ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"13" січня 2015 р. м. Київ К/800/56848/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Єгорової І. В. Сич Є. Ю. Стеценко М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Торговий дім «Хрещатик»
на постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2014 року Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014 року
у справі№ 826/6204/14
за позовомПриватного акціонерного товариства «Торговий дім «Хрещатик»
доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
В С Т А Н О В И В:
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2014 року у справі № 826/6204/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014 року, в позові відмовлено.
Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нову про задоволення позову. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, ст. ст. 2, 159, 163, 206 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем планової виїзної перевірки ПрАТ «Торговий дім «Хрещатик» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року складено акт № 337/26-55-22-07/19035521 від 14.04.2014 року, яким зафіксовано порушення п. п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.04.2014 року № 59226552207, яким позивачу визначено зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 410 803,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 102 701,00 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності фактичного виконання господарських операцій позивача з ПП «Промкомплект Україна» у зв'язку із відсутністю документів щодо діяльності вказаного контрагента за спірний період.
Колегія суддів вважає такий висновок передчасним, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.
Висновки відповідача про порушення податкового законодавства платником при формуванні податкового кредиту, з якими погодились суди першої та апеляційної інстанцій, ґрунтується на відомостях акта від 26.09.2012 року № 422/22-417/35477839, складеного за наслідками проведеної документальної невиїзної перевірки ПП «Промкомплект Україна» за період березень 2011 року - червінь 2012 року.
В силу положень п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 163, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України суди повинні були вказати з посиланням на відповідні норми матеріального права, якими доказами має підтверджуватись фактичне виконання таких операцій та вказати причини відхилення поданих платником доказів.
Відмовляючи в задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанцій посилались виключно на неможливість встановлення реального здійснення господарських операцій ПП «Промкомплект Україна» в період березень 2011 року - червень 2012 року з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями.
При цьому надані товариством документи на підтвердження реальності виконання операцій та пов'язаність з господарською діяльністю платника, по яким сформовано податкових кредит, взагалі не досліджено.
Посилання відповідача на обставини, встановлені в акті перевірки контрагента позивача, в тому числі по ланцюгу постачання, не є безумовною підставою для висновків про безтоварність спірних операцій за умови наявності інших документів, які спростовують такі доводи, і повинні досліджуватися разом з іншими доказами у справі в сукупності.
Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не є був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України постанова судів першої та апеляційної інстанцій підлягає скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, розглянути спір з урахуванням наданих позивачем первинних документів та доказів на підтвердження реальності спірних операцій, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.
Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У Х В А Л И В:
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Торговий дім «Хрещатик» задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014 року у справі № 826/6204/14 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О. В. Муравйов
Судді О. В. Вербицька
Н. Є. Маринчак