АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]

22 січня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - судді Кирилюк Г.М.

суддів: Панченка М.М., Вербової І.М.

при секретарі Ломанову Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Юридичній корпорації «Принцип» від 16 серпня 2013 року та ухвали цього суду від 12 травня 2014 року про заміну сторони її правонаступниками - ОСОБА_1, ОСОБА_2, в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на ухвалу Оболонського районного суду м.Києва від 04 грудня 2014 року,-

встановила:

30 липня 2014 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаною заявою, в якій просила скасувати рішення Постійно діючого третейського суду при Юридичній корпорації «Принцип» від 16 серпня 2013 року, відповідно до якого з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто заборгованість в розмірі 1 566 628 грн. та третейський збір в сумі 15 666,28 грн., а також ухвалу цього суду від 12 травня 2014 року про заміну вибулої сторони - боржника ОСОБА_4 його правонаступниками - ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі; справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

Зазначила, що вона не є резидентом України, оскільки є громадянкою Російської Федерації та проживає за адресою: АДРЕСА_1.

Про наявність вищевказаного рішення третейського суду вона дізналась при розгляді 05 червня 2014 року в Московському обласному суді клопотання ОСОБА_3 про його визнання та звернення до виконання на території Російської Федерації.

Ухвалою Оболонського районного суду м.Києва від 04 грудня 2014 року ОСОБА_1 у задоволенні вказаної заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу суду та постановити нову про задоволення заяви.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що у заявника існують об'єктивні підстави піддавати сумніву справжність документів, відповідно до яких було задоволено позов, в тому числі відзив ОСОБА_4 на позовну заяву від 17 травня 2013 р., в якій останній вказав на те, що він є резидентом України, оскільки на території України має істотні економічні інтереси.

Так, відповідно до висновку спеціаліста №044-08/14 від 08.08.2014 р., складеного Автономною некомерційною організацією «Дослідницький центр «Експерт Захист», підпис на вказаному документі виконаний вірогідно не ОСОБА_4, а іншою особою.

На порушення ч.4 ст.10 ст.143 ЦПК України суд першої інстанції безпідставно відмовив заявнику у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи з урахуванням тієї обставини, що матеріали справи третейського суду містять оригінал вказаного документа.

Крім цього, судом не звернуто увагу на ту обставину, що ОСОБА_1 не є резидентом України, а тому розгляду даної справи не був підвідомчий третейському суду.

Постановляючи ухвалу про заміну вибулої сторони боржника на його правонаступників, третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Оскільки ухвала третейського суду постановлена без достатніх правових підстав, висновки суду про відмову в задоволенні заяви про її скасування є помилковими та такими, що не відповідають вимогам закону та обставинам справи.

В судовому засіданні представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 просила апеляційну скаргу відхилити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Інші особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Заслухавши доповідь по справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За положеннями ч. 2 ст. 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 2 вказаного Закону третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом, причому третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди, згідно ч. 1 ст. 12 Закону.

Юридичні та/або фізичні особи, відповідно до ч. 1 ст. 5 закону, мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Відповідно до ч.2 ст. 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

Відповідно до ч. 3 ст.51 цього Закону рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав: 1) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням

третейського суду вирішені питання, які виходять за межі

третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення,

що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16-19 цього Закону; 5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Статтею 389-5 ЦПК України встановлено, що рішення третейського суду може бути скасовано лише у випадках, передбачених цією статтею. Рішення третейського суду може бути скасовано у разі якщо: 1) справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано судом недійсною; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що останнє було прийнято у спорі, передбаченому третейською угодою. З заявою про визнання третейської угоди недійсною з підстав того, що ОСОБА_4 її не підписував, заявниця до суду не зверталася. При цьому вказана справа була підвідомча третейському суду. У відзиві на позовну заяву від 17 травня 2013 р. ОСОБА_4 зазначав, що він є резидентом України, оскільки на території України має істотні економічні інтереси та не заперечує проти розгляду справи у третейському суді у складі одного третейського судді, призначення якого доручив голові третейського суду. Наданий суду висновок почеркознавчої експертизи не є належним доказом у справі, оскільки ґрунтується на копії документа. При вирішенні питання про заміну боржника його правонаступниками в порядку, передбаченому ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження», третейський суд не повинен вирішувати питання щодо підвідомчості справи та встановлювати, чи є такі особи резидентами України.

Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Мак Девід» та ОСОБА_4 24 грудня 2001 р. укладено договір про надання зворотної безвідсоткової фінансової позики.

26 квітня 2008 р. між ТОВ «Мак Девід», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір про відступлення права вимоги, п. 10 якого передбачає можливість вирішення спору в Постійно діючому третейському суді при Юридичній корпорації «Принцип». При цьому розгляду в даному суді підлягають всі спори, які виникають з цього договору, а також, не обмежуючись, які виникають з приводу його укладення, виконання, порушення (невиконання та/або неналежного виконання), припинення, його дійсності та/або недійсності, розірвання, а також з приводу дійсності цедента до боржника (його правонаступників) у випадку, коли в подальшому виникне спір з цього питання.

Дійшовши висновку про прийняття рішення у спорі, передбаченому третейською угодою, суд першої інстанції не з'ясував, чи відповідала угода про відступлення права вимоги умовам, які містились в основному зобов'язанні, та чи були правові підстави для включення до договору про відступлення права вимоги третейського застереження щодо суми основного боргу.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди», третейські суди в поряду, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають з цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ, коли хоча б одна із сторін спору не є резидентом України.

Відповідно до положень п. (в) ст.14.1.213 Податкового кодексу України фізична особа - резидент - це фізична особа, яка має місце поживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Кодексом або нормами міжнародних угод України.

Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення абзаців першого - четвертого цього підпункту, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Висновок суду першої інстанції про підвідомчість справи третейському суду є передчасним також з огляду на те, що одна із сторін спору - ОСОБА_4, був іноземним громадянином, місцем проживання якого в угоді зазначено: АДРЕСА_1.

При цьому посилання на відзив ОСОБА_4 на позовну заяву від 17 травня 2013 року, в якій він вказав на те, що є резидентом України, оскільки на території України має істотні економічні інтереси та не заперечує проти розгляду позову ОСОБА_3 у третейському суді, за наявності доказів того, що існують об'єктивні підстави піддати сумніву справжність вказаного документу, є необґрунтованим.

Так, відповідно до висновку спеціаліста №044-08/14 від 08.08.2014 р., складеного Автономною некомерційною організацією «Дослідницький центр «Екпсерт-Захист», підпис зображення якого розташовано в рядку «17.05.2013 года ОСОБА_4» на позовну заяву ОСОБА_3 про стягнення 1566628 грн., виконаний, вірогідно, не ОСОБА_4, а іншою особою.

Висновок суду про неналежність вказаного висновку, як доказу по справі, з огляду на те, що він ґрунтувався на копії документа, а не на його оригіналі, враховуючи наявність в матеріалах справи його оригіналу та клопотання сторони про призначення в справі експертизи, зроблено без повного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.

Дійшовши висновку про те, що питання про заміну сторони її правонаступником вирішено третейським судом в порядку, передбаченому ст.8 Закону України «Про виконавче провадження», суд першої інстанції не перевірив, чи був в даному випадку третейський суд компетентним судом для вирішення даного питання.

Виходячи з викладеного та враховуючи порушений порядок, встановлений для вирішення справи, колегія суддів приходить до висновку, що, в силу ст. 312 ЦПК України, ухвала суду підлягає скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 304, 305, 307, 312, 315, 317, 319 ЦПК України , колегія суддів, -

Ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу Оболонського районного суду м.Києва від 04 грудня 2014 року скасувати, передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий :

Судді:

Справа №22-ц/796/1842/2015

Головуючий у суді першої інстанції: Шумейко О.І,

Головуючий у сулі апеляційної інстанції: Кирилюк  Г.М.