Справа №295/17128/14-ц

Категорія 4

2/295/607/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2015 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира у складі

судді Корицької В.О.,

при секретарі Зоренко Т.О.,

з участі ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Житомирської міської ради та Житомирського обласного МБТІ Житомирської міської ради,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору,:

ОСОБА_2,

ОСОБА_4,

ОСОБА_5,

ОСОБА_6,

про скасування рішення виконкому від 02.08.1978 р. за № 375 в певній частині,

а також скасування свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду та просить скасувати рішення Виконкому Богунської районної ради м. Житомира від 02.08.1978 р. за № 375 «Про оформлення права особистої власності на жилі будинки» в частині зміни розмірів ідеальних частин співвласників в спільному праві на жилі будинки згідно з додатком №2, а також скасувати свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок №877 від 09.08.1978 р. в частині зазначеної ідеальної долі 30/100, зазначивши ідеальну долю 33/100 на житловий будинок по АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову вказала, що набула у власність згідно договору купівлі-продажу від 11.03.1967 р. 1/3 частину житлового будинку по АДРЕСА_1, що є 33/100 частин, однак спірним рішенням Виконкому Богунської районної ради м. Житомира її частка встановлена у розмірі 30/100 частин, що не відповідає придбаній частині, а тому просить скасувати спірне рішення Виконкому та свідоцтво про право власності.

Представник Виконавчого комітету Житомирської міської ради проти задоволення позову заперечила, посилаючись на те, що позивачем пропущений строк позовної давності та позов пред'явлено до неналежного відповідача.

ОСОБА_2 та представник ОСОБА_4 ОСОБА_3 також просили у задоволенні позову відмовити, мотивуючи тим, що позивач неодноразово використовувала свідоцтво на право особистої власності на жилий будинок №877 від 09.08.1978 р. та відчужувала частини належного їй будинку, а тому не могла не знати, що їй належить саме 30/100 частин будинковолодіння, а не 33/100.

Суд, заслухавши сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у ній докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи із наступних підстав.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Із матеріалів справи судом встановлені наступні юридичні факти.

ОСОБА_1 набула у власність згідно договору купівлі-продажу від 11.03.1967 р. 1/3 частину житлового будинку по АДРЕСА_1. (а.с. 7)

Згідно розрахунку на встановлення нових розмірів ідеальних часток власників в спільному праві на домоволодіння по АДРЕСА_1 у зв'язку із законно побудованою ОСОБА_2 прибудовою частка ОСОБА_1 встановлена у розмірі 24/100. (а.с. 10 звор.)

Вказана довідка видана ОСОБА_2 для пред'явлення в народний суд Богунського району м. Житомира на предмет встановлення нових розмірів ідеальних часток співвласникам в спільному праві на житловий будинок у зв'язку із відмовою співвласників вирішити питання про зміну часток в адміністративному порядку. (а.с. 10 звор.)

Рішенням народного суду Богунського району м. Житомира від 13.04.1977 р. у справі №2-529 ОСОБА_1 встановлений новий розмір ідеальних часток будинковолодіння по АДРЕСА_1 на рівні 24/100. (а.с. 26) Дане рішення набрало законної сили.

У подальшому рішенням Виконкому Богунської районної ради м. Житомира від 02.08.1978 р. за № 375 «Про оформлення права особистої власності на жилі будинки» змінені розміри ідеальних частин співвласників в спільному праві на жилі будинки (п. 2), у зв'язку із чим ОСОБА_1 отримала 30/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1. (а.с. 5 та звор.)

Крім того, спірним рішенням постановлено вилучити діючі правовстановлюючи документи у громадян, а районний відділ коммунального господарства зобов'язано видати свідоцтва про право особистої власності (п.п. 3,4) (а.с. 5).

Підставою для прийняття вказаного рішення зазначена Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31.01.1966 р. (надалі - Інсрукція).

Згідно Інструкції реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах

міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої

власності. (п. 4)

Реєстрація провадиться на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів) згідно з додатком N 1.

До реєстрації повинні бути подані оригінали правовстановлюючих документів та копії з них, засвідчені у встановленому законом порядку, копії цих документів залишаються в справах бюро технічної інвентаризації.

Згідно додатку №1 до Інструкції встановлений перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, зокрема п. 28 говорить, що це рішення суду про визнання за громадянином права власності на будинок (домоволодіння), що набуло законної сили, або виконавчий лист, на підставі цього рішення.

Отже, при прийнятті рішення від 02.08.1978 р. за № 375 «Про оформлення права особистої власності на жилі будинки» Виконкомом Богунської районної ради м. Житомира не враховано рішення народного суду Богунського району м. Житомира від 13.04.1977 р. у справі №2-529, що є незаконним.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи позивачу взамін договору купівлі-продажу від 11.03.1967 р. було видане нове свідоцтво про право особистої власності за №877 від 09.08.1978 р. на 30/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1. (а.с. 6)

У судовому засіданні позивач пояснила, що вказане свідоцтво отримала особисто у серпні 1978 року, однак уваги на розмір часток, який у ньому вказаний, не звернула.

Також зазначила, що строк позовної давності не пропустила, оскільки п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України містив положення про відсутність строку позовної давності до правовідносин, які стосувалися визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, а п. 3 ч. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 р., яким п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України виключений, надає особі право протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевогосамоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Отже, зазначила позивач, строк позовної давності до цих правовідносин ще не стік.

Судом відхиляються вказані твердження, оскільки спірні правовідносини виникли у 1978 р., а тому застосуванню підлягає ЦК Української РСР, який діяв до 01.01. 2004 р.

Так, згідно ст. 71, 75, 76, 80, 83 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. (ст. 71)

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін. (ст. 75)

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. (ст. 76)

Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові. (ст. 80)

Позовна давність не поширюється:

на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом;

на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян;

на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у державні трудові ощадні каси і в Державний банк СРСР;

у випадках, встановлюваних законодавством Союзу РСР, і на інші вимоги.

У відповідності із п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень діючого ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Судом відхиляються твердження позивача про те, що при отриманні нового свідоцтва про право особистої власності за №877 від 09.08.1978 р. вона не звернула уваги скільки саме ідеальних частин зазначено у ньому та протягом 37 років також не знала про їх розмір, оскільки позивач у 1982 та 1992 роках реалізовувала своє право розпорядження частинами належного їй майна та укладала договори дарування. (а.с. 6 звор.) При цьому, як сама зазначила у судовому засіданні кожен раз до нотаріуса приходила із оригіналом свідоцтва про право особистої власності за №877 від 09.08.1978 р.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем пропущений строк звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів. Належних та допустимих доказів того, що цей строк пропущений з поважних причин, позивачем не надано.

Крім того, позов пред'явлений до Виконавчого комітету Житомирської міської ради, в той час як спірне рішення приймалося Виконкомом Богунської районної ради м. Житомира.

Клопотаня про заміну неналежного відповідача належним позивачем заявлено не було.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити.

Керуючись ст.ст. 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області протягом десяти днів із дня його оголошення.

Суддя В.О. Корицька