Справа № 345/4724/14-ц

Провадження № 22-ц/779/417/2015

Категорія 53

Головуючий у 1 інстанції Галущак Л. О.

Суддя-доповідач Шишко А.І.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Шишка А.І.,

суддів: Ковалюка Я.Ю., Матківського Р.Й.,

секретаря Петріва Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ТзОВ "Даноша" про оскарження бездіяльності, яка порушує право на отримання інформації за апеляційною скаргою генерального директора ТзОВ "Даноша" - Якобсена Крістіан Брокопа на рішення Калуського міськрайонного суду від 16 грудня 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 16 грудня 2014 року задоволено частково позов ОСОБА_2 до ТзОВ "Даноша" про оскарження бездіяльності, яка порушує право на отримання інформації.

Визнано неправомірною бездіяльність ТзОВ "Даноша", яка виразилась у ненаданні відповіді - видачі копії документів.

Стягнуто з ТзОВ "Даноша" на користь ОСОБА_2 39 грн. 60 коп. матеріальної шкоди і 500 грн. моральної шкоди, а всього 539 грн. 60 коп. та на користь держави 243 грн. 60 коп. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі генеральний директор ТзОВ "Даноша" - Якобсен Крістіан Брокоп посилається на незаконність та необґрунтованість судового рішення, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, при неналежному дослідженні судом доказів по справі та невідповідності висновків суду обставинам справи. У зв'язку із цим, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог.

Апелянт свої вимоги обґрунтовує тим, що 16.09.2014 року ТзОВ "Даноша" дійсно отримало від ОСОБА_2 заяву, але при цьому отримано було заяву від 01.09.2014 року, а не заяву від 11.09.2014 року, як про це стверджував позивач. ОСОБА_2 у даній заяві просив надати копії відповідних документів, однак претензій не пред'являв.

01 липня 2014 року між ТзОВ "Даноша" та ОСОБА_2 було укладено трудовий договір, відповідно до якого останнього прийнято на роботу водієм. Твердження позивача про відсутність у нього другого примірника трудового договору повністю спростовується п.10.3. договору та його особистим підписом, який свідчить про отримання ним другого примірника. Вказані акти також складались у двох примірниках та після підписання їх сторонами, другий примірник надавався позивачу, а тому незрозумілим є його вимога про надання копій таких документів. Одночасно, позивач не надав доказів того, що ним надсилалась на адресу ТзОВ "Даноша" заява від 11.09.2014 року.

Ухвалюючи рішення про відшкодування матеріальної шкоди суд першої інстанції жодним чином не вказав, яким саме немайновим правам чи якому саме майну позивача завдано шкоди. При зверненні до суду позивач долучив копії декількох поштових квитанцій про відправлення кореспонденції, не зазначивши при цьому, яку саме кореспонденцію було відправлено та чи стосується вона предмету спору. Зокрема, як доказ понесених матеріальних збитків позивачем додано дві квитанції від 22.09.2014 року та квитанцію від 01.12.2014 року, які взагалі не мають відношення до даної справи, оскільки про надсилання такої кореспонденції жодним словом не згадувалось ні в позовній заяві, ні в ході розгляду справи.

Крім того, ні в поданій заяві про відшкодування моральної шкоди, ні в поясненнях, що надавалися у судових засіданнях, позивач жодним чином не довів, що він неодноразово звертався з відповідними вимогами, як і жодним чином не обґрунтував та не довів в чому саме полягає завдана йому моральна шкода. Незважаючи на таку недоведеність та необґрунтованість, судом першої інстанції, всупереч ст.60 ЦПК України, ст.ст.23, 1167 ЦК України, самостійно обґрунтовано підстави для задоволення моральної шкоди, не вказавши жодних доказів, які стали для цього підставою. При цьому, позивач не довів наявності вини відповідача у спричиненні йому моральної шкоди.

Також, при вирішенні питання про стягнення моральної шкоди, судом було застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини. Правовою підставою для стягнення моральної шкоди судом зазначено ст.237-1 КЗпП України. Заявляючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, позивач, вказував на те, що було порушено його право на отримання інформації, згідно ЗУ "Про звернення громадян" та ЗУ "Про доступ до публічної інформації", а не трудові права згідно КЗпП України, які і не могли бути в даному випадку порушеними, оскільки це не трудовий спір.

Вислухавши суддю-доповідача, доводи представника апелянта, заперечення позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає цим вимогам процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині визнання неправомірною бездіяльності ТзОВ "Даноша", яка виразилась у ненаданні відповіді - видачі копії документів.

Як встановив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звертався до ТзОВ "Даноша" із письмовою заявою про видачу копій документів, а саме: копії укладеного трудового договору від 01.07.2014 року; копії правил внутрішнього трудового розпорядку; копії догани від 03.09.2014 року; копії наказу про відсторонення його від робочого місця - автомобіля бензовоза КАМАЗ (170) НОМЕР_1; копії актів приймання-здачі робіт за лютий, березень місяці 2014 року. Дана заява була направлена ТзОВ "Даноша" 11.09.2014 року та відповідно до поштового повідомлення про вручення надійшла до адресата - 16.09.2014 року. Однак, станом на 17.11.2014 року (час подачі позову до суду) ОСОБА_2 ніякої відповіді у встановленому законом порядку не отримав, як і документів, які він просив йому направити.

Копії вищенаведених документів були надані позивачу у судовому засіданні тільки 11.12.2014 року, після того, як суд відповідним запитом від 10.12.2014 року витребував їх у ТзОВ "Даноша".

Статтею 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЗУ "Про інформацію", основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в особисте та сімейне життя.

Одними з основних напрямків державної інформаційної політики є: забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації (ч. 1 ст.3 ЗУ "Про інформацію").

Згідно із ст.5 Закону України "Про інформацію", кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до ст.20, ч.1 ст.21 Закону України "Про інформацію", за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. Інформація з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Інформація, яку ОСОБА_2 намагався отримати у встановленому законом порядку не являється конфіденційною, таємною чи службовою та стосується виключно позивача і його трудових відносин з ТзОВ "Даноша".

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (ч.1 ст.1 Закону України "Про звернення громадян").

Частиною третьою статті 3 ЗУ "Про звернення громадян" визначено, що заява (клопотання) - це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Таких вимог в своїх заявах позивачі не зазначали.

Статтею 5 ЗУ "Про звернення громадян" встановлені вимоги щодо звернень громадян, зокрема, звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до ст. 20 ЗУ "Про звернення громадян", звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Таким чином, ЗУ "Про звернення громадян" передбачено безумовне право особи на одержання відповіді на свою заяву (звернення) від будь-якого суб'єкта звернення незалежно від виду та форми власності, оскільки саме так державою гарантується забезпечення і утвердження прав, свобод та інтересів людини, закріплених Конституцією та чинним законодавством, що є головним обов'язком держави.

ОСОБА_2 у встановленому законом порядку надіслав ТзОВ "Даноша" відповідну заяву від 11.09.2014 року та клопотання від 01.09.2014 року (а.с.3-4), однак копії необхідних документів зміг отримати тільки після звернення з позовом до суду.

Представник відповідача не заперечує, що принаймні одне звернення від ОСОБА_2 ТзОВ "Даноша" отримано було, однак ніяких дії спрямованих на розгляд звернення позивача ними не вчинялось.

На думку колегії суддів, ОСОБА_2 мав право на ознайомлення зі змістом необхідних йому документів, які стосуються його трудової діяльності та одержання їх копій.

Не заслуговують на увагу доводи представника апелянта про те, що ОСОБА_2 вже мав копії вищезазначених документів, оскільки, навіть за умови того, що позивач був ознайомлений зі змістом документів та мав їх копії, що спростовується позивачем, це не позбавляє його права, передбаченого Конституцією України та відповідними законами, на отримання їх копій та ознайомлення з їх змістом. Крім того, ТзОВ "Даноша" взагалі не вживало жодних дій щодо розгляду звернення ОСОБА_2, як то надання необхідних копій, допуск до ознайомлення з документами, надання належної відповіді за результатами розгляду звернення, тощо, а просто його проігнорувало, що являється незаконним.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню матеріальні витрати, пов'язані із його зверненням до ТзОВ "Даноша".

Фізична особа, особисте немайнове право якої порушено, в силу ст. 280 ЦК України має право на відшкодування майнової та (або) моральної шкоди, яку їй завдано у зв'язку з таким порушенням. Таким чином, підлягає відшкодуванню завдана фізичній особі матеріальна та (або) моральна шкода в результаті порушення будь-якого особистого немайнового права, що перелічені у главі 21 та 22 і перелік яких не є вичерпним.

Відповідно до ст.24 "Про звернення громадян", особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.

Як передбачено ст.1166 ЦК України, май нова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч.1 ст. 25 ЗУ "Про звернення громадян", у разі задоволення скарги орган або посадова особа, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина, відшкодовують йому завдані матеріальні збитки, пов'язані з поданням і розглядом скарги, обґрунтовані витрати, понесені у зв'язку з виїздом для розгляду скарги на вимогу відповідного органу, і втрачений за цей час заробіток. Спори про стягнення витрат розглядаються в судовому порядку.

Таким чином, оскільки ТзОВ "Даноша" порушила вимоги ЗУ "Про звернення громадян", то з відповідача на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню завдані матеріальні збитки, пов'язані з поданням і розглядом його звернень.

Однак, колегія суддів не може погодитись із розміром матеріальної шкоди, яку стягнув суд з відповідача.

Відшкодуванню підлягають витрати, які стосуються розгляду звернення та які підтверджені відповідними належними доказами.

Так, ОСОБА_2 надав докази того, що він відправляв на адресу ТзОВ "Даноша" клопотання від 01.09.2014 року та заяву від 11.09.2014 року (а.с.3-4). За направлення відповідної кореспонденції ним було оплачено 13 грн. 60 коп., що підтверджується квитанцією ІФД УАППЗ "Укрпошта" від 11.09.2014 року (а.с.3, 24).

ОСОБА_2 також надав ще три квитанції ІФД УАППЗ "Укрпошта" про направлення кореспонденції ТзОВ "Даноша": дві від 22.09.2014 року та одну від 01.12.2014 року. Колегія суддів вважає, що ці квитанції не можуть бути враховані при відшкодуванні матеріальних збитків, оскільки незрозуміло якої саме кореспонденції стосуються дані квитанції та чи отримувались вони відповідачем. Тобто, неможливо встановити, що саме 22.09.2014 року та 01.12.2014 року направляв позивач на адресу ТзОВ "Даноша" та чи стосується це предмету спору. А тому, з ТзОВ "Даноша" на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 13 грн. 60 коп. матеріальних збитків.

Також, з відповідача на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню моральна шкода, завдана йому неправомірними діями ТзОВ "Даноша".

Частиною 2 статті 25 ЗУ "Про звернення громадян" визначено, що громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

Згідно ч.ч.1,2 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п.п. 3, 9, 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у вигляді відшкодування моральної шкоди є правопорушення, що одночасно включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв`язок між ними, а також вину заподіювача шкоди, і ці обставини, тобто як факт такого заподіяння, так і те, в чому саме вона полягає, повинна довести сторона, яка вважає, що їй завдана моральна шкода.

В доповненні до позовної заяви позивач заявив, що порушенням ЗУ "Про звернення громадян" відповідачем ТзОВ "Даноша" йому спричинено моральну шкоду, яка виразилась в психічних переживаннях, виникненню негативних емоцій та позбавило можливості реалізувати визначені Конституцією України за законами України права.

Колегія суддів приходить до висновку, що грубим порушенням порядку розгляду звернення позивача було порушено його законні права, а тому йому завдано моральну шкоду, яка виразилась в порушенні нормальних життєвих зв'язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та враховуючи глибину душевних страждань і характер вчинених протиправних дій та вимоги розумності і справедливості, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про стягнення з ТзОВ "Даноша" на користь ОСОБА_2 500 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В той же час, суд першої інстанції, обґрунтовуючи стягнення з відповідача моральної шкоди зіслався на ст.237-1 КЗпП України, що на думку колегії суддів являється незаконним.

Заявляючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, позивач, вказував на те, що було порушено його право на отримання інформації, згідно ЗУ "Про звернення громадян" та ЗУ "Про доступ до публічної інформації", а не трудові права згідно КЗпП України, які і не могли бути в даному випадку порушеними, оскільки це не трудовий спір, а спір з приводу надання інформації (інший предмет спору). Тобто, при вирішенні питання про стягнення моральної шкоди, судом було застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини.

У зв'язку з цим, з мотивувальної частини рішення підлягає виключенню посилання на ст.237-1 КЗпП України, яка не підлягає застосуванню у даному випадку.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом зміни абзацу другого резолютивної частини рішення та виключення з мотивувальної частини посилання на ст.237-1 КЗпП України.

Керуючись ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу генерального директора ТзОВ "Даноша" - Якобсена Крістіан Брокопа задовольнити частково.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 16 грудня 2014 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення у наступній редакції:

"Стягнути із ТзОВ "Даноша" (ідентифікаційний код 32464900) на користь ОСОБА_2 13 гривень 60 копійок на відшкодування матеріальних збитків і 500 гривень моральної шкоди, всього 513 (п'ятсот тринадцять) гривень 60 копійок, а також 243 гривні 60 копійок на користь держави в рахунок відшкодування судового збору".

Виключити з мотивувальної частини рішення посилання на ст.237-1 КЗпП України.

У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий А.І. Шишко

Судді: Я.Ю. Ковалюк

Р.Й. Матківський