ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2015 року Справа № 903/679/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоАлєєвої І.В.,

суддів :Акулової Н.В., Татькова В.І. (доповідача),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Гушинця Олега Степановича

на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 р.

у справі№ 903/679/14 господарського суду Волинської області

за позовом Фізичної особи - підприємця Гушинця Олега Степановича (надалі - Підприємець)

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрофрукт" ЛТД (надалі - Товариство)

простягнення 351 818,33 грн.

за участю представників:

від позивача- не з'явилися

від відповідача- не з'явилися

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Волинської області від 07.10.2014 р. (суддя Костюк С.В.) позов Підприємця до Товариства про стягнення 351 818,33 грн. задоволено повністю, стягнуто з Товариства на користь Підприємця 351 818,33 грн., з них 322 767,98 грн. заборгованості, 29 050,35 грн. - 3 % річних, а також 7 036,39 грн. витрат по оплаті судового збору.

Вказане рішення обґрунтовано тим, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту недоотримання товарно-матеріальних цінностей по накладній № 1104 від 30.03.2011 р., а тому вимога позивача про стягнення заборгованості в сумі 322 767,98 грн. та відсотків річних в сумі 29 050,35 грн. підставна та підлягає задоволенню.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 р. (головуючий суддя Мамченко Ю.А., судді: Дужич С.П., Саврій В.А.) рішення господарського суду Волинської області від 07.10.2014 р. скасовано, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Підприємець звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 30.03.2011 р. між Підприємцем (Продавець) та Товариством (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу будівельних матеріалів, цегли будівельної, залізобетонних виробів, елементів будівельних конструкцій (надалі - Договір).

Відповідно до п. 2.2. Договору кількість товару визначається згідно заявки Покупця.

Згідно з п.п. 4.1, 4.2 Договору загальна вартість поставки товару обмежується обсягом за цим Договором 350 000 грн., а покупець здійснює оплату після отримання товару.

Розділом 5 Договору сторони передбачили, що до обов'язків продавця належить: передати покупцеві товар, на умовах визначених цим Договором; зберігати товар, якщо право власності переходить до Покупця раніше від передання товару; замінити товар неналежної якості, протягом 3 днів з моменту отримання обґрунтованої претензії від Покупця, або повернути вартість товару неналежної якості. В свою чергу, до обов'язків покупця відносяться: прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або право відмови від Договору; оплатити товар згідно з визначеними умовами.

Даний договір підписано зі сторони Продавця Підприємцем та скріплений його печаткою, зі сторони Покупця головою Товариства Полковським С. та скріплений печаткою Товариства.

Судами з'ясовано, що відповідно до накладної № 1104 від 30.03.2011 р. Товариству через Савчука Р.І. (довіреність № 57 від 30.03.2011 р.) було відпущено будівельних матеріалів на суму 350 000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, на підтвердження доставки товару Товариству за адресою смт. Маневичі, вул. Луцька, 3 позивачем було надано 22 подорожні листи вантажного автомобіля, частина яких підписана лише самим Підприємцем, інші підприємцем Мухою М.О. та Підприємцем та скріплені їх печатками. Дані подорожні листи датовані часовим проміжком з 24 січня 2011 року по 28 березня 2011 року.

Водночас, апеляційним господарським судом було зазначено, що довіреність на отримання будматеріалів № 57 від 30.03.2011 р. видана Савчуку Р.І., відсутня в матеріалах справи, хоча й витребовувалася судом першої інстанції.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що факт виконання договору купівлі-продажу від 30.03.2011 р. підтверджено накладною № 1104 від 30.03.2011 р., а також подорожніми листами вантажного автомобіля на доставку будматеріалів.

Водночас, скасовуючи рішення суду першої інстанції, Київський апеляційний господарський суд дійшов протилежного висновку, з яким погоджується і колегія суддів касаційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що ідентифікують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємств від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особисті підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 11 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. № 99 закріплено, що приймання товарів мають право здійснювати робітники отримувача (покупця), уповноважені керівництвом підприємства - отримувача.

Вказаною Інструкцією передбачено, що товарно-матеріальні цінності відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів на бланках довіреностей встановленої форми (додаток № 1 до Інструкції). Довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства.

Видача бланків довіреностей (Типова форма № М-2) здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей (Типова форма № М-3 ), який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. При цьому нумерація виданих протягом року довіреностей має бути наскрізною (п. 3 Інструкції № 99).

Згідно з п. 6 Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

У відповідності з абз. 3 п. 6 Інструкції № 99 при виписуванні довіреності перелік цінностей, які належить отримати по ній (графа "Найменування цінностей" у бланку довіреності), наводиться обов'язково із зазначенням назви і кількості цінностей для одержання, незалежно від того, чи є такі відомості у документах на відпуск (наряді, рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо) цінностей. Незаповнені рядки довіреності прокреслюються.

Згідно з п. 12 зазначеної Інструкції забороняється відпускати цінності у випадках подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами тощо.

Відпуск товарно-матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень отримувачів (покупців).

Відповідно до п. 13 Інструкції довіреність на отримання матеріальних цінностей, залишається у постачальника.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду, що довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну-вимогу, яка є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що подорожні листи, які містяться в матеріалах справи, складені Підприємцем одноособово, і хоча на них і міститься інформація, що вантаж доставлявся за адресою смт. Маневичі, вул. Луцька, 3, "Агрофрукт", проте, як вірно зазначено судом, вони були складені ще до моменту укладення договору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає обґрунтованим та правомірним висновок Рівненського апеляційного господарського суду про те, що Підприємцем не доведено належними та допустимими доказами факту поставки будівельних матеріалів Товариству.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що оскаржуваний судовий акт прийнятий з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Гушинця Олега Степановича залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 р. у справі № 903/679/14 залишити без змін

Головуючий суддя І.В. Алєєва

Суддя Н.В. Акулова

Суддя (доповідач) В.І. Татьков