ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2015 р.Справа № 916/3202/14

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Мирошниченко М.А. та суддів Воронюка О.Л. і Лашина В.В.

(склад колегії суддів сформовано на підставі автоматичного розподілу справ між суддями та розпорядження голови суду № 3185 від 16.12.2014 р.)

при секретарі судового засідання - Кияшко Р.О.

за участю представників :

ФКМ Ізмаїльської міської ради - не з'явився,

ТОВ „Альфа-Текнор" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Альфа-Текнор" на рішення господарського суду Одеської області від 22.10.2014 р. по справі № 916/3202/14 за позовом Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю „Альфа-Текнор" про стягнення 38 710,60 грн.

ВСТАНОВИЛА:

11.08.2014 р. Фондом комунального майна Ізмаїльської міської ради (далі позивач) у господарському суді Одеської області пред'явлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю „Альфа-Текнор" (далі відповідач) про стягнення з останнього передбаченої ч.2 ст.785 ЦК України неустойки в сумі 38710,60 грн. за період з 03.04.2013 р. по 09.04.2014 р., за порушення умов договору оренди нежилого приміщення від 15.03.1999 р., укладеного між Управлінням жилищно-комунального господарства виконкому Ізмаїльської міської ради, правонаступником якого є позивач, та відповідачем.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач у порушення п.3.10 вищевказаного договору після припинення його дії не повернув позивачу у встановлені строки орендоване майно, а саме нежитлові приміщення розташовані за адресою Одеська обл.., м. Ізмаїл, вул.. Леніна, 107, що згідно ч.2 ст.785 ЦК України є підставою для нарахування та стягнення неустойки (а.с. 2-5).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.08.2014 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 916/3202/14. (а.с. 1)

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.10.2014 р. (повний текст якого складено та підписано суддею Мостепаненко Ю.І. 27.10.2014 р.) позовні вимоги задоволено частково, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача 32 375 (тридцять дві тисячі триста сімдесят п`ять) грн. 69 коп. - неустойки та 1 527 (одну тисячу п'ятсот двадцять сім) грн. 92 коп. - витрат по сплаті судового збору, в решті позову відмовлено.

В обґрунтування свої позиції місцевий суд зазначив, що матеріалами справи підтверджено, що у порушення п. 3.10 договору, орендар не повернув об'єкт оренди протягом 15 днів з моменту припинення дії договору (з 03.04.2013р.) і це повернення, як вбачається з акту державного виконавця, було здійснено лише в 09.04.2014 р., що згідно ч. 2 ст. 785 ЦК України є підставою для стягнення неустойки. Водночас суд дійшов висновку, що здійснений позивачем розрахунок неустойки є помилковим, у зв'язку із чим місцевим господарським судом було здійснено власний розрахунок неустойки, який складає 32375,69 грн. та підлягає стягненню (а.с. 46-51)

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням місцевого господарського суду відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове яким в задоволенні позову відмовити в повному обсягу.

Свою позицію скаржник мотивував тим, що суд дійшов безпідставного висновку, щодо обґрунтованості нарахування позивачем неустойки на підставі ст.785 ЦК України оскільки договір між сторонами укладено 15.05.1999 р., а Цивільний кодекс України діє з 01.01.2004 р., тобто норми ч. 2 ст. 785 ЦК України не можуть бути застосовані для вирішення цього спору. Скаржник також, вважає, що місцевим господарським судом порушено приписи ст.. ст. 3, 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», п. 3.12 договору оренди нежитлового приміщення від 15.03.1993 р., оскільки при укладанні договору сторони встановили інші правові наслідки порушення зобов'язань з повернення орендованого майна. Скаржник також стверджує що Ізмаїльська міська рада визнає факт, що ФКМ складання акту приймання-передачі орендованого майна і представник ТОВ «Альфа-Текнор» його підписав, у зв'язку із цим, відсутня вина останнього для притягнення його до відповідальності.

Крім того, скаржник в апеляційній скарзі, також заявив клопотання про відновлення йому строку на подання цієї скарги, мотивуючи причини цього пропуску.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 р. скаржнику відновлено строк на подання цієї апеляційної скарги, її прийнято до провадження та призначено до розгляду на 20.01.2015 р. о 11.30, про що всі сторони були належним чином повідомлені.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були повідомлені належним чином про час, дату та місце розгляду справи. Клопотань про відкладення розгляду справи не заявили, про причини свого нез'явлення суд не повідомили.

Враховуючи вказані обставини колегія суддів прийняла рішення про розгляд справи за їх відсутністю.

У зв'язку з нез'явленням учасників процесу фіксація судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснювалась але вівся протокол судового засідання.

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, судова колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи та це вірно встановив місцевий господарський суд, 15.03.1999 р., між Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Ізмаїльської міської ради (за договором Орендодавець), правонаступником якого є позивач, та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа-Текнор" (за договором Орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення (далі договір).

Пунктом 1.1. договору передбачено, що Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове користування нежитлове приміщення, площею 383,7 кв. м., в т.ч. пекарня - 351,6 кв. м., магазин - 32,1кв. м., що розташоване за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Леніна, 107, літ. "Д" та знаходиться на балансі Управління житлово-комунального господарства. Розрахунок орендної плати здійснюється на підставі експертної оцінки, здійсненою оціночною комісією виконкому згідно рішення ГИК № 1343 від 19.11.1998 р.

Згідно п. 1.2. договору строк оренди встановлено з 15.03.1999 р. по 02.04.2006 р.

Відповідно до п. 3.1. договору вказане у п. 1.1. приміщення Орендодавцем передається Орендарю виключно для використання під пекарню та магазин з реалізації хліба та товарів підакцизної групи. Орендодавець не має права використовувати орендоване приміщення не за призначенням.

Пунктом 3.10 договору передбачено, що після закінчення строку його дії, або у випадку дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом.

У п. 4.2 договору сторони узгодили, що за невиконання зобов'язань передбачених п. 3.10 договору, Орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі квартальної плати за орендуємий об'єкт за кожен день прострочки здачі об'єкта Орендодавцю.

З матеріалів справи вбачається, що 02.10.2003 р. та 25.11.2004 р. сторони вносили зміни до умов договору, в частині розміру орендної плати (а.с.11.12).

Матеріали справи також свідчать та це встановив місцевий суд, що дія договору продовжувалась на новий строк до 02.04.2013р. і він припинив свою дію 03.04.2013 р.

Як вже зазначалось вище позивач у своєму позові просив суд стягнути з відповідача на підставі ч. 2 ст.. 785 ЦК України 38710,60 грн. неустойки за період з 03.04.2013 р. по 09.04.2014 р. (за дати припинення дії договору до дати реального звільнення відповідачем приміщень що були в нього в оренді).

Місцевий господарський суд, позовні вимоги задовольнив частково, з посиланням на приписи ч.2 ст.. 785 ЦК України.

Проте з таким висновком місцевого господарського суду, колегія суддів апеляційної інстанції погодитись не може, з наступних підстав.

Дійсно частиною другою статті 785 Цивільного Кодексу України передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

З викладеного вбачається що вказаною правовою нормою встановлена так звана спеціальна «законна неустойка» за порушення зобов'язання по поверненню майна з оренди.

Однак Цивільний Кодекс України, в якому міститься вказана правова норма, набув чинності - 01.01.2004 р., тоді як договір було укладено 15.03.1999 р., тобто договір було укладено до набрання Цивільним кодексом України чинності .

Слід зазначити, що ні у раніше діючому, на час укладання цього договору, Цивільному кодексі УРСР (старій редакції), ні у Законі України «Про оренду державного та комунального майна» не було передбачено (встановлено) такої санкції (неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення).

Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень (нового) Цивільного Кодексу України встановлено, що правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.

Проте зі місту договору, а саме п. 4.2 договору вбачається, що сторони узгодили відповідальність за порушення п. 3.10 договору, тобто відповідальність за несвоєчасне повернення орендованого майна, а саме у вигляді пені в розмірі квартальної плати за орендуємий об'єкт за кожен день прострочки здачі об'єкта Орендодавцю.

За таких обставин, тобто узгодження конкретної відповідальності (пені) в договорі який було укладено до набрання чинності нового ЦК України, з урахуванням п.10 його Прикінцевих та перехідних положень, до спірних відносин не можна застосовувати відповідальність передбачену ч. 2 ст. 785 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та приписи норм чинного законодавства України, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позивач не мав правових підстав пред'являти до відповідача позов про стягнення неустойки передбаченої ч.2 ст.785 ЦК України, а місцевий суд задовольняти цей позов.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд безпідставно задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення зазначеної ним неустойки на підставі ч.2 ст.785 ЦК України.

Слід зазначити, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин, а тому, ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою статтею 549 ЦК України.

Оскільки вимагаючи стягнення «законної неустойки» передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України, позивач не послався в якості підстави на п.4.2 договору, тобто на договірну неустойку, то суд з власної ініціативи не має право змінювати підставу позову та стягувати передбачену цим пунктом договору пеню, оскільки вони (ці види неустойки) мають різну правову природу і таке право (зміна підстави позову) згідно ст.22 ГПК України надано лише позивачеві.

Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, рішення місцевого суду скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення неустойки, встановленої ч.2 ст.785 ЦК України, що не позбавляє позивача права на звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача передбаченої п.4.2. договору пені (договірної неустойки).

Приймаючи до уваги що апеляційна скарга задовольняється судом апеляційної інстанції з позивача на користь відповідача підлягає стягненню понесені останнім витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.49, 99,101- 105 ГПК України, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

1) Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Альфа-Текнор" - задовольнити.

2) Рішення господарського суду Одеської області від 22.10.2014 р. по справі № 916/3202/14 - скасувати.

3) В задоволенні позову Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю „Альфа-Текнор" про стягнення на підставі ч.2 ст.785 ЦК України неустойки в розмірі 38 710,60 грн. - відмовити.

4) Стягнути з Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Альфа-Текнор" - 913 (дев'ятсот тринадцять) грн. 50 коп. - відшкодування понесених витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

5) Зобов'язати господарський суд Одеської області видати наказ відповідно до резолютивної частини цієї постанови з зазначенням у ньому всіх необхідних реквізитів сторін.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено і підписано складом суду 20.01.2015 р.

Суддя-доповідач: М.А. Мирошниченко

Судді: О.Л. Воронюк

В.В. Лашин