АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________________________
Справа № 637/854/14-ц Головуючий 1 інст. - Стеганцов С.М.
Провадження № 22ц/790/343/15 Доповідач - Макаров Г.О.
Категорія: спадкові
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого - Макарова Г.О.,
суддів: Кружиліної О.А., Кіся П.В.,
за участю секретаря - Рязанової С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 21 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Волоськобалаклійської сільської ради, Шевченківської районної держадміністрації про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, -
встановила:
11 серпня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Волоськобалаклійської сільської ради, Шевченківської районної держадміністрації у якому просить визнати за ним право на земельну частку (пай) розміром 8,98 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі в порядку спадкування за законом після смерті його матері.
В обґрунтування позову вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_3, яка за життя отримала сертифікат на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_2 розміром 8,98 га без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) із земель реформованого КСП «Нова Зоря» на території Волоськобалаклійської сільської ради.
Після смерті матері позивач оригіналу сертифікату на право на земельну частку (пай) не виявив. Подати заяву про прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України та оформити спадщину позивач не мав можливості з причин не виявлення сертифікату на земельну частку (пай), а також з причини розбіжності в документах прізвища матері і його.
В адміністративному порядку як зазначив позивач, він не мав змоги належно оформити право на спадщину після смерті своєї матері у зв'язку з відмовами Шевченківської районної державної адміністрації у видачі дублікату втраченого сертифікату та Шевченківської державної нотаріальної контори у видачі свідоцтва про право на спадщину, саме тому він змушений звернутися до суду для захисту своїх законних прав та інтересів.
Представник позивача за довіреністю в судовому засіданні наполягала на задоволенні позову про визнання за позивачем права на земельну частку (пай) згідно сертифіката в порядку спадкування за законом після смерті матері.
Від відповідачів по справі - Шевченківської РДА Харківської області, Волоськобалаклійської сільської ради Шевченківського району Харківської області, надійшли письмові заяви про розгляд справи у їх відсутність проти позову не заперечували (а.с.30-34).
Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 в позові до Волоськобалаклійської сільської ради, Шевченківської районної держадміністрації про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 21 жовтня 2014 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки суд не звернув уваги, що він не подавав заяву про прийняття спадщини у зв'язку з тим, що в документах матері та його документах існують розбіжності і він тривалий час намагався знайти документи про родинні зв'язки.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Статтями 10, 11, 58, 60, 61, 179, 212, 213 Цивільного процесуального кодексу України, передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно розтлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Згідно до п. 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного Кодексу Української РСР.
Відповідно до ст. 525 ЦК УРСР (в редакції закону 1963 року), часом відкриття спадщини визначається день смерті спадкодавця. Враховуючи, що мати позивача померла в 1997 році, відповідно, до даних правовідносин треба застосовувати Цивільний кодекс УРСР 1963 року.
Згідно вимог ст. 524 Цивільного кодексу УРСР (в редакції закону 1963 року), спадкоємство здійснюється за заповітом або за законом.
Стаття 529 Цивільного кодексу УРСР (в редакції закону 1963 року), передбачає, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу УРСР (в редакції закону 1963 року), в редакції 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.
За змістом ч. 1 і 2 ст. 549 Цивільного кодексу УРСР (в редакції закону 1963 року), визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав держаній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини, спадщину не прийняв.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване встановленням таких фактів та відповідних їм правовідносин:
Після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.8) залишилося спадкове майно у вигляді земельної частки (паю) згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_2 розміром 8,98 га без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) із земель реформованого КСП «Нова Зоря» на території Волоськобалаклійської сільської ради, виданий на підставі розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації від 12.12.1996 року № 395 та зареєстрований 12.02.1997 року за № 305 (а.с.9).
Після смерті матері позивач оригіналу сертифікату на право на земельну частку (пай) як він зазначає не виявив, і лише через 17 років після смерті матері він звернувся до Шевченківської районної державної адміністрації з метою отримання дублікату сертифікату на право на земельну частку (пай) та оформлення спадщини його було повідомлено про те, що сертифікати на права на земельну частку (пай) виготовлялись раніше в необхідній кількості відповідно до кількості пайовиків на сьогоднішній день бланків для роздрукування сертифікатів немає (а.с.11).
У зв'язку із цим як зазначав позивач ним було зроблено оголошення до Шевченківської районної газети «Краєвид» від 15.02.2014 року №№ 13-14 (1423-1424), про втрату сертифіката, що підтверджується його копією в матеріалах справи (а.с.10).
При зверненні позивача до Шевченківської державної нотаріальної контори Харківської області з питанням щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну частку (пай) йому було відмовлено у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, а також рекомендовано звернутися до суду, що підтверджується копією листа Шевченківської державної нотаріальної контори Харківської області від 26.04.2014 року № 91/01-16 в матеріалах справи (а.с.12).
Позивач в судовому засіданні вказав причину пропуску строку для подачі заяви про прийняття спадщини «розбіжності в прізвищах його та матері в документах», які зайняли тривалий час для вирішення.
Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 20 травня 2014 року про встановлення факту, що має юридичне значення, судом першої інстанції було встановлено факт належності померлій матері позивача сертифікату на земельну частку (пай), зазначено, що позивач звернувся до суду з даною заявою лише 08.04.2014 року, тоді як його мати померла ще в 1997 році. Тому судом не може бути визнано даний факт поважною причиною пропуску строку для подачі заяви для прийняття спадщини.
Судом першої інстанції встановлено, що посилання позивача на ті обставини, що після смерті своєї матері він неодноразово звертався до органів РАЦСу не містять ніяких підтверджень та належних доказів і це не має правового значення для вирішення спору, позивачем не доведено поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини.
За інформаційними довідками зі Спадкового реєстру, після смерті ОСОБА_3, щодо заведення спадкових справ та наявності на їх підставі свідоцтв про право на спадщину - інформація відсутня, проте в наявності мається заповіт, посвідчений Волоськобалаклійською сільською радою Шевченківського району Харківської області 24.03.1994 року за № 38 в реєстрі нотаріальних дій (а.с.36,37), про те що покійна мати позивача все своє майно заповіла своїй дочці - ОСОБА_4.
В позові позивач просив суд поновити йому строк для прийняття спадщини, до правовідносин по спадкуванню встановлені спеціальні строки для прийняття спадщини передбачені ст.549 ЦК УРСР (в редакції закону 1963 року). В даній статті зазначено, що суд може продовжити строк, а не поновити.
Оскільки позивач не надав доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску встановленого законом строку - суд вважав, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з урахуванням наступного:
Поважним причинами пропуску строку необхідно визнавати як зазначено в роз'ясненнях абз. 6 п. 24 Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», причини пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, а саме: тривалу хворобу, перебування спадкоємця тривалий час за межами України, відбування покарання в місцях позбавлення волі, перебування на строковій військовій службі в Збройних Силах України тощо, тобто причин, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкодавця.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, не виявлення правовстановлюючого документу, незнання - яким чином привести документи у відповідність.
Таким чином, суд вважав, що наведені позивачем причини пропуску строку прийняття спадщини на протязі 17 років не можуть бути визнані об'єктивними, непереборними та істотними, оскільки позивач не надав суду безспірних, належних і допустимих доказів, які б давали підстави вважати, що він пропустив строк прийняття спадщини з поважних причин, а визнання права на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини і може розповсюджуватися на встановлені правовідносини.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.
Такий висновок є обґрунтованим, оскільки суд дійшов його на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, та наявних в ній доказів, яким дана відповідна оцінка. Правильно встановивши юридичну природу виниклих правовідносин, суд застосував закон, який їх регулює.
Доводи викладені в апеляційній скарзі були предметом судової перевірки та не дістали об'єктивного підтвердження.
Наведені у рішенні мотиви визнання цих доводів безпідставними, судова колегія вважає обґрунтованими, такими що відповідають матеріалам справи.
Оскільки судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскаржуємого судового рішення і висновків суду першої інстанції не спростовують, в її задоволенні належить відмовити на підставі ст.308 Цивільного процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 313-315, 317, 319, 321, 322, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, судова колегія, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 21 жовтня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий -
Судді: -