ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2015 року Справа № 876/11330/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Ільчишин Н.В.,

Пліша М.А.,

з участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Давидівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області на постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 жовтня 2014 року у справі №450/3474/13-а за позовом ОСОБА_2 до Давидівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Пустомитівського РВВ ЛРФ ЦДЗК про визнання незаконним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

30.09.2013р. ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до Давидівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (далі - Рада), просила визнати незаконним та скасувати Рішення Давидівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 30.04.2010р. №673 «Про внесення змін до рішення №255 від 08.11.2007р. 17-ї сесії сільської ради «Про передачу земельних ділянок у приватну власність».

Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 29.10.2014р. позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 29.10.2014р. та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що функції розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян відноситься виключно до компетенції сільських рад. Оспорюване рішення прийняте Радою в межах компетенції, на підставі акта постійної комісії з питань земельних відносин, регулювання промисловості, будівництва, житлово-комунального господарства, транспорту та зв'язку Давидівської сільської ради від 26.04.2010р. У зв'язку з тим, що рішення сесії №255 від 08.11.2007р. про передачу земельних ділянок у приватну власність порушувало права інших громадян, площа земельної ділянки не відповідала фактичному використанню - до вказаного рішення було внесено відповідні зміни рішенням №673 від 30.04.2010р. На момент прийняття рішення сесії №673 від 30.04.2014р. рішення сесії Давидівської сільської ради №255 від 08.11.2007р. виконане не було, тому внесені зміни є правомірними.

В судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав. Представник позивача апеляційну скаргу заперечив, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Представник Пустомитівського РВВ ЛРФ ЦДЗК в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про місце та час розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, пояснення сторін колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, Рішенням Давидівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №255 від 08.11.2007р. «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель площею 0,0958 га, яка розташована на території с.Давидів.

З метою реалізації Рішення №255 позивачем виготовлено технічну документацію для видачі Державного акта на право власності на вказану земельну ділянку, якій присвоєно кадастровий №4623682400:01:005:0037. Однак, виготовлений Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №467266 не підписано уповноваженою на це особою, оскільки Рішенням Ради №673 від 30.04.2010р. внесено зміни до Рішення №255 від 08.11.2007р., а саме в частині передачі у приватну власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2: слова « 0,0958 га» змінено на слова « 0,0878 га», що стало підставою звернення позивача з позовом до суду за захистом порушених прав.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

За змістом статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

В Україні згідно з вимогами статті 78 Земельного кодексу України земля може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997р. №280/97-ВР, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною першою статті 116 Земельного Кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ встановлено ст. 12 Земельного кодексу України та ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Положеннями пунктів «а» та «б» ч. 1 ст. 12 Земельного Кодексу України передбачено, що до повноважень сільської ради належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Законом України «Про місцеве самоврядування», вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад і вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Рішенням Конституційного суду України від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 встановлено, що положення пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього Кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень.

Відповідно до наявної в матеріалах справи Виписки з Рішення 17-тої сесії 5-го демократичного скликання Давидівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №255 від 08.11.2007р. ОСОБА_2 передано у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель земельну ділянку площею 0,0958 га, яка розташована в с.Давидів (а.с.5).

На засіданні 33-ої сесії 5-го демократичного скликання Давидівської сільської ради від 30.04.2010р. за результатами розгляду акта постійної депутатської комісії з питань земельних відносин, регулювання промисловості, будівництва, житлово-комунального господарства, управління комунальною власністю, транспорту та зв'язку від 26.04.2010р. прийнято рішення про внесення змін у рішення №255, у якому плащу земельної ділянки позивача із « 0,0958 га» змінено на слова « 0,0878 га». Прийняття вказаного рішення №673 зумовлено тим, що провівши заміри по існуючих межах, депутатською комісією встановлено, що ділянка позивача становить « 0,0878га», а ділянка гр.ОСОБА_4 - « 0,1341га».

Відповідно до ст. 144 Конституції України, з якою узгоджуються положення ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до положень статті 118 Конституції України, які кореспондуються з положеннями ч.10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

У Рішенні Конституційного суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Водночас, Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами. Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Рішення Ради №255 щодо передачі ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0958 га, яка розташована в с.Давидів є ненормативним правовим актом індивідуальної дії, який стосується конкретної особи та має чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права. Головною ознакою індивідуальних актів є їх конкретність, а саме: розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання Рішення №255 ОСОБА_2 укладено договір на виготовлення технічної документації для видачі Декржавного акта на право власності на земельну ділянку площею « 0,0958», що розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с.Давидів; виготовлено та затверджено схему розташування земельної ділянки, Акт встановлення і узгодження меж земельної ділянки, її Кадастровий план; отримано повідомлення Відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Пустомитівської РДА про сервітути та обмеження даної земельної ділянки.

За результатами проведених робіт позивачу видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №467266, який не підписано уповноваженими особами.

У той же час, колегія суддів зазначає, що приймаючи оскаржуване позивачем рішення №673 від 30.04.2010р. «Про внесення змін до рішення №255 від 08.11.2007р. 17-ї сесії сільської ради «Про передачу земельних ділянок у приватну власність», Рада вийшла за межі наданих їй повноважень, скасувавши власне рішення, на підставі якого позивачем одержано право на передачу спірної земельної ділянки у власність.

Аналогічну правову позицію у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд України у постанові №21-412а12 від 25.12.2012р. Зокрема, колегія суддів Верховного Суду України зазначила, що аналіз норм статті 118 Конституції України тастатті 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» дає підстави вважати, що голова місцевої державної адміністрації вийшов за межі наданих йому повноважень, скасувавши власні розпорядження, на підставі яких у членів дачного товариства вже виникло право власності на земельні ділянки.

Відповідно до частини першої статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вказані законодавчі положення та обставини справи, колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на те, що рішення №255 виконано не було та погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо обґрунтованості позовних вимог та незаконності рішення Давидівської сільської ради від 30.04.2010р. №673.

Водночас, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції невірно застосовано положення ст.94 КАС України з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи те, що відповідачем у справі є Давидівська сільська рада, судовий збір в сумі 34,41 грн. належить стягнути з Давидівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області на користь ОСОБА_2.

Відповідно до ст.202 КАС України підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та є підставою постанову суду скасувати в частині присудження судових витрат.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Давидівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області задовольнити частково.

Постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 жовтня 2014 року у справі №450/3474/13-а скасувати в частині присудження судових витрат.

Стягнути з Давидівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 34,41 грн. (тридцять чотири гривні сорок одну копійку).

В решті постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 жовтня 2014 року у справі №450/3474/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді: Н.В. Ільчишин

М.А. Пліш

Повний текст Постанови виготовлено 31.01.2015р.