27.01.2015 Єдиний унікальний номер 2-а-4175/11

2а/205/20/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2015 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В. при секретарі Молокової С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпропетровську справу адміністративної юрисдикції за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Товариство з обмеженою відповідальністю «Квартал» про скасування рішення суб'єкту владних повноважень та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2012 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Товариство з обмеженою відповідальністю «Квартал» про скасування рішення суб'єкту владних повноважень та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку було відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2012 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 серпня 2014 року касаційну скаргу, подану ОСОБА_7, в інтересах ОСОБА_1 було задоволено, постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Звертаючись до суду із вказаним адміністративним позовом позивач посилалась на те, що вона, ОСОБА_1, 04 червня 2009 року на підставі договору купівлі-продажу придбала квартиру АДРЕСА_1. Будинок у якому придбала позивач таку квартиру є двоквартирним та згідно технічної документації розташований на земельній ділянці загальною площею 1872 м2. Площа частини земельної ділянки, яка відноситься до квартири позивача, складає 914 м2. У 2010 році, сусідами з АДРЕСА_3 частина земельної ділянки, яка відноситься до частини позивача, у розмірі 470 м2 від загальної площі, наданої у користування для обслуговування житлового будинку в якому знаходиться квартира позивача, було огороджено парканом. При зверненні до Дніпропетровської міської ради з приводу з`ясування підстав за яких сусідами була захоплена частина земельної ділянки, було отримано відповідь від 20.01.2011 року № Ш-1, у якій зазначено, що земельна ділянка сусідів передана їм у спільну сумісну власність на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 16.10.2008 року, за № 50/37. Попередніми власниками, у яких позивач придбала квартиру, не надавалося згоди на вилучення частини їхньої земельної ділянки та взагалі їм про це нічого не було відомо. Отже, при прийнятті рішення Дніпропетровською міською радою про передачу у власність земельних ділянок було порушено чинне законодавство України, внаслідок подання хибної документації підготовленої землевпорядною організацією Товариства з обмеженою відповідальністю «Квартал».

У зв'язку з чим позивач змушена звернутися до суду та просити суд скасувати рішення Дніпропетровської міської ради від 16.10.2008 року № 50/37 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам у Ленінському районі м. Дніпропетровська ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в п. 1,2,3 додатка 2, та скасувати державний акт про право власності на земельну ділянку НЖ № 926378, за адресою: АДРЕСА_3

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримала позовні вимоги і просила суд їх задовольнити. В обґрунтування позовних вимог посилалася на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача Дніпропетровської міської ради - ОСОБА_8 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі та заперечувала проти їх задоволення, пояснивши суду, що рішення Дніпропетровської міської ради від 16.10.2008 року № 50/37 прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України та не містить ознак протиправності.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та не заперечувала проти їх задоволення.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 - ОСОБА_9 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 - ОСОБА_10 у судовому засіданні позовні вимоги також не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_5, у судове засідання не з'явилася, надала суду письмову заяву, в якій просила розглянути справу без її участі, та в задоволені позову відмовити.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Квартал» у судове засідання не з'явився, надали суду письмову заяву, в якій просили розглянути справу без їх участі, та винести рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам.

Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі -продажу квартири, посвідченого 04 червня 2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_11 за реєстровим № 1228 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 (т. 1, а.с.6-8).

Судом також встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності САЕ № 053745, 19.05.2011 року, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, домоволодіння АДРЕСА_3 належить на праві власності ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, по 1/3 частини кожному із вказаних осіб, (т.1, а.с.83-84).

Судом також встановлено, що 3/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1, належить на праві власності третій особі по справі, ОСОБА_6, на підставі договору дарування, посвідченого Другою Дніпропетровської державною нотаріальною конторою, зареєстрований в реєстрі за № 2-3799 (а.с.73-74).

Матеріалами даної справи адміністративної юрисдикції підтверджено, що згідно державних актів на право приватної власності на землю ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 є власниками земельної ділянки, кожний площею по 0,0915 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 (т.1, а.с.24, 108-110) на підставі спірного рішення виконкому Дніпропетровської міської ради від 16.10.2008 року за № 50/37 (т.1., а.с.17).

Відмовляючи в задоволені адміністративного позову суд виходив з наступного.

Згідно норм ч.1, 2 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

З наведеного вбачається, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Таким чином, підставами для визнання акта суб'єкту владних повноважень недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

При цьому під час надання оцінки оскаржуваному акту суб'єкта владних повноважень судам необхідно оцінювати такий акт на предмет відповідності його законам та порушення прав позивача саме на момент його прийняття.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Разом із цим, звертаючись до суду із даним адміністративним позовом про скасування рішення Дніпропетровської міської ради від 16.10.2008 року № 50/37 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам, у Ленінському районі м. Дніпропетровська ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в п. 1,2,3 додатка 2, та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку НЖ № 926378, за адресою: АДРЕСА_3, що був виданий на підставі такого рішення, позивач не довів суду, що вказаним рішенням були порушені його права, свободи чи інтереси, оскільки на момент прийняття вказаного рішення вона не була власником квартири АДРЕСА_2, право власності на таку квартиру позивачеві перейшло значно пізніше прийнятого оскаржуваного рішення.

Таким чином, суд доходить висновку, що в момент прийняття відповідачем спірного рішення від 16.10.2008 року № 50/37 права позивача не могли порушуватись.

Отже, уявлення позивача про існування підстав для задоволення позову у обраний спосіб, за відсутності при цьому порушень його прав та інтересів оспорюваним рішенням, не є підставою для задоволення такого позову, оскільки відповідно до приписів ч. 1. ст. 2 КАС України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

Означені висновки суду повністю кореспондується із правовими позиціями, що викладені в Ухвалі Вищого адміністративного суду від 18 квітня 2013 року по справі К/9991/68853/11 та Постанові Вищого адміністративного суду від 11 листопада 2014 р. по справі К/800/61221/13 , які були ухвалені за результатом розгляду справ з тотожнім даній справі предметом спору.

Стосовно висновків, які викладені в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28 серпня 2014 року про скасування рішення суду першої інстанції, ухваленого в межах розгляду даної справи, щодо того, що суд першої інстанції не дослідив питання дотримання громадянами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та відповідачем порядку передачі у власність земельної ділянки, суд зазначає про наступне.

Положеннями статті 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 118 Земельного кодексу України (в редакція чинною на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Матеріалами справи підтверджено, що означена процедура під час передачі у власність земельної ділянки на підставі спірного рішення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 була дотримана, приймаючи спірне рішення, відповідач діяв в межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зокрема з доказів, наданих відповідачем, вбачається, що заяви від імені ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про передачу земельної ділянки, разом з копіями паспортів таких осіб, і документами, що підтверджують право власності останніх на домоволодіння АДРЕСА_3 містяться в матеріалах землевпорядної справи. Така справа також містить відповідні висновки щодо відсутності обмежень на використання сінної земельної ділянки та проект відведення земельної ділянки.

Також як вбачається із матеріалів справи, зокрема акту встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_3 в натурі від 21.03.2008 року, власником (на час встановлення меж) 1/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_12 були узгоджені межі розташування такої земельної ділянки в натурі (т1., а.с.50, 106).

Пояснення представника позивача щодо не подання означеними особами заяв про передачу земельної ділянки у власність спростовуються вищенаведеним, та поясненнями представників таких осіб, які підтвердили наявне волевиявлення їх довірителів на отримання земельної ділянки у 2008 році, складання ними відповідних заяв.

Доводи представника позивача, за яких вона вважає, що рішення Дніпропетровської міської ради від 16.10.2008 року № 50/37 в п. 1,2,3 додатка 2, та державний акт про право власності на земельну ділянку НЖ № 926378, за адресою: АДРЕСА_3 підлягає скасуванню, а саме, що насправді ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 що в акті по узгодженню меж відсутній підпис власника квартири № 1 домоволодіння АДРЕСА_1; що по спадковим документам ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, згідно яких вони отримали у спадок домоволодіння АДРЕСА_3 не співпадає розмір земельної ділянки, яка надана їм по державному акту, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи. Посилання представника позивача на дані технічного паспорту домоволодіння, складеного КП «Міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради суд відхиляє, оскільки підприємство БТІ не було уповноваженою на вчинення землевпорядних дій, організацією, а технічний паспорт не є документом, що засвідчує площу земельної ділянки. Такий висновок суду випливає з аналізу приписів Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Держбуду України 24.05.2001 N 127. Адже відповідно до п. 1.2. такої Інструкції, вона визначає порядок та методику проведення технічної інвентаризації, проводиться лише збудованих (реконструйованих) будинків, допоміжних будівель та споруд з метою: визначення їх фактичної площі та об'єму (щодо проектних); обстеження та оцінки технічного стану наявних об'єктів; установлення вартості об'єктів. Вчинення будь-яких дій, пов'язаних із інвентаризацією земельних ділянок делеговано не було.

Посилання представника позивача, за яких вона вважає, що спірним рішенням також порушуються права інших осіб, суд не бере до уваги, оскільки будь-які особи до суду із самостійними вимогами до суду не звертались.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що права позивача не порушені та позивач не має законних підстав висувати позовні вимоги про скасування рішення Дніпропетровської міської ради від 16.10.2008 року № 50/37 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам у Ленінському районі м. Дніпропетровська» ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в п. 1,2,3 додатка 2, та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку НЖ № 926378, за адресою: АДРЕСА_3, оскільки вказане рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У в зв'язку з чим, вимоги позивача є незаконними та необґрунтованими.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 81, 125, 126 Земельного кодексу України, ст. ст. 2, 7, 8, 11, 17, 70, 71, 86, 104, 158, 159, 160-163, 167, 171-2 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Товариство з обмеженою відповідальністю «Квартал» про скасування рішення суб'єкту владних повноважень та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку, - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська, шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складання постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови в письмовому провадженні апеляція, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Постанови суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України .

Суддя: Д. В. Мовчан