Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/178/15 Головуючий у суді І-ї інстанції Поліщук В.В.

Доповідач Кривохижа В. І.

РІШЕННЯ

Іменем України

21.01.2015 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

Головуючої: Кривохижі В.І.

Суддів: Мурашка С.І. Cукач Т.О.

при секретарі Савченко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості за рахунок предмета іпотеки, за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 17 листопада 2014 року,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2014 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - банк) звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості за рахунок предмета іпотеки.

Позивач зазначав, що 18 жовтня 2006 року між банком та відповідачем було укладено кредитний договір № 71, згідно якого останньому було надано кредит в сумі 25 000 грн. на 5 років, з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 17 жовтня 2011року, з відсотковою ставкою 19% річних, відповідно до п. 1.1, 1.2 кредитного договору.

В забезпечення виконання зобов'язань за цим договором укладено договір іпотеки нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору банком було подано позовну заяву та рішенням цього ж суду від 16 березня 2010 року з відповідача стягнуто заборгованість в сумі 18 646,90 грн., яка через невиконання рішення суду збільшилась і становить 21 419,39 грн. з них: прострочений борг - 7 944,00 грн.; відсотки - 963,28 грн.; пеня - 12 512,11 грн.

З метою досудового врегулювання спору позичальнику було направлено лист - вимогу про усунення порушення. Але до цього часу заборгованість не погашена. Тому позивач і просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 21 419,39 грн. за рахунок іпотечного майна, а саме: житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до ст.ст.54, 62, 63 Закону України «Про виконавче провадження» та стягнути судові витрати.

Рішенням Гайворонського районного суду від 17 листопада 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд дійшов висновку, що в спірному будинку згідно довідки Хащуватської сільської ради проживає неповнолітня донька відповідача ОСОБА_3, однак договір іпотеки не був погоджений у встановленому порядку з органом опіки та піклування, тобто був укладений сторонами всупереч вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, а тому надання судом дозволу на стягнення заборгованості за рахунок іпотечного майна може унеможливити користування цим майном неповнолітньою ОСОБА_3 або залишити її без житла.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду з ухваленням нового про задоволення позовних вимог. Зазначається, зокрема, що при наданні нерухомого майна в якості забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором, рішенням Хащуватської сільської ради надавалась згода ОСОБА_2 на передачу в іпотеку житлового будинку по вул.Крупська,1 в с.Хащувате, який належить йому на праві власності, за наявності малолітньої доньки ОСОБА_3, у зв»язку з тим, що малолітня донька забезпечена житлом та всіма належними умовами проживання у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2. Саме за клопотанням опікунської ради та заяви позичальника ОСОБА_2 приймалося рішення виконавчим комітетом про надання згоди про передачу будинку в іпотеку. При цьому позичальник зобов»язаний не реєструвати за предметом іпотеки без згоди іпотекодавця на постійне проживання будь-яких осіб. На даний час кредитний чи іпотечний договори не визнані недійсними.

Відповідач та його представник належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, в судове засідання не з»явилися, що відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, яка підтримувала доводи скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте рішення суду зазначеним вимогам не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір іпотеки не був погоджений у встановленому порядку з органом опіки та піклування, оскільки у спірному будинку проживає неповнолітня донька відповідача.

Однак з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами підтверджується, що 18 жовтня 2006 року між банком та відповідачем було укладено кредитний договір № 71, згідно якого останньому було надано кредит в сумі 25 000 грн. на 5 років, з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 17 жовтня 2011 року з відсотковою ставкою 19% річних відповідно до п. 1.1, 1.2 кредитного договору (а.с. 11-13).

З метою забезпечення зобов'язань по кредитному договору між сторонами був укладений договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за №3225, за яким предметом іпотеки є житловий будинок з відповідними господарсько-побутовими будівлями в АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцеві на праві приватної власності (а.с. 15-17).

Обгрунтовуючи відмову і задоволенні вимог відсутністю погодження договору іпотеки у встановленому порядку з органом опіки та піклування, суд посилався на довідку Хащуватської сільської ради щодо проживання неповнолітньої доньки відповідача ОСОБА_3 (а.с.62,63).

Однак згідно наданої позивачем копії рішення виконавчого комітету Хащуватської сільської ради №51 від 14 вересня 2006 року за заявою відповідача та клопотання опікунської ради надано згоду відповідачу ОСОБА_4 на передачу в іпотеку до зазначеного банку житлового будинку АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності та зареєстрований за ним, за наявності малолітньої доньки ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1, в забезпечення виконання його кредитних зобов»язань перед банком у зв»язку з тим, що малолітня ОСОБА_3 забезпечена житлом та всіма належними умовами проживання у житловому будинку АДРЕСА_2 (а.с.90).

Даний іпотечний договір не визнаний недійсним у судовому порядку.

Тому висновок суду щодо укладення іпотечного договору всупереч вимог ч.1 ст.203 ЦК України не грунтується на законі та доказах.

В той же час із матеріалів справи вбачається і не заперечується сторонами, що після ухвалення попереднього рішення Гайворонського районного суду від 16 березня 2010 року щодо стягнення кредитної заборгованості в сумі 18 646,90 грн., у зв»язку з невиконанням умов кредитного договору заборгованість відповідача перед банком збільшилась і станом на 14 квітня 2014 року становить 21 419,39 грн., з яких: прострочений борг - 7 944 грн., відсотки -963,28 грн., пеня - 12 512,11 грн.(а.с.7,8,27).

Згідно ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов»язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов»язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п.3.1.3 іпотечного договору банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому даним договором, у випадку невиконання або неналежного виконання зобов»язань за кредитним договором та договором іпотеки.

Відповідно до положення ч.3 ст.39 Закону України «Про іпотеку» суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Аналогічна позиція міститься і у п.41 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», якою роз»яснено, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

Так, позивач посилався на те, що станом на 14 квітня 2014 року заборгованість за кредитним договором склала 21 419,39 грн., з яких: прострочений борг - 7 944 грн., відсотки -963,28 грн., пеня - 12 512,11 грн.

Проте у судовому засіданні встановлено, що на зазначений термін збитками позивача є лише виплати за тілом кредиту у сумі 7 944 грн.(прострочений борг) та процентами за користування кредитом у сумі 963,28 грн., а всього 8 907,28 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що за іпотечним договором вартість предмета іпотеки - житлового будинку по АДРЕСА_1, сторонами визначена в 40 160 грн. (п.1.4 договору), а згідно довідки-характеристики БТІ становить 59 705 грн. (п.1.5 договору) (а.с.40).

Колегія суддів вважає, що указана сума заборгованості 8 907,28 грн. не є співмірною з вартістю предмета іпотеки - житлового будинку, вартість якого за іпотечним договором сторонами визначена в 40 160 грн. (а.с.40).

Таким чином, відповідно до вимог ч.3 ст.39 Закону України «Про іпотеку», враховуючи загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність, колегія суддів вважає, що є підстави для відмови у задоволенні позову банку про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, що не завдає збитків іпотекодержателю й не змінює обсяг його прав.

Враховуючи, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, неправильно застосовані норми матеріального права, відповідно до ст.309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з вищезазначених підстав, передбачених ч.3 ст.39 Закону України «Про іпотеку».

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 17 листопада 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості за рахунок предмета іпотеки відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча:

Cудді: