УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2015 р. Справа № 12801/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року в справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області, за участі прокуратури Івано-Франківської області, про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2011 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП) звернувся до суду з позовом до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області (правонаступник Долинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області; далі - ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення (далі - ППР) від 22.04.2011 №0000511720. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне ППР прийняте з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування податкового кредиту та відповідно бюджетне відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ) підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача про те, що контрагенти в ланцюгах постання для позивача не є «сумлінними» платниками податків та зборів, через не підтвердження факту декларування податкових зобов'язань їх постачальниками (з підстав отримання відповідей на запити про неможливість встановлення їх місцезнаходження чи неотримання таких відповідей), є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. Під час проведення перевірки були надані всі належні первинні документи, які відповідачем належним чином не взяті до уваги. За таких обставин має право на отримання заявленого бюджетного відшкодування з ПДВ.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 червня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року, позов задоволено (а.с.125-132, 158-163 т.1).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з чим погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивачем повністю сплачено прямим контрагентам ПДВ в ціні придбання товарів та одержано належні податкові накладні та виконано всі інші необхідні умови отримання бюджетного відшкодування.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2013 року вищевказані судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.199-201 т.1).

Така ухвала мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не було досліджено питання щодо реальності здійснення позивачем господарських операцій за укладеними договорами, зазначеними в акті перевірки з посиланням на відповідні докази, які б це підтверджували, не досліджено питання щодо пов'язаності оподатковуваних операцій та господарської діяльності позивача.

При новому розгляді справи, постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року в справі №809/2006/13-а позов задоволено повністю.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що право позивача на податковий кредит та відповідно бюджетне відшкодування ПДВ підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із відповідними контрагентами. Відповідні висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що актом перевірки ФОП встановлено не підтвердження відображення ним бюджетного відшкодування з ПДВ так як в ході відслідковування його постачальників по ланцюгу продажу до виробника, не підтверджено факт сплати непрямими постачальниками до бюджету ПДВ.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ОСОБА_1 04.02.2000 зареєстрований як фізична особа-підприємець Долинською районною державною адміністрацією Івано-Франківської області, з 04.02.2000 перебуває на податковому обліку у відповідача, а 12.04.2005 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. Основним видом його діяльності є діяльність автомобільного вантажного транспорту (а.с.12, 17 т.1).

У позивача наявна відповідна ліцензія видання Головною державною інспекцією на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України від 20.04.2007 №310857 (а.с.12 т.1).

На підставі акта від 20.04.2011 №614/171/НОМЕР_1 (далі - Акт) документальної невиїзної перевірки ФОП з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за квітень 2008 року, березень, травень, червень, серпень, листопад, грудень 2010 року податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог п.1.8 ст.1, пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР), в результаті чого завищено заявлені суми бюджетного відшкодування ПДВ за вказані періоди в сумі 110730грн (а.с.11-16 т.1).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його прямими контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Ойл карт центр» (далі - ТОВ) та Відкритим акціонерним товариством «Концерн Галнафтогаз» (змінило назву на Публічне акціонерне товариством «Концерн Галнафтогаз»; далі - ПАТ), а також таким відносинам між цими контрагентами та їх постачальниками по ланцюгу.

З метою перевірки достовірності відшкодування ПДВ за квітень 2008 року - надіслано запити по прямих та непрямих постачальниках позивача: Товариств з обмеженою відповідальністю «Маршал-Трейд-Ойл» та «Продукторія» (згідно відповідей стан платника місцезнаходження не встановлено у зв'язку з чим неможливо провести перевірки), Товариств з обмеженою відповідальністю «Вижак» та «Корнелія», ПАТ (відповіді не одержано) (а.с.42-47 т.1).

З наведеного, податковий орган прийшов до висновків, що контрагенти в ланцюгах постачання для позивача не є «сумлінними» платниками податків та зборів, а відтак факт сплати ними ПДВ не підтверджено, а тому в позивача відсутнє право на відшкодування заявлених за вказані вище періоди суми відшкодувань з такого податку.

22.02.2011 відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято ППР №0000511720, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у сумі 110730грн (за квітень 2008 року - 11729грн, березень, травень, червень, серпень, листопад, грудень 2010 року - 14813, 24207, 18982, 7179, 21556, 12264грн відповідно) (а.с.10 т.1).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Пунктами 1.7, 1.8 ст.1 Закону №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом, а бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом..

За змістом пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до змісту пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 вказаної вище статті якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Порядок визначення суми ПДВ, що підлягає сплаті (перерахуванню) до державного бюджету України або відшкодуванню з нього (бюджетному відшкодуванню) та строки проведення розрахунків регламентовано п.7.7 ст.7 Закону №168/97-ВР.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (пп.7.7.1 п.7.7 останньої статті).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту та бюджетне відшкодування ПДВ.

Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Отже, сума бюджетного відшкодування є правомірно визначеною, якщо це зроблено на підставі належним чином сформованого податкового кредиту

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР. При цьому наведені вимоги Закону передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року в справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про неправильне формування позивач податкового кредиту за відповідні періоди, а відповідно і завищення бюджетного відшкодування, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та ТОВ і ПАТ (відповідно правомірність формування податкового кредиту) підтверджена договором з ТОВ купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів з використанням смарт-карт на АЗС від 02.12.2009 №3617 і протоколом від цієї ж дати №1, договором з ПАТ купівлі-продажу товарів за смарт-картками від 01.08.2008 №02СК08-496 та додатками №№1, 2, 4, 5 податковими накладними на кожну партію реалізованого товару (смарт-картки на дизельне пальне), податковими та видатковими накладними, реєстром отриманих та виданих податкових накладних за відповідні періоди, актами виборки нафтопродуктів, паспортами їх якості та сертифікатом відповідності (а.с.49-119, 221-222 т.1, а.с.128-147 т.2).

Такі були об'єктивно розцінені цим судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентами.

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Звертає на себе увагу те, що податковим органом не висловлюється жодних зауважень щодо належності оформлення відповідних податкових накладених.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки (неточності) у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом першої інстанції також правомірно враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагентів товари використані ним у своїй господарській діяльності - використані при здійснення вантажних перевезень, що підтверджується відповідними первинними документами(а.с.223-250 т.1, а.с.1-92 т.2).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів придбаних у контрагентів.

ТОВ і ПАТ на час виконання договірних зобов'язань з позивачем були належним чином зареєстрованими юридичними особами, платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних.

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагентів.

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз правомірності заявленого ФОП бюджетного відшкодування ПДВ, здійснення господарської діяльності останнім у співвідношенні з господарською діяльністю ТОВ і ПАТ із його постачальниками, які ґрунтувалися на документах про неможливість проведення зустрічних звірок таких та не отримання інформації про такі звірки від інших податкових органів.

ТОВ і ПАТ належним чином задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ по господарських операціях з позивачем. Також, податковим органом не представлено доказів участі ФОП разом з вказаними контрагентами у схемі транзитного руху коштів.

Між тим, відповідні висновки були виключно сформульовані у зв'язку із тим, що контрагентами та їх постачальниками не представлено до перевірок (зустрічних звірок) жодних первинних документів, щодо здійснення господарських операцій за відповідні періоди по взаємовідносинах із позивачем, або через відсутність про це відповідної інформації. Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в останнього, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів (робіт, послуг) не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також у п.38 рішення цього ж Суду від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) цей Суд нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи та аналіз наведених норм матеріального права дають підстави для висновку про те, що позивачем та його контрагентами належним чином виконані договірні зобов'язання, податкові накладні оформлені у відповідності до вимог діючого законодавства, а тому у позивача були всі підстави для формування податкового кредиту та відповідно на бюджетне відшкодування ПДВ.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 30 січня 2015 року.