22-ц/775/106/2015(м)

263/10126/14-ц

Головуючий першої інстанції Шатілова Л.Г.

Доповідач: Осипчук О.В.

Категорія 53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„15" січня 2015 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Осипчук О.В.

суддів: Мироненко І.П., Супрун М.Ю.,

при секретарі: Бєльченко Б.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі Донецької області апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 8 грудня 2014 року вищезазначений позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 4275,76 грн., моральну шкоду в розмірі 200 грн., і витрати на правову допомогу в розмірі 33,50 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь держави судовий збір в сумі 243,60 грн.

Не погодившись з рішенням суду позивач через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду і задовольнити його вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник позивача послалась на те, що суд першої інстанції необґрунтовано, з порушенням вимог статті 117 КЗпП України зменшив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку. Крім того, вважає, що суд не в повній мірі врахував моральні страждання позивача, в результаті чого зменшив суму відшкодування моральної шкоди та безпідставно не стягнув з відповідача всі понесені витрати на правову допомогу.

Позивач та його представник ОСОБА_2 до апеляційного суду не з'явилися, надали заяву про розгляд справи у їх відсутність.

Представник відповідача Новгородська В.В., що діє на підставі довіреності, в судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти задоволення скарги, просила її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

У відповідності зі ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач з 20 вересня 2004 року по 14 серпня 2006 року перебував у трудових відносинах з ПАТ " ММК ім. Ілліча".

Згідно рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 14 серпня 2014 року позов ОСОБА_1 про стягнення індексації заробітної плати, компенсації у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь позивача заборговану індексацію заробітної плати з компенсацією за період з 20 вересня 2004 року по 31 липня 2006 року в розмірі 1012,30 грн. Вирішено питання про судові витрати (а. с. 8-11).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустив порушення трудових прав позивача, а саме не виплатив належні йому при звільненні суми у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а тому дійшов висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку. При цьому розмір зазначеного середнього заробітку суд визначив з урахуванням спірної суми, на яку позивач мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших обставин справи.

У зв'язку з порушенням відповідачем трудових прав ОСОБА_1 суд, враховуючи глибину фізичних та моральних страждань позивача, стягнув на його користь моральну шкоду у сумі 200 грн., та з урахуванням вимог ст. 88 ЦПК України визначився з розміром витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню з відповідача.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними та відповідають обставинам справи.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.

Відповідно до вимог розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи, що передували події, з якою пов'язана відповідна виплата. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Враховуючи, що позивач був звільнений в серпні 2006 року суд вірно взяв до уваги його заробітну плату за червень та липень 2006 року ( а.с.33).

Встановивши, що ОСОБА_1 не були виплачені усі належні йому при звільненні суми, а саме суми індексації та компенсації, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.

Врахувавши викладене, суд першої інстанції правильно обчисливши розмір середнього заробітку у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та дійшовши обґрунтованого висновку про наявність спору між сторонами про розмір сум, належних до виплати при звільненні, стягнув на користь позивача середній заробіток з урахуванням спірної суми, на яку ОСОБА_1 мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших обставин справи, що відповідає вищезазначеним роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України.

Довід скарги про неправомірне зменшення судом суми середнього заробітку до 4275,76 грн., є безпідставним, оскільки з рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 14 серпня 2014 року вбачається, що між сторонами існував спір щодо періоду та суми індексації з компенсацією і вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково (а.с.8-11).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом була застосована формула пропорційного розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка нічим не передбачена, заслуговує на увагу, проте це не вплинуло на законність та обґрунтованість судового рішення в цій частині і не є підставою для скасування чи зміни рішення суду.

Враховуючи, що факт порушення трудових прав позивача знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, також правильним визнається рішення суду першої інстанції щодо часткового відшкодування позивачу моральної шкоди.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права ( наприклад поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору ( статті 3,4,11,31 ЦПК України).

Ураховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті позивача, то висновок суду першої інстанції про часткове задоволення цих вимог є вірним.

Також апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача 33,50 грн. понесених позивачем витрат на правову допомогу, оскільки судом наведено обґрунтування стягнення саме такої суми з урахуванням вимог ст.. 88 ЦПК України.

В рішенні суду першої інстанції повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги позивача не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Таким чином, колегія суддів, переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження та заявлених позовних вимог, підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст. 307,308,313,315 ЦПК України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: