ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2015 року Справа № 910/14542/14

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Студенця В.І.,

розглянувши

касаційну скаргу Антимонопольного комітету України;

Товариства з обмеженою відповідальністю

сільськогосподарського підприємства "Нібулон"

на рішення господарського суду міста Києва від 18.09.2014 р.

та постанову Київського апеляційного господарського

суду від 19.11.2014 р.

у справі № 910/14542/14 господарського суду міста Києва

за позовом Державної адміністрації залізничного транспорту України

до Антимонопольного комітету України

треті особи Державна інспекція сільського господарства України;

Товариство з обмеженою відповідальністю

сільськогосподарське підприємство "Нібулон";

Міністерство доходів і зборів України

про визнання недійсним рішення

за участю представників:

Державної адміністрації залізничного транспорту України - Нанкіна М.Б.;

Антимонопольного комітету України - Волосович С.К., Харченко С.В., Швець І.В.;

Державної інспекції сільського господарства України - не з'явилися;

ТОВ СП "Нібулон" - Слободяник О.П.;

Міністерства доходів і зборів України - не з'явилися;

в с т а н о в и л а :

Державна адміністрація залізничного транспорту України звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 03.06.2014 р. № 321-р у справі № 136-26.13/386-12.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що спірне рішення відповідача є необґрунтованим, оскільки позивач не наділений правом встановлювати ціни на перевезення вантажів залізничним транспортом, при цьому, як і всі інші суб'єкти, які здійснюють перевезення вантажів залізничним транспортом, зобов'язаний застосовувати передбачені законом фіксовані ціни. Крім того, висновок відповідача про те, що зерно, яке переміщується залізничним транспортом між окремими відокремленими підрозділами ТОВ СП "Нібулон" не перетинає митний кордон України, власник зерна не змінюється, а тому відсутні підстави вважати такі перевезення експортними та, відповідно, застосовувати тарифи, як для експортних вантажів, є невірним та необґрунтованим (т.1 а.с.9-22).

Відповідач у справі - Антимонопольний комітет України у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на те, що рішення повністю відповідає чинному законодавству України (т.1 а.с.167-171).

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.09.2014 р. позов задоволено повністю (т.2 а.с.133-142).

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Антимонопольний комітет України не вчинив необхідного кола дій, направленого на отримання доказів у справі № 136-26.13/386-12 під час перегляду рішення від 16.07.2013 р. № 576-р, внаслідок чого, неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, та дійшов помилкового висновку, що інформація, яка була надана позивачем, не спростовує висновків, встановлених рішенням № 576-р, а докази, які Укрзалізниця планує отримати у Міндоходів, Держсільгоспінспекції та ТОВ СП "Нібулон" не спростовують висновків Комітету, викладених у рішенні №575-р.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 р. рішення господарського суду міста Києва від 18.09.2014 р. залишено без змін (т.3 а.с.164-176).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Антимонопольний комітет України та третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами та просять їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вимоги касаційних скарг мотивовані неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права (т.4 а.с.2-9, 13-20).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційні скарги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Під час вирішення спору у даній справі по суті заявлених вимог та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку судами встановлені наступні обставини.

Рішенням Антимонопольного комітету України № 576-р від 16.07.2013 р. "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" визнано, що Державна адміністрація залізничного транспорту України разом з іншими залізницями, об'єднаннями, підприємствами, установами й організаціями залізничного транспорту за результатами діяльності протягом 2012 року займала монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку перевезень вантажів транспортом загального користування; визнано дії Державної адміністрації залізничного транспорту України, які полягають у зобов'язанні залізниць (Південної, Південно-Західної та Одеської залізниць) зазначати у перевізних документах - перевезення зернових вантажів ТОВ "СП "Нібулон" до станції Миколаїв-Вантажний як перевезення зернових вантажів на експорт (тобто з перетином державного кордону) та донарахуванні і стягненні відповідної частки тарифу без належних обгрунтувань, порушенням, передбаченим ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом шляхом вчинення дій, що призвели до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (ТОВ "СП "Нібулон"), які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. За порушення, вказане в п. 2 цього рішення, накладено на Державну адміністрацію залізничного транспорту України штраф у розмірі 100 000 000 грн. Зобов'язано Державну адміністрацію залізничного транспорту України розробити та затвердити механізм контролю за правильністю визначення вантажовласниками (вантажовідпраниками тощо) призначення (найменування) вантажу (експорт або внутрішнє сполучення).

У вказаному рішенні встановлено, що Укрзалізницею (Південною та Південно-Західною залізницями) не надано будь-якої інформації та відповідних фактичних даних, які можуть свідчити про відправлення ТОВ "СП "Нібулон" зернових вантажів, що перевозились вагонами Укрзалізниці (залізниць України) до станції Миколаїв-Вантажний Одеської залізниці саме на експорт, в тому числі даних щодо подальшого перетину вказаними вантажами митного кордону України.

Враховуючи викладене, за відсутності відповідних фактичних даних та інформації, які б свідчили про відправлення ТОВ "СП "Нібулон" всіх зернових вантажів, які перевозились вагонами Укрзалізниці (залізниць України) за планами перевезень у лютому 2012 року, на експорт та перетину перевезених партій зернових вантажів кордону України, відповідач у рішенні №576-р від 16.07.2013 р. дійшов висновку, що в Укрзалізниці не було підстав вважати зазначені перевезення вантажів ТОВ "СП "Нібулон" перевезеннями на експорт та відповідно застосовувати до них тарифи як для перевезення експортних вантажів.

За таких обставин, відповідач дійшов висновку, що дії Державної адміністрації залізничного транспорту України, які полягають у зобов'язанні залізниць (Південної, Південно-Західної та Одеської залізниць) зазначати у перевізних документах - перевезення зернових вантажів ТОВ "СП "Нібулон" до станції Миколаїв-Вантажний як перевезення зернових вантажів на експорт (тобто з перетином державного кордону України) та донарахувати і стягувати відповідну частку тарифу без належних обгрунтувань, що призвели до необгрунтованого збільшення вартості цих перевезень, є порушенням, передбаченим ч. 1 ст. 13, п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку перевезення вантажів транспортом загального користування, що призвело до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (ТОВ "СП "Нібулон"), які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

05.08.2013 р. позивачем було подано до відповідача заяву №11-1/711 про перегляд рішення Антимонопольного комітету України у справі №136-26.13/386-12 від 16.07.2013 р. №576-р, в якій позивач посилається на те, що встановлення тарифу "експорт" у даному випадку є цілком обгрунтованим, оскільки договори перевезення зерна були укладені із експортером товару, а факт перетину кордону зерном або продаж його іноземним суб'єктам без перетину кордону може бути встановлений виключно на підставі перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ "СП "Нібулон".

Зважаючи на викладені обставини, позивач просив скасувати рішення Антимонопольного комітету України у справі №136-26.13/386-12 від 16.07.2013 р. № 576-р.

Рішенням Антимонопольного комітету України від 03.06.2014 р. № 321-р "Про перегляд рішення Комітету від 16.07.2013 р. № 576-р" рішення Антимонопольного комітету України від 16.07.2013 р. № 576-р у справі № 136-26.13/386-12 залишено без змін.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача, відповідачем під час прийняття спірного рішення не були враховані докази позивача, які спростовують посилання ТОВ "СП "Нібулон" на ту обставину, що останні заперечували проти перевезення зерна із зазначенням тарифу експорт, а дослідження, проведене відповідачем, відбулося без урахування фактів, які свідчать про те, що перевезення замовлялось експортером зерна для подальшого вивезення зерна за кордон морським транспортом. При цьому, позивач наголошує на тому, що твердження відповідача стосовно того, що ТОВ "СП "Нібулон" використовує термінал в м. Миколаєві тільки для внутрішньогосподарських переміщень не відповідає дійсності та базується тільки на листах ТОВ "СП "Нібулон".

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що, в порушення п. 23 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених Розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 р. № 5, ст. 41 Закону України "Про захист економічної конкуренції", Антимонопольний комітет України не вчинив необхідного кола дій, направленого на отримання доказів у справі № 136-26.13/386-12 під час перегляду рішення від 16.07.2013 р. №576-р, внаслідок чого неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи та дійшов помилкового висновку, що інформація, яка була надана позивачем, не спростовує висновків, встановлених рішенням №576-р., а докази, які Укрзалізниця планує отримати у Міндоходів, Держсільгоспінспекції та ТОВ "СП "Нібулон" не спростовують висновків Комітету, викладених у рішенні № 575-р.

При цьому, судами не враховано наступне.

Так, в силу ч. 1 ст. 58 Закону України "Про захист економічної конкуренції", органи Антимонопольного комітету України з власної ініціативи чи за заявами осіб можуть переглянути рішення, прийняті ними у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та у заявах, справах про узгоджені дії, концентрацію, зокрема, у разі якщо істотні обставини не були і не могли бути відомі органам Антимонопольного комітету України, що призвело до прийняття незаконного або необґрунтованого рішення.

Однак, судами не з'ясовано, чи є обставини, на які посилається позивач у заяві про перегляд рішення Антимонопольного комітету України, підставою для перегляду рішення. А саме:

- чи існували вказані обставини під час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі органам Антимонопольного комітету України;

- чи є вказані обставини істотними, тобто такими, що можуть вплинути на законність та обґрунтованість рішення Антимонопольного комітету України.

Згідно із ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (ч. 1 ст. 11110 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 4-7 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, то це відповідно є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційні скарги Антимонопольного комітету України та Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 р. та рішення господарського суду міста Києва від 18.09.2014 р. у справі № 910/14542/14 скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Васищак І.М.

Студенець В.І.