АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5670/14 Справа № 175/993/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Озерянська Ж. М. Доповідач - Михайловська С.Ю.

Категорія 55

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2014 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Головуючого - Михайловської С.Ю.

Суддів - Пономарь З.М., Красвітної Т.П.

При секретарі -Жидковій Г.Л.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до виконуючого обов'язки директора невідокремленого структурного підрозділу «Гіпермаркет «Епіцентр» Білан Юлії Володимирівни, ТОВ «Епіцентр - К» про визнання незаконними та протиправними дій, скасування наказу, поновлення на роботі, надання оплачуваної відпустки, стягнення заробітної плати, в тому числі за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до виконуючого обов'язки директора невідокремленого структурного підрозділу «Гіпермаркет «Епіцентр» Білан Юлії Володимирівни, ТОВ «Епіцентр - К» про визнання незаконними та протиправними дій, скасування наказу, поновлення на роботі, надання оплачуваної відпустки, стягнення заробітної плати, в тому числі за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, відмовлено.

В апеляційній сказі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неправильну оцінку судом доказів та обставин по справі.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача, послався на те, що згідно наказу № 55-к від 24 травня 2013 року ОСОБА_2 було прийнято на посаду продавця непродовольчих товарів відділу «Вироби з металу» до невідокремленого структурного підрозділу гіпермаркет «Епіцентр К» м. Дніпропетровськ ТОВ «Епіцентр-К» з посадовим окладом згідно штатного розпису. Трудовий договір було укладеної на невизначений термін.

Відповідно до штатного розкладу, затвердженого наказом № 1 від 02 січня 2014 року, з 01 січня 2014 року оклад продавця непродовольчих, товарів відділу «Вироби з металу» становить 1600,00 грн. за виконану працівником місячну норму праці, що цілком відповідає встановленому законодавчо розміру. Розмір посадових окладів з 01 січня 2014 року було збільшено у зв'язку із збільшенням з 01 січня 2014 року розміру мінімальної заробітної плати. Окладу в розмірі 1750,00 грн., як це вказує позивач у позовній заяві, продавцю непродовольчих товарів «Відділу вироби з металу» не встановлювалось.

Судом встановлено, що в січні 2014 року ОСОБА_2 відпрацював 13 робочих днів, жодних нічних змін не відпрацьовував. ОСОБА_2 пояснив відповідачу, що він з 05 січня 2014 року по 14 січня 2014 року перебував на лікарняному, але лікарняний лист так і не надав до ТОВ «Епіцентр К», тобто позивач був відсутній на робочому місці протягом 9 календарних днів без поважних причин. Аналогічна ситуація склалася з 21 січня 2014 року по 23 січня 2014 року (3 календарних дні відсутній на робочому місці без оважних причин), та з 30 січня 2014 року по 31 січня 2014 року (2 календарних дні відсутній на робочому місці без поважних причин). А отже протягом січня місяця ОСОБА_2 був відсутній на робочому місці без поважних причин протягом 14 календарних днів. Проте дисциплінарне стягнення на ОСОБА_2 про прогул без поважних причин накладено не було, оскільки керівництво сподівалось, що ОСОБА_2 підтвердить свою хворобу та надасть лікарняні листи. Станом на 21 березня 2014 року ОСОБА_2 лікарняні листи так і не було надано.

Стаття 95 Кодексу законів про працю України та стаття 3 Закону України «Про оплату праці» гарантують виплату мінімальної заробітної плати працівнику виключно у випадку виконання працівником місячної норми робочого часу.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці» розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника. При невиконанні працівником місячної норми робочого часу з причин, що не залежать від власника, гарантується виплата не мінімальної заробітної плати, а тієї частини, яка відповідає співвідношенню між фактичною тривалістю робочого часу працівника і нормою робочого часу.

Норма робочого часу у січні 2014 року становила 20 робочих днів, з яких ОСОБА_2 пропрацював 13 днів. За січень 2014 року відповідно до штатного розкладу та наказу № 10-пр від 31 січня 2014 року про преміювання працівників по результатам роботи структурних підрозділів за січень 2014 року ОСОБА_2 було нараховано заробітну плату в наступному розмірі: заробітна плата згідно окладу за 13 робочих днів у розмірі 990,48 грн., премія згідно наказу про преміювання у розмірі 578,96 грн., з нарахованої суми вирахувано податків: податок на доходи фізичних осіб (15%) 226,94 грн., єдиний соціальний внесок (3,6%) 56,50 грн. Всього до виплати за січень 2014 року за 13 робочих днів нараховано: 1286,00 грн.

13 лютого 2014 року ОСОБА_2 самостійно звернувся до відділу персоналу гіпермаркету із заявою, що він хоче звільнитися з 14 лютого 2014 року, та особисто написав заяву про звільнення за власним бажанням з 14 лютого 2014 року . Поважних причин про неможливість продовжувати роботу, як це передбачено ст. 38 КЗпП України, для розірвання трудового договору у визначений працівником строк ОСОБА_2 не навів та доказів не надав. Проте керівництво гіпермаркету не заперечило проти вказаного ОСОБА_2 строку та погодилося його звільнити з 14 лютого 2014 року, тобто на наступний день після подання заяви про звільнення. Про звільнення ОСОБА_2 з 14 лютого 2014 року за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України було видано наказ № 24-к від 13 лютого 2014 року. ОСОБА_2 самостійно прийняв рішення про звільнення, написав заяву про звільнення та свідомо покинув 13 лютого 2014 року своє робоче місце під час робочого часу з 12.30 год. ранку, а 14 лютого 2014 року не з'явився на робоче місце без поважних причин, про що було складено відповідні акти про відсутність на робочому місці без поважних причин.

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

З урахуванням всіх обставин суд прийшов до висновку, що оскільки ОСОБА_2 звільнений з підприємства за власним бажанням, доказів іншого позивачем не надано, а відтак позовні вимоги про поновлення на роботі є безпідставними та відмовив у їх задоволенні.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. Відпустка працівнику надається за його заявою.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 заяву про надання йому відпустки до відділу персоналу гіпермаркету не подавав, а отже відпустка йому не надавалась. Згідно заяви ОСОБА_2 про звільнення за власним бажанням з 14 лютого 2014 року та наказу про звільнення № 24-к від 13 лютого 2014 року з ОСОБА_2 було проведено повний розрахунок, виплачено заробітну плату за відпрацьований час у лютому 2014 року, виплачено згідно наказу № 14-пр від 14 лютого 2014 року премію, а також на підставі ст. 83 КЗпП України компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 24 травня 2014 року по 14 лютого 2014 року, що становить 17 календарних днів у розмірі 1471,86 грн. (вираховано податків: податок на доходи фізичних осіб (15%) 212,82 грн, єдиний соціальний внесок '3,6%) 52,99грн.), всього виплачено компенсації за невикористану відпустку: 1206,05 грн.

Окрім цього, як вбачається з заперечень відповідача на позовну заяву, 17 лютого 2014 року у зв'язку з нез'явленням ОСОБА_2 до гіпермаркету «Епіцентр К» йому було направлено лист за № 53 про його звільнення за ласним бажанням з 14 лютого 2014 року та вимога з'явитись до гіпермаркету для ознайомлення з наказом про звільнення, а також для отримання трудової ижки. Однак, отримавши листа ОСОБА_2 на робоче місце не з'явився. Станом на 21 березня 2014 року позивач так і не з'являвся у відділі персоналу гіпермаркету або на своєму робочому місці. Встановлено, що 26 лютого 2014 року від ОСОБА_2 поштою надійшла заява датована 21 лютого 2014 року в якій він з незрозумілих причин просить вважати його заяву про звільнення за власним бажанням з 14 лютого 2014 року датовану 13 лютого 2014 року недійсною, відмінити наказ про звільнення за власним бажанням, та виплатити йому компенсацію за лікарняний з 13 лютого 2014 року по 21 лютого 2014 року за 6 календарних днів, але лікарняний лист позивачем надано не було.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що чинним законодавством не передбачено поновлення працівника на робочому місці після його звільнення за власним бажанням.

На інформаційний запит ОСОБА_2 від 13 лютого 2014 року, що надійшов до гіпермаркету «Епіцентр К» 14 лютого 2014 року було надано, відповідь 19 лютого 2014 року за № 57, з повною розшифровкою щодо нарахування заробітної плати ОСОБА_2 за січень місяць 2014 року. Окрім цього, відповідь на заяву ОСОБА_2 від 21 лютого 2014 року, яка надійшла до гіпермаркету «Епіцентр К» 26 лютого 2014 року, було надано 28 лютого 2014 року, з повторною інформацією про звільнення ОСОБА_2 за власним бажанням з 14.02.2014 року та вимогою з'явитись до відділу персоналу, також було повторно надано розшифрування нарахувань за січень 2014 року, додатково надано розшифрування нарахувань за лютий 2014 року.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що при звільненні позивача із займаної посади відповідачем не порушувались норми чинного законодавства, а отже не були порушені законні права позивача. За таких обставин суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими та відмовив у їх задоволенні.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія судді вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив вищезазначені обставини справи, дав цим обставинам та доказам по справі правильну правову оцінку і, відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України, ст. 237 - 1 КЗпП України, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Довід апеляційної скарги ОСОБА_2 про неправильну оцінку судом доказів та обставин справи, необґрунтований, оскільки зводиться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці, тоді як, згідно ст. 212 ЦПК України, оцінка доказів є виключним правом суду.

Таким чином, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - відхиленню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала чинна з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді :