вартості проведених БМПП "Сприяння" поліпшень; визнання за Позивачем, як за орендарем державного майна, переважного права на участь в процесі приватизації майна Третьої особи шляхом викупу орендованого майна; зобов'язання Відповідача 1 виключити орендоване Позивачем майно Третьої особи з переліку майна, що підлягає приватизації.

1 вересня 2009 року за № 05/1939-09 Прокуратурою Житомирської області було подано заяву про вступ Прокурора у розгляд справи в порядку представництва інтересів держави (том 3, а.с. 72).

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 23 лютого 2012 року (том 5, а.с. 54-55), з підстав, висвітлених у даній ухвалі, було залучено до участі у справі в якості другого відповідача Міністерство аграрної політики та продовольства України (надалі - Відповідач 2).

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 20 березня 2012 року (том 5, а.с. 73-74) було залучено до участі у справі в якості відповідачів державне підприємство «Житомирська пересувна механізована колона» (надалі - Відповідач 3) та Фонд державного майна України (надалі - Відповідач 4).

3 квітня 2012 року Позивачем було подано заяву № 4013 про уточнення позовних вимог (том 5, а.с. 89-92), в якій з підстав, висвітлених у даній заяві, Позивач просив суд: "визнати Позивача співвласником об'єкту оренди, а саме: приміщень складу піску (приміщення № 32, площею 148,4 кв.м), складу цементу (приміщення № 34, площею 31,6 кв.м та № 35, площею 31,6 кв.м) та бетонно-розчинного вузла (приміщення №33, площею 133,8 кв.м) загальною площею 345,4 кв.м, шляхом визнання за Позивачем права власності на 34/100 частин (частина вартості проведених БМП "Сприяння" поліпшень) орендованих приміщень, а саме: складу піску (приміщення № 32, площею 148,4 кв.м), складу цементу (приміщення № 34, площею 31,6 кв.м та № 35, площею 31,6 кв.м) та бетонно-розчинного вузла (приміщення № 33, площею 133,8 кв.м) загальною площею 345,4 кв.м, які знаходяться за адресою: місто Житомир, вулиця Маршала Рибалка, 29 (виробниче приміщення літера "А" згідно інвентарної справи № 17172 від 15 грудня 1997 року на будівлю № 29 по вулиці Маршала Рибалка в місті Житомирі Житомирського ПМК "Укрм'ясомолтехпром").

Зобов'язати Відповідача 1, Відповідача 2, Відповідача 3, Відповідача 4 виключити орендоване Позивачем майно Відповідача 3, а саме: приміщення складу піску (приміщення № 32, площею 148,4 кв.м), складу цементу (приміщення № 34, площею 31,6 кв.м та № 35, площею 31,6 кв.м) та бетонно-розчинного вузла (приміщення № 33, площею 133,8 кв.м) загальною площею 345,4 кв.м, розташованого в місті Житомирі по вулиці Маршала Рибалка, 29 з переліку об'єктів агропромислового комплексу, які підлягають підготовці до продажу в 2012 році Відповідачем 1, затвердженого наказом Відповідача 4 № 142 від "27" січня 2012 року.

Визнати за Позивачем, як за орендарем державного майна, переважне право на участь в процесі приватизації майна Відповідача 3, а саме: приміщень складу піску (приміщення № 32, площею 148,4 кв.м), складу цементу приміщення № 34, площею 31,6 кв.м та № 35, площею 31,6 кв.м) та бетонно-розчинного вузла (приміщення №33, площею 133,8 кв.м) загальною площею 345,4 кв.м, в розмірі 66/100 частин орендованих приміщень, які розташовані в місті Житомирі по вулиці Маршала Рибалка, 29, шляхом викупу орендованого майна.

Зобов'язати Відповідача 1, Відповідача 2, Відповідача 3, Відповідача 4 виділити орендоване Позивачем, згідно договорів оренди від: 14 березня 1993 року, 15 березня 1994 року, 1 жовтня 1996 року, 8 квітня 1997 року, майно, а саме: приміщення складу піску (приміщення №32, площею 148,4 кв.м), складу цементу (приміщення № 34, площею 31,6 кв.м та № 35, площею 31,6 кв.м) та бетонно-розчинного вузла (приміщення № 33, площею 133,8 кв.м) загальною площею 345,4 кв.м, в розмірі 66/100 частин орендованих приміщень, в окремий об'єкт приватизації з цілісного майнового комплексу Відповідача 3 та визнати таким, що підлягає приватизації шляхом викупу саме Позивачем."

Рішенням господарського суду Житомирської області по справі № 1/44-НМ від 11 жовтня 2012 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2012 року, позов задоволено частково. Визнано право спільної власності за Позивачем в розмірі 34 % на об'єкт нерухомого майна - цех по переробці природного каменю, який знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Маршала Рибалка, 29. В іншій частині позову відмовлено. Даним рішенням стягнуто з Відповідача 1, Відповідача 2, Відповідача 3, Відповідача 4 на користь Позивача по 177 грн. 25 коп. судових витрат з кожного.

Постановою Вищого господарського суду України від 19 лютого 2013 року (том 9, а.с. 167-171) касаційну скаргу першого заступника прокурора Житомирської області задоволено частково та скасовано рішення господарського суду Житомирської області від 11 жовтня 2012 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2012 року у справі № 1/44-НМ в частині задоволення позовних вимог про визнання права спільної часткової власності на нерухоме майно (цех по переробці природного каменю по вул. Маршала Рибалка, 29 в м. Житомирі) з передачею справи в цій частині позову на новий розгляд до господарського суду Житомирської області. В решті рішення та постанову залишено без змін.

Вищий господарський суд України у своїй постанові від 19 лютого 2013 року вказав на наступне: при новому розгляді справи достименно з'ясувати обставини щодо того, чи отримав орендар у встановленому законом порядку дозволи на будівництво спірного об'єкту і на виконання будівельних робіт та чи приймався об'єкт нерухомості, право спільної власності на який просить визнати позивач, до експлуатації, а також з огляду на приписи ч.3 ст.376 ЦК України дослідити, чи надавалася земельна ділянка під збудованим об'єктом позивачу у власність або в користування з врахуванням встановлених судами обставин надання орендодавцем згоди на вилучення з його землекористування невикористовуваної земельної ділянки площею 0,75 га для передачі її у користування позивачу.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 13 лютого 2014 року в справі № 1/44-НМ (том 9, а.с. 47-53), з підстав, висвітлених у даному рішенні, в задоволенні позову відмовлено.

Відповідач не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, звернувся з апеляційною скаргою (том 9, а.с. 87-91) до Рівненського апеляційного господарського суду в якій з підстав, вказаних в цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати за Позивачем право на 34/100 часток у праві спільної часткової власності на об'єкт нерухомого майна - цех по переробці природного каменю, що знаходиться за адресою: місто Житомир, вул. Маршала Рибалки, 29.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вказане рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, Позивач, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що Відповідачем 1 безпосередньо в договорах оренди була надана згода на проведення Позивачем будь-яких поліпшень орендованого майна, у зв'язку з чим у Позивача виникло право вимагати визнання права часткової власності на реконструйований об'єкт. Також, як зазначає апелянт, правомірність здійснення Позивачем невід'ємних поліпшень спірного майна, обізнаність у цьому Відповідача 1, а відтак і настання наслідків, що передбачені частиною 4 статті 778 Цивільного кодексу України і частиною 2 статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Відповідачами не оспорювалися, не спростовані та не заперечені місцевим господарським судом. Крім того, відповідно до декларації про початок виконання будівельних робіт від 15 березня 2013 року та декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 25 березня 2013 року, зареєстрованих у встановленому законом порядку в Інспекції ДАБК у Житомирській області - спірне майно повністю збудовано Позивачем та визнано готовим до експлуатації.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 березня 2014 року (том 10, а.с. 77-79) апеляційну скаргу Позивача було повернуто скаржнику на підставі пункту 3 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, 15 квітня 2014 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду повторно надійшла апеляційна скарга Позивача від 4 квітня 2014 року, в якій Позивач просив прийняти додаткові докази по справі, рішення господарського суду Житомирської області від 13 лютого 2014 року у справі № 1/44-НМ скасувати та постановити у справі нове рішення, яким визнати за Позивачем право на 34/100 часток у справі спільної часткової власності на об'єкт нерухомого майна - цех по переробці природного каменю, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Маршала Рибалка, 29.

До апеляційної скарги Позивач додав заяву (клопотання) про відновлення строку апеляційного оскарження рішення господарського суду Житомирської області.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду (суддя Сініцина Л.М.) від 22 квітня 2014 року (том 10, а.с. 119-121) відмовлено Позивачу у задоволенні клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Житомирської області.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду (колегією суддів у складі: головуюча суддя Сініцина Л.М., судді Гудак А.В., Олексюк Г.Є.) від 22 квітня 2014 року (том 10, а.с. 122-123) апеляційну скаргу Позивача на рішення господарського суду Житомирської області повернуто Позивачу на підставі пункту 4 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України (відхилено клопотання про поновлення строку для подання апеляційної скарги).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду (колегією суддів у складі: головуючий суддя Демянчук Ю.Г., судді Крейбух О.Г., Юрчук М.І.) від 28 травня 2014 року у справі № 1/44-НМ відмовлено Позивачу у прийнняті апеляційної скарги на рішення господарського суду Житомирської області (том 10, а.с. 176-177).

Постановою Вищого господарського суду України від 20 серпня 2014 року в справі № 1/44-НМ (том 10, а.с. 120-125) скасовано: ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 22 квітня 2014 року про відмову Позивачу у відновленні строку подання апеляційної скарги на рішення господарського суду; ухвалу від 22 квітня 2014 року про повернення апеляційної скарги Позивачу на рішення господарського суду Житомирської області ; ухвалу від 28 травня 2014 року про відмову в прийнятті апеляційної скарги у справі № 1/44-НМ. При цьому, справу № 1/44-НМ передано на розгляд суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 22 вересня 2014 року в справі № 1/44-НМ (колегією суддів у складі головуюча суддя - Сініцина Л.М., судді - Гудак А.В., Олексюк Г.Є.) апеляційну скаргу Позивача прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 8 жовтня 2014 року (том 10, а.с. 127-128).

8 жовтня 2014 року Рівненський апеляційний гсоподарський суд своєю ухвалою (том 10, а.с. 170-172) задоволив заяву колегії (у складі головуюча суддя - Сініцина Л.М., судді Гудак А.В., судді Олексюк Г.Є.) про самовідвід у справі № 1/44-НМ.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2014 року у справі № 1/44-НМ у зв'язку із задоволенням заяви про самовідвід, призначено повторний автоматичний розподіл справи, визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Дем'янчук Ю.Г., суддя Юрчук М.І.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2014 року в справі № 1/44-НМ (колегією суддів у складі головуюча суддя - Василишин А.Р., суддя Дем'янчук Ю.Г., суддя Юрчук М.І.) апеляційну скаргу Позивача прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 29 жовтня 2014 року (том 10, а.с. 174).

Відповідач 1 подав відзив на апеляційну скаргу (том 10, а.c. 178-181), в якому з підстав, вказаних в даному відзиві, просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу Позивача без задоволення.

Відповідач 2 також подав відзив на апеляційну скаргу (том 10, а.c. 183-185), в якому з підстав, вказаних в даному відзиві, просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу Позивача без задоволення.

Голова Рівненського апеляційного господарського суду своїм розпорядженням від 28 жовтня 2014 року (том 10, а.с. 192) вніс зміни до складу колегії суддів (окрім заміни головуючого судді) за наслідком котрого у справі № 1/44-НМ визначено колегію суддів у складі: суддя Василишина А.Р., суддя Бучинська Г.Б., суддя Юрчук М.І..

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 29 жовтня 2014 року (том 10, а.с. 207) з підстав, висвітлених в даній ухвалі, розгляд справи було відкладено на 3 грудня 2014 року на 15 годину 10 хвилин..

Відповідач 4 подав відзив на апеляційну скаргу (том 10, а.c. 219-220), в якому з підстав, вказаних в даному відзиві, просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу Позивача без задоволення.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 3 грудня 2014 року (том 10, а.с. 249) з підстав, висвітлених в даній ухвалі, розгляд справи було відкладено на 10 грудня 2014 року на 15 годину 10 хвилин..

В.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду своїм розпорядженням від 9 грудня 2014 року (том 11, а.с. 6) вніс зміни до складу колегії суддів (окрім заміни головуючого судді) за наслідком котрого у справі № 1/44-НМ визначено колегію суддів у складі: суддя Василишина А.Р., суддя Мамченко Ю,А., суддя Юрчук М.І..

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2014 року (том 11, а.с. 8) з підстав, висвітлених в даній ухвалі, розгляд справи було відкладено на 4 лютого 2015 року на 15 годину 10 хвилин..

На виконання вимог ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2014 року Відповідачем 1 були подані письмові пояснення (том 11, а.с. 40).

Представники Відповідача 2 та Відповідача 4 в судове засідання від 4 лютого 2015 року не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи Відповідач 2 та Відповідач 4 належним чином повідомлені, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (том 11, а.с. 11,16). Причини неявки своїх представників Відповідач 2 та Відповідач 4 не повідомили. Жодних клопотань від Відповідача 2 та Відповідача 4 щодо відкладення розгляду справи до господарського суду апеляційної інстанції не надходило. Водночас, в ухвалі про прийняття апеляційної скарги до провадження відсутні вимоги щодо обов'язкової явки представників сторін.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного та враховуючи приписи статтей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Відповідача 2 та Відповідача 4, за наявними у справі матеріалами.

4 лютого 2014 року в судовому засіданні представником Позивача було оголошено наступні клопотання (котрі також були подані через канцелярію суду): клопотання, в якому з підстав, висвітлених в даному клопотанні, Позивач просив суд зупинити провадження по справі № 1/44-НМ до прийняття Рівненським апеляційним господарським судом рішення у справі № 1/49-Д (за позовом Позивача до Відповідача (за участю третіх осіб, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Регіональне відділенння Фонду державного майна України по Житомирській області, Міністерства аграрної політики та продовольства України; за участю прокуратури) про визнання договору оренди нежилих приміщень продовженим на строк до 8 квітня 2017 року та таким, що укладений на тих самих умовах, які були передбачені договором; за зустрічним позовом Відповідача до Позивача (за учсті Третьої особи 1) про звільнення займаного приміщення та стягнення неустойки) та прийняття у ній рішення; клопотання про доручення до матеріалів справи доказів (технічний паспорт, декларація про готовність об'єкта до експлуатації від 25 березня 2013 року); клопотання про витребування з Головного управління Держземагенстава у Житомирській області довідки за Формою 6-зем.

Прокурор та інші представники заперечили проти клопотань.

При розгляді клопотань, Судом констатовано факт того, що, оскільки дані клопотання вже подані суду та пройшли реєстрацію, то додаткові докази подані разом з ними вже апріорі долучені до матеріалів справи.

Крім того, колегія суду, після винесення даних клопотаннь на обговорення та заслуховування думки Прокурора, представників Відповідача 1 та Відповідача 4 прийшла до висновку, що у задоволенні інших клопотаннь слід відмовити, з огляду на таке.

Щодо клопотання про зупинення, то суд констатує, що Позивачем уже було заявлене клопотання про зупинення по справі № 1/44-НМ (том 10, а.с. 132-133) з тих самих підстав та обставин, котре виносилося на обговорення колегії суду та заслуховування думки представників сторін, результати чого були відображені в ухвалі Рівненського апеляційного господарського суду від 3 грудня 2014 року (том 10, а.с. 249-250).

Заявлення ж повторно, ідентичного по підставах та обґрунтуваннях, клопотання про зупинення провадження по даній справі, свідчить про свідоме затягування Позивачем вже і так тривалого розгляду справи (позовна заява подана 22 лютого 2008 року) та зловживання своїми процесуальниими правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, колегія суду повторно зауважує, що обставини у справі № 1/49-Д повинні бути такими, що мають значення і унеможливлюють розгляд справи № 1/44-НМ до вирішення справи Рівненським апеляційним господарським судом через те, що не можуть бути встановлені колегією суддів самостійно у даній справі. З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду у справі № 1/44-НМ є вимога Позивача до Відповідача про визнання права власності на майно, а предметом судового розгляду у справі № 1/49-Д є визнання договору оренди приміщень продовженим та за зустрічним позовом про звільнення займаного приміщення, самі ж вимоги є різні та неповязані між собою, не залежать від прийняття рішення по справам, тобто можуть існувати самостійно, не ставлячи в залежність вирішення справи про визнання права власності від справи про визнання договору оренди продовженим та звільнення займаного приміщення.

Що ж стосується клопотання Позивача щодо витребування довідки за Формою 6-зем з

з Головного управління Держземагенстава у Житомирській області, то колегія суду зауважує, що відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про державний земельний кадастр», відомості з Державного земельного кадастру (в тому числі такі відомості, котрі містить довідка за Фрмою 6-зем) є відкритою інформацією, для отримання таких відомостей заявник або уповноважена ним особа подає Державному кадастровому реєстратору - заяву за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру та документ про оплату за надання таких даних. Водночас, Позивач, в порушення даної норми не оплатив кошти за подання таких даних, доказ такої оплати не надав, що по суті і привело до невидачі даного документа. Дане ж свідчить не про належне подання стороною такого доказу, а про свідоме ухилення від його подачі з метою затягування судового розгляду.

Разом з тим колегія суду констатує, що в суду немає можливості відкласти розгляд справи в зв'язку зі спливом двомісячного строку розгляду апеляційної скарги.

Отже, з врахуванням усього вищенаведеного з врахуванням думки представників сторін (котрі просять відмовити в задоволенні клопотань Позивача) та в аспекті закінчення строку розгляду даної апеляційної скарги (з врахуванням статтей 101, 102 Господарського процесуального кодексу України) колегія суду відхиляє вищевказане клопотання Позивача.

В судовому засіданні від 4 лютого 2015 року представник Позивача, підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі, просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, котрим задовольнити вимоги Позивача .

В судовому засіданні від 4 лютого 2015 року представник Відповідача 3 заперечив проти апеляційної скарги, вважає доводи Позивача необґрунтованими, рішення суду першої інстанції правомірним та законним.

В судовому засіданні від 4 лютого 2015 року Прокурор заперечив проти апеляційної скарги, вважає доводи Позивача необґрунтованими, рішення суду першої інстанції правомірним та законним.

В судовому засіданні від 4 лютого 2015 року представник Відповідача 1 заперечив проти апеляційної скарги, вважає доводи Позивача необґрунтованими, рішення суду першої інстанції правомірним та законним.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників Позивача, Відповідача 1, Відповідача 3, Прокурора, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 13 лютого 2014 року по справі № 1/44-НМ слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Позивача - без задоволення. При цьому колегія суду виходила з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що з наявних у матеріалах справи договорів оренди, вбачається, що на протязі 1993-1997 років між Пересувною механізованою колоною "Укрм'ясомолтехпром", (правонаступником якого є Відповідач 3) та Комерційним проектно-виробничим малим підприємством "Сприяння" (правонаступником якого є Позивач) укладено ряд договорів оренди, а саме:

·Договір оренди від 14 березня 1993 року (том 1, а.с. 36).

· Договір оренди від 15 березня 1994 (том 1, а.с. 37).

· 4 жовтня 1994 року було укладено доповнення № 1 до Договору від 15 березня 1994 року (том 1, а.с. 38).

· Договір оренди від 1 вересня 1995 року (том 1, а.с. 39).

· Договір оренди від 1 жовтня 1996 року (том 1, а.с. 40,41).

· Договір оренди від 8 квітня 1997 року (том 1, а.с. 42, 43).

Згідно пункту 1 договору оренди від 14 березня 1993 року, Відповідач 3 передав Позивачу у тимчасове користування за плату майно: виробничі приміщення загальною площею до чотирьохсот кв.м.; автонавантажувач; ліміт використання електроенергії в кількості, погодженому в РЕС.

Пунктом 2 Договору від 14 березня 1993 року визначено, що разом з виробничими приміщеннями до Позивача переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться ці приміщення розміром в 3800 кв.м. .

Відповідно до пункту 3 Договору від 14 березня 1993 року Відповідач 3 дозволив Позивачу проводити будь-які поліпшення орендованого майна, спрямовані на збільшення його корисності.

Згідно пункту 1 Договору від 15 березня 199 року, Відповідач 3 передав Позивачу у тимчасове користування за плату майно: виробничих приміщень загальною площею до чотирьохсот кв.м.; автонавантажувач; ліміт використання електроенергії в кількості погодженій з РЕС.

Відповідно до пункту 2 Договору, разом з виробничими приміщеннями до Позивача переходить право користування земельною ділянкою, що примикає до орендованих приміщень, розміром три тисячі вісімсот квадратних метрів.

Як визначено пунктом 3 Договору, Відповідач 3 дозволив Позивачу проводити будь-які поліпшення орендованого майна та використовуваної земельної ділянки, спрямовані на збільшення їх корисності.

Згідно пункту 1 доповнення № 1 до Договору від 15 березня 1994 року, Відповідач 3 зобов'язався передати Позивачу у тимчасове користування, за плату, на протязі десяти днів після укладання даного доповнення таке майно: столярну майстерню розміром 12 м х 9 м загальною площею 108 кв. метрів (позиція 7 додаток №1); бетонно-розчинний вузол розміром 15 x 9 загальною площею 135 кв. метрів (позиція 8 додаток № 1).

Відповідно до пункту 2 доповнення № 1 від 4 жовтня 1994 року, загальна площа виробничого приміщення, переданого в оренду, становить 405 кв. метрів, та 3 000 (три тисячі) кв. метрів земельної ділянки.

Як визначено пунктом 3 доповнення №1 від 4 жовтня 1994 року, Відповідач 3 дозволив Позивачу проводити будь-які поліпшення орендованого майна, спрямовані на збільшення його корисності.

Умовами пункту 1 Договору від 1 вересня 1995 року передбачено, що Відповідач 3 зобов'язався передати Позивачу у тимчасове (строком до 15 березня 1999 року) користування за плату таке майно: склад піску розміром 9 м на 18м, склад цементу розміром 9м на 6м та бетонно-розчинний вузол розміром 9м на 18м, загальна площа приміщень 378 кв.м. (додаток до договору № 2); для обслуговування орендованих приміщень орендарю надається право користування земельною ділянкою площею 4261 кв.м. (додаток № 1); автонавантажувач; ліміт використання електроенергії в кількості погодженій з РЕС.

Відповідно до пункту 2 Договору 1 вересня 1995 року, Відповідач 3 дозволив Позивачу проводити будь-які поліпшення орендованого майна та використовуваної земельної ділянки, спрямовані на збільшення їх корисності (додаток до договору № 3).

Пунктом 14 Договору від 1 вересня 1994 року визначено, що при підписанні даного договору, Договір від 15 березня 1994 року вважається таким, що втратив чинність.

Згідно пункту 1 Договору від 1 жовтня 1996 року, Відповідач 3 передав Позивачу у тимчасове користування за плату на протязі десяти днів після укладання договору, таке майно: склад піску розміром 9 x 18м, склад цементу розміром 9 x 6м, приміщення бетонно-розчинного вузла розміром 9 х 18м (загальна площа приміщень 378 кв.м.); автонавантажувач вантажопідйомністю - 5 т; ліміт використання електроенергії в кількості погодженій в РЕС.

Відповідно до пункту 2 Договору від 1 жовтня 1996 року, разом з виробничими приміщеннями до Позивача переходить право користування земельною ділянкою, що примикає до орендованих приміщень, розміром сім тисяч п'ятсот квадратних метрів (додаток № 1).

Пунктом 3 Договору від 1 жовтня 1996 року передбачено, що: Відповідач передав Позивачу у тимчасове користування під службове приміщення однокімнатну квартиру на першому поверсі відомчого гуртожитку, яка складається з кімнати, кухні, коридору, туалету і в якій необхідно провести капітальні ремонтні роботи; орендною платою по цьому пункту Договору на весь його термін, будуть кошти, витрачені Позивачем на капітальний ремонт.

Положенням пункту 4 Договору від 1 жовтня 1996 року, Відповідач 3 дозволив Позивачу проводити будь-які поліпшення орендованого майна та використовуваної ділянки, спрямовані на збільшення їх корисності.

Як визначено пунктом 15 Договору від 1 жовтня 1996 року, при підписанні даного договору, Договір від 1 вересня 1995 року вважається таким, що втратив чинність.

Згідно пункту 1 Договору від 8 квітня 1997 року, Відповідач 3 передав Позивачу у тимчасове користування за плату на протязі десяти днів після укладання договору, таке майно: склад піску розміром 9 x 18м, склад цементу розміром 9 х 6м, приміщення бетонно-розчинного вузла розміром 9 х 18м (загальна площа приміщень 378 кв.м.); автонавантажувач вантажопідйомністю - 5 т.

Відповідно до пункту 2 Договору від 8 квітня 1997 року, разом з виробничими приміщеннями до Позивача переходить право користування земельною ділянкою, що примикає до орендованих приміщень, розміром п'ять тисяч квадратних метрів (додаток№ 1).

Пунктом 3 Договору від 8 квітня 1997 року визначено, що Відповідач 3 дозволив Позивачу проводити будь-які поліпшення орендованого майна та використовуваної земельної ділянки, спрямовані на збільшення їх корисності.

За змістом пункту 14 Договору від 8 квітня 1997 року, термін дії цього договору установлюється на десять років з моменту його підписання; при відсутності заяви однієї із сторін про припинення, або зміни договору після закінчення його строку на протязі десяти днів, він /договір/ вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах.

Згідно пункту 15 Договору від 8 квітня 1997 року, при підписанні даного договору, Договір від 1 жовтня 1996 року вважається таким, що втратив чинність.

Також суд констатує, що вказані орендовані приміщення знаходяться на балансі Відповідача 3 за адресою: м. Житомир, вул. Маршала Рибалка, 29.

Колегія суду зазначає, що як вбачається з доказів, наявних в матеріалах справи та висновку судової будівельно-технічної експертизи (том 4, а.с. 75-107) під час користування орендованим майном Позивачем були зроблені невід'ємні поліпшення орендованого майна.

Дослідивши даний висновок судової будівельно-технічної експертизи. Суд констатує, що з цього вбачається наступне: Позивачем була розроблена кошторисна документація на виконання робіт з реконструкції складу піску, складу цементу, бетонно-розчинного вузла МПК треста "Укрм'ясомолтехпром" в цех по обробці природного каменю продуктивністю 150 кв.м. в місць, яка була погоджена Управлінням містобудування та архітектури м. Житомира та якою передбачено виконання робіт з влаштування: шламозбірного приямку; лотка під підлогового каналу з приямком; приямку для насоса; фундаментів під обладнання; фундаментів під м/к колони; фундаментів під монорельсову колію; фундаментів під реверсивний блок; фундаментів під компресор (2 шт.); фундаментів під токарний станок; стін і перегородок; фундаментів під поворотний тельфер; фундаментів під стіл фрези; фундаментів під стійки фрезерного станка; підлог, пандусів, монолітних ділянок, металевих конструкцій; опалення; будівництво ділянки первинної обробки каменю; навісу; гаража з насосною; адміністративно-побутового корпусу; покриття території з асфальтобетону; будівельно-художньої майстерні тощо.

Невід'ємні поліпшення Позивачем були виконані на підставі розробленої проектно-кошторисної документації і відповідають вимогам діючих на Україні нормативним документам в галузі будівництва.

Колегія суду зазначає, що в матеріалах справи знаходяться копії листів Відповідача 3, а саме: № 01-87 від 20 червня 1995 року, № 33 від 27 травня 1996 року, № 11 від 23 січня 1997 року, № 12 від 23 січня 1997 року, від 24 березня 1997 року (том 1, а.с. 11-15). З вищевказаних листів вбачається, що: Відповідач 3 дав свою згоду на вилучення з землекористування невикористовувану земельну ділянку площею 0,75 га для передачі її у користування Позивачу; дав згоду на підключення до діючих мереж водопостачання на побутові потреби та каналізування побутових стоків проектованих приміщень Позивача; дав згоду на теплозабезпечення проектованих виробничих приміщень від існуючої котельні; дав згоду на приблокування 3-ї черги будівництва цеху комплексної обробки каменю розміром 18х54 метри до існуючих будівель, згідно з планом розвитку виробничих приміщень, погодженого 1 вересня 1996 року.

Водночас, колегія суду констатує, що з вищеописаних Договорів оренди вбачається, що в даних Договорах, Позивачу надавалось право проводити будь-які поліпшення орендованого майна та використовуваної ділянки, спрямовані на збільшення їх корисності.

З висновку судової експертизи вбачається, що фінансування здійснених невід'ємних поліпшень орендованого майна, були здійснені за рахунок коштів Позивача.

Окрім того, даним висновком експертизи було встановлено, що ринкова вартість приміщень - складу піску, складу цементу та бетонно-розчинного вузла (що розташовані в м. Житомирі по вул. М.Рибалка, 29), без проведення поліпшень становить 326 931 грн..

А вже, після проведення невід'ємних поліпшень, ринкова вартість вказаних приміщень склала 497 004 грн..

Таким чином, як визначено експертом при проведенні судової будівельно-технічної експертизи, частка держави в вартості приміщень складу піску, складу цементу та бетонно-розчинного вузла після проведення невід'ємних поліпшень складає 66 %, а частка Позивача - 34 %.

Також, колегія суду констатує, що даним висновком судової експертизи під час реконструкції складу піску, складу цементу та бетонно-розчинного вузла, які знаходяться на балансі Відповідача 3, з дозволу Відповідача 3 проведені роботи призвели до збільшення корисності даних приміщень.

Ці роботи включали влаштування додаткових конструктивних елементів (стіни, підлоги, перекриття) та поліпшення експлуатаційних показників приміщень по їх оснащенню елементами інженерної інфраструктури: забезпечення приміщень лініями силових електропередач, монтажем трубопроводів стисненого повітря, будівництво водонапірної вежі, автономне опалення і т.ін.; забезпечення всіх приміщень вантажопід'ємним обладнанням (кран - балка з електротельфером, монорельси з електротельфером).

Як зазначає експерт в своєму висновку, дані роботи призвели до зростання вартості державного майна.

З огляду на вищеописане, Позивач, з метою захисту свого порушеного права, звернувся в суду з позовом до Відповідача 1, Відповідача 2, Відповідача 3, Відповідача 4 про визнання за Позивачем права на 34/100 частини у праві спільної часткової власності на об'єкт нерухомого майна - цех по переробці природного каменю.

Колегією суду, з метою дослідження позовних вимог на предмет їх підставності та обґрунтованості було проведено аналіз норми діючого законодавства України, котрі спрямовані на регулювання відносин при визнанні права власності та оренді державного майна в сукупності з доказами, доданими Позивачем до матеріалів справи.

Так, статтею 14 Закону України "Про основи містобудування" (в редакції, чинній на момент здійснення невід'ємних поліпшень) встановлено, що до компетенції виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів у сфері містобудування належить, зокрема, видача у встановленому порядку забудовникам архітектурно-планувальних завдань, технічних умов на будівництво, реконструкцію будинків і споруд, благоустрій територій, дозволів на проведення цих робіт.

Відповідно до частин 2, 3 статті 18 Закону України "Про основи містобудування" (в редакції, чинній на момент здійснення невід'ємних поліпшень), спорудження об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних Рад народних депутатів; це право Ради народних депутатів можуть делегувати відповідним виконавчим органам; закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як передбачено статтею 22 Закону України "Про основи містобудування" (в редакції, чинній на момент здійснення невід'ємних поліпшень) забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому земельним законодавством, та одержання дозволу на виконання будівельних робіт.

Згідно з частиною 1 статті 23 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції, чинній на момент здійснення невід'ємних поліпшень), забудова територій полягає в розміщенні та здійсненні будівництва нових об'єктів, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування існуючих об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств (далі - будівництво).

Таким чином, терміном "будівництво" охоплюється як будівництво нових об'єктів так і реконструкція чи перепланування існуючих об'єктів містобудування.

За змістом частин 1, 2, 14 статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції, чинній на момент здійснення невід'ємних поліпшень), фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво); фізичні та юридичні особи, заінтересовані в здійсненні будівництва об'єктів містобудування, подають письмову заяву про надання дозволу на будівництво до виконавчого органу відповідної ради або Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації; дозвіл на будівництво об'єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу місцевої інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

Положенням частин 4, 10 статті 29 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції, чинній на момент здійснення невід'ємних поліпшень): у разі здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування для отримання дозволу на виконання зазначених робіт додається копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або письмової згоди його власника на проведення зазначених робіт; здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт, а також здійснення незазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

В силу дії статті 778 Цивільного кодексу України: наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця; якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення;якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю; якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником; частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом; якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Вказана норма встановлює наслідки створення нової речі в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця і має застосовуватися лише у випадках, якщо сторони не встановили інших умов у договорі.

У відповідності до статті 179 Цивільного кодексу України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Об'єктами переробки в Цивільному кодексу визначено річ і матеріал.

Як вбачається з частини 1 статті 332 Цивільного кодексу України, переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.

Таким чином, момент виникнення нової речі є зміна фізичних характеристик об'єкта переробки.

Статтею 332 Цивільного кодексу України встановлено, що: нова річ створюється лише внаслідок переробки попередньої речі шляхом її використання як матеріалу; таким чином, проведення капітального ремонту, внутрішнє перепланування, переобладнання приміщення, у тому числі надання об'єкту нового функціонального призначення в межах існуючої капітальної будівлі не може призвести до створення нової речі.

Як передбачено Методикою оцінки майна (затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року № 1891), невід'ємні поліпшення орендованого майна - це здійснені орендарем заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.

Створення нової речі означає зміну існуючого об'єкту матеріальних прав, коли в результаті поліпшень створюється нова річ, тобто річ, яка має істотно інші ознаки у порівнянні із попереднім об'єктом найму.

При цьому зміна тільки функціонального використання або проведення ремонту існуючого об'єкту матеріальних прав не означає одночасної зміни самого об'єкту та отримання ним статусу "новоствореної речі".

Капітальний ремонт будівлі - це комплекс ремонтно-будівельних робіт, який передбачає заміну, відновлювання та модернізацію конструкцій і обладнання будівель у зв'язку з їх фізичною зношеністю та руйнуванням, поліпшення експлуатаційних показників, а також покращання планування будівлі і благоустрою території без зміни будівельних габаритів об'єкта (аналогічна позиція викладена в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 30 квітня 2003 року № 7/7-401 "Щодо віднесення ремонтно-будівельних робіт до капітального та поточного ремонтів").

Реконструкція - це перебудова існуючих об'єктів і споруд (будов) цивільного або виробничого призначення з метою поліпшення умов проживання, експлуатації, надання послуг, збільшення і покращення якості продукції та ін., пов'язана зі зміною геометричних розмірів, функціонального призначення, заміною окремих конструкцій та їх елементів, зміною основних техніко-економічних показників.

Поточний ремонт - це комплекс ремонтно-будівельних робіт, який передбачає систематичне та своєчасне підтримання експлуатаційних якостей та попередження передчасного зносу конструкцій і інженерного обладнання. Якщо будівля в цілому не підлягає капітальному ремонту, комплекс робіт поточного ремонту може враховувати окремі роботи, які класифікуються як такі, що відносяться до капітального ремонту (крім робіт, які передбачають заміну та модернізацію конструктивних елементів будівлі). Поточний ремонт повинен провадитись з періодичністю, що забезпечує ефективну експлуатацію будівлі або об'єкта з моменту завершення його будівництва (капітального ремонту) до моменту постановки на черговий капітальний ремонт (реконструкцію).

Технічне переозброєння - це комплекс заходів щодо підвищення до сучасних вимог технологічного рівня виробництва шляхом оновлення та приросту устаткування. Технічне переозброєння впливає лише на активну частину основних засобів i, на відміну від реконструкції не потребує додаткового розширення виробничих площ. Метою технічного переозброєння є інтенсифікація виробництва, збільшення виробничих потужностей, забезпечення зростання продуктивності праці та ресурсозбереження.

Оздоблювальні роботи - це найважливіший етап будь-якого будівництва, а також ремонту будинків та приміщень. Причому ремонт, як правило, без оздоблювальних робіт не обходитися. Найпростіший косметичний ремонт може полягати тільки з оздоблювальних робіт, а самий складний капітальний ремонт, що включає кілька етапів, завжди завершується оздоблювальними роботами.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, з врахуванням вказівок наведених в постанові Вищого господарського суду України від 19 лютого 2013 року в площинні скерування справи на новий розгляд - саме в частині задоволення позовних вимог про визнання права спільної часткової власності на нерухоме майно (цех по переробці природного каменю), та з огляду на скасуання рішення суду в цій частині, та керуючись нормами діючого законодавства України, колегія суду зазначає наступне.

Підтвердженням правомірності проведення Позивачем будівельних робіт стосовно об'єкта оренди є наявність дозволу інспекції ДАБК на виконання будівельних робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 серпня 1999 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю видано Позивачу дозвіл № 20/99 на виконання будівельних робіт (том 8, а.с. 185) зі строком дії дозволу - до 17 серпня 2000 року.

Колегія суду звертає увагу, що в матеріалах справи міститься копія даного дозволу, оригінал якого Позивачем не надано.

Даний дозвіл був предметом експертного дослідження при проведенні судової-почеркознавчої експертизи, проведеної Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Управління Міністерства Внутрішніх справ в Житомирській області.

Дослідивши даний висновок від 9 грудня 2013 року (том 8, а.с. 232-236), котрим при дослідженні дозволу на виконання будівельних робіт № 20/99 від 17 серпня 1999 року, експертом було встановлено таке:

«Ознак монтажу при виготовленні копії дозволу на виконання будівельних робіт № 20/99 від 17 серпня 1999 року та реквізитів в копії дозволу не виявлено.

Відповісти на питання, "В який період часу виконаний підпис начальника інспекції архітектурно-будівельного контролю Кучерявого В.В. у дозволі на виконання будівельних робіт інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю № 20/99 від 17 серпня 1999 року (а.с. 185 том 8)" не надається можливим із-за відсутності науково-обґрунтованої методики вирішення даного питання стосовно копій документів.

Підпис, графічне зображення якого розташоване в графі "Начальник інспекції держархбудконтролю Кучерявий В.В. " копії дозволу на виконання будівельних робіт № 20/99 від 17 серпня 1999 року, ймовірно виконаний Кучерявим В.В.

Категорично відповісти на дане питання можливо при наданні оригіналу дозволу на виконання будівельних робіт № 20/99 від 17 серпня 1999 року.

Рукописні записи "20/99 17 серпня", графічне зображення яких розташоване в графах "№" і "від" копії дозволу на виконання будівельник робіт № 20/99 від 17 серпня 1999 року, ймовірно виконаний Кучерявим В.В.

Категорично відповісти на дане питання можливо при наданні оригіналу дозволу на виконання будівельних робіт № 20/99 від 17 серпня 1999 року».

Водночас, з наявного в матеріалах листа від 27 липня 2000 року № 117/2 (том 10, а.с. 40), виданого Управлінням містобудування та архітектури Інспекція Державного Архітектурно-Будівельного контролю м. Житомир вбачається, що дія дозволу на виконання будівельних робіт № 20/99 від 17 серпня 1999 року продовжується до повного завершення будівельних робіт по всім чергам будівництва з подальшим оформленням архітектурно-технічного паспорту на весь об'єкт будівництва, відповідно до вимог діючого містобудівного законодавства.

Як вже зазначалось, поліпшення орендованого майна завершені Позивачем у 2003 році.

Слід зазначити, що з наявних в матеріалах доказів не вбачається, що у період з 17 серпня 2000 року (дата закінчення строку дії дозволу № 20/99 на виконання будівельних робіт) по 2003 рік (закінчення поліпшення орендованого майна) Позивачу були надані дозволи Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Позивачем неправомірно проведені будівельні роботи.

Колегія суду звертає увагу, що Позивач звертаючись з позовною заявою та апеляційною скаргою, зазначає, що в результаті проведених Позивачем поліпшень (реконструкції) була створена нова річ.

З огляду на що, колегія суду зазначає, що для вирішення питання про визнання права власності орендаря на частку в новоствореному майні необхідно з'ясувати обставини щодо факту належності майна до новостворених об'єктів не рухомості. Зокрема, ті, що стосуються прийняття об'єкта до експлуатації у встановленому законом порядку, його державної реєстрації за орендодав цем (уповноваженою особою) та, як наслідок, по яви в цивільному обороті.

Крім того, колегія суду констатує, що відповідно до частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Згідно статті 177 Цивільного кодексу України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Статтею 179 Цивільного кодексу України визначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Відповідно до частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Приписами частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України визначено, що: право власності на нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації; якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

З огляду на вищеописане, колегія суду зазначає, що: введення певного майна в експлуатацію означає документальне оформлення події, що фіксує готовність цього майна для використання його за належним призначенням.

Вказавши, що право власності на нерухоме майно виникає після введення його в експлуатацію, законодавець визначив загальний порядок, за яким статус нерухомого майна набувається після фіксації у визначеному законодавством порядку готовності цього майна для використання його за призначенням.

З вказаного вище вбачається, що право власності (спільної власності) може визнаватися щодо існуючої речі як предмету матеріального світу, окремо визначеного об'єкта матеріальних прав; одержання новоствореним майном статусу існуючої речі - виробничого приміщення (об'єкта нерухомості) виникає після додержання наведених вище приписів законодавства.

При цьому, Позивачем, в порушення вищенаведених приписів діючого законодавства України, не наведено та матеріали справи не підтверджено введення Позивачем у встановленому законом порядку новоствореної речі (цех по обробці каменю) до експлуатації.

Крім того, з огляду на принцип пріоритетного ре гулювання правовідносин спеціальним норма тивним актом, колегія суду зазначає про переважне застосування до здійснених Позивачем поліпшень об'єкта саме приватизаційного законодавства, що зумовлює приватизаційний характер набуття права власнос ті на орендоване майно.

Положення щодо приватизації містяться у статті 289 Господарськогго кодексу України та статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», і за загаль ним правилом оренда щодо державного та комунального майна не є способом набуття пра ва власності на майно.

Згідно із законодавством власником майна залишається орендодавець, і протиправні пося гання орендарів слід розцінювати як такі, що ма ють позаприватизаційний характер. Водночас, Позивач з урахуванням вимог діючого законодавства в даному випадку не позбавлений права на відшкодування вартості зроблених ним поліпшень.

Крім того, не заслуговують на увагу твердження Позивача, висвітлені в апеляційні скарзі щодо того, що відповідно до декларації про початок виконання будівельних робіт від 15 березня 2013 року та декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 25 березня 2013 року (том 10, а.с. 41-45), зареєстрованих у встановленому законом порядку в Інспекції ДАБК у Житомирській області - спірне майно повністю збудовано Позивачем та визнано готовим до експлуатації, оскільки: по-перше, таких декларацій на момент виникнення спору та подання позовної заяви, та й закінчення проведення поліпшень не було; по-друге, Позивач звертаючись до суду з позовом просить визнати за ним права спільної часткової власності на об'єкт нерухомого майна - цех по обробці природного каменю, що знаходиться за адресою м. Житомир, вул. Маршала Рибалка, 29 (том 9, а.с. 90), а в деклараціях зазначено нерухоме майно - виробничі будівлі по обробленню граніту в м. Житомирі (1 черга). В даному випадку колегія суду констатує невідповідність виду нерухомого майна, яке зазначено в позовній заяві та апеляційній скарзі «цех по обробці природного каменю», виду, котрий зазначений в деклараціях «виробничі будівлі по обробленню граніту». Крім того, дане майно також різниться і за ознаками функціонального призначення та експлуатаційною придатністю.

З врахуванням вказівок Вищого господарського суду України, наведених у постанові від 19 лютого 2013 року щодо дослідження питаття про надання земельної ділянки Позивачу саме під збудованим об'єктом з врахуванням вимог статті 376 Цивільного кодексу України , колегія суду зазначає таке.

Згідно зі частиною 3 статті 376 Цивільного кодексу України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Окрім того, колегія суду дослідивши матеріали справи не вбачає чіткого визначення площі проведених поліпшень, а саме: з декларацій (доданих Позивачем до матеріалів справи) загальна площа будівлі складає 395,4 кв.м.; з матеріалів справи (план розвитку (розширення) виробничих приміщень; том 8, а.с. 12) така площа становить 345, 4 кв.м.; з пояснень Позивача площа проведених поліпшень становить 343, 4 кв.м.; з технічного паспорту на виробничий будинок 359, 4 кв.м. (том 11, а.с. 25), водночас, Позивачем не надано документів, що надають право користування земельною ділянкою саме під даним спірним майном (площею на якій були проведення поліпшення майна), так як і не надано доказів звернення до відповідного органу для надання земельної ділянки під вже побудоване майно.

Що ж стосується, акту обстеження земельної ділянки по вул.. Маршала Рибалки, 29 в м. Житомирі для проектування та будівництва виробничих приміщень від 12 вересня 1996 року (том 10, а.с. 29), котрим надано згоду на вилучення земельної ділянки площею 0,75 га на території ПМК «Укрм'ясомолотехпром» та передачі її у безстрокове користування та володіння Позивача, то даний акт не є тим належним правовстановлюючим документом в правовому полі норми статті 9 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року (в редакцій чинні на час вилучення даної земельної ділянки) на підставі котрого можна набути право власності, користування чи оренди земельною ділянкою (залишаючи при цьому поза увагою навіть те, що майно котре розміщене на даній земельній ділянці перебуває у державній власності).

Крім того, розмір даної ділянки (0,75 га.) є значно меншим від загального розміру новозбудованого майна, на яке Позивач хоче визнати право власності.

З огляду на усе вищеописане у даній судовій постанові, колегія суддів вважає, що посилання Позивача, висвітлені ним в апеляційній скарзі та позовній заяві, є необґрунтованими, документально не підтвердженими (відсутність будь-яких доказів щодо введення даного майна в експлуатацію, визначення конкретної площі новозбудованого майна чи майна, котре утворилося в результаті проведення реконструкції або поліпшень та відсутністю доказів набуття права власності чи користування земельною ділянкою саме під майном, на котре Позивач хоче визнати право власності), такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. Крім того, суд констатує, що Позивач, в порушення вимог статтей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та заперечень (висвітлених в апеляційній скарзі).

Враховуючи усе вищевказане, колегія апеляційного господарського суду констатує недоведеність Позивачем підставності своїх позовних вимог щодо визнання за Позивачем права власності на дане майно, а тому відмовляє у позові.

З огляду на усе вищевисвітлене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Житомирської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Позивача - без задоволення.

Судові витрати, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Позивачем.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Багатопрофільного малого приватного підприємства "Сприяння"

- залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 13 лютого 2014 року в справі № 1/44-НМ - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 1/44-НМ повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Юрчук М.І.