ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
=======================================================================
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" січня 2007 р. Справа № 3/580/06
м. Миколаїв
За позовом: ТОВ «АМАЛЬГАМА ЛЮКС», м. Миколаїв, вул. громадянська,119, кв. 109
До відповідача: Ф.о. -підприємець ОСОБА_1, АДРЕСА_1
Про стягнення
Суддя Смородінова О.Г.
П Р Е Д С Т А В Н И К И:
Від позивача: Островський С.Б., за дорученням;
Від відповідача: не з'явився;;
В судовому засіданні присутні:
СУТЬ СПОРУ:
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 8451,68грн. Свої позовні вимоги ґрунтує на підставі норм Цивільного законодавства України.
18.12.2006р. надав заяву про збільшення позовних вимог, в якій додатково просить стягнути з відповідача штраф в сумі 32900,0грн.
11.01.2007р. позивач надав додаткові пояснення по суті позовних вимог, а також повторно заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та транспорті засоби, які належать відповідачу.
Відповідно до ст.66 ГПК України забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Позивач вдруге не зазначив жодного аргументу для забезпечення позову, не вказав обставини, які можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення в строк, не надав будь-яке документальне обґрунтування заяви, посилання на те, що відповідач не сплачує своїм робітникам заробітної платні не підтверджене, тому не є достатньо обґрунтованим припущенням в розумінні вказаної вище статті, отже, суд не вбачає підстав для вжиття заходів до забезпечення позову.
Відповідач в судове засідання свого представника не направив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відзив по суті позовної заяви не надав.
Отже, справа розглядається на підставі ст.. 75 ГПК України, за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні, відповідно до ст.. 85 ГПК України, за згодою позивача, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представника позивача, суд -
встановив:
26.04.2006р. між сторонами було укладено договір підряду № НОМЕР_1, згідно з яким відповідач зобов'язався виконати ремонт даху складу, цеху ручного сортування (літ. Є-2), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 а в свою чергу позивач мав прийняти результат роботи та сплатити обумовлену договором вартість.
Також, на виконання договору між позивачем та відповідачем були підписані:
1) додаток НОМЕР_2 до договору (графік виконання ремонтних робіт);
2) додаток НОМЕР_3. до договору (кошторис);
3) додаток НОМЕР_4. до договору (графік виконання ремонтних робіт № 2);
4) додаток НОМЕР_5 до договору (кошторис);
5) додаткова угода НОМЕР_7. до договору;
6) додаткова угода НОМЕР_6до договору.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як свідчать матеріали справи, відповідачем, під час виконання договору, були порушені його умови, а саме строки виконання робіт, що підтверджується актом, підписаним між сторонами 02.08.06р.
02.08.2006р., в зв'язку з викладеним, між сторонами було укладено додаткову угоду НОМЕР_4до договору про його розірвання. При цьому за договором позивачем було сплачено відповідачу 72006,00грн., про що свідчать відповідні платіжні доручення.
18.08.2006р. між позивачем та відповідачем було підписано акт здачі - приймання виконаних робіт, з якого вбачається, що роботи за договором відповідачем виконано не в повному обсязі. Вартість виконаних відповідачем робіт складає 63554,32 грн.
За приписами ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч.1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються , якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно до п.3 ч.3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Тобто, розмір суми грошових коштів, які відповідач повинен повернути позивачеві, в зв'язку з неповним виконанням умов договору, становить 8451,68грн.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення 8451,68грн. основного боргу, заявлені обґрунтовано у відповідності до вимог чинного законодавства, матеріалами справи підтверджені, відповідачем не спростовані та підлягають задоволенню.
За правилами ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором. Аналогічні норми містяться в ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.
Сторони в договорі підряду №НОМЕР_1 від 26 квітня 2006р., в пункті 6.2, передбачили, що в разі порушення строків, вказаних в графіку виробництва робіт, підрядник зобов'язаний виплатити замовнику штраф в розмірі 350,0грн. за кожен день затримки та всі спричинені такою затримкою збитки. При цьому замовник має право зменшити наступний платіж на суму штрафу, яка підлягає сплаті підрядником.
На підставі вказаного пункту договору позивач нарахував відповідачеві штраф за кожен день прострочки виконання зобов'язання в розмірі 32900,0грн.
Стаття 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошо ва сума або інше майно, які боржник повинен
передати кредиторові у разі порушення борж ником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 549 ЦК штраф може, по суті, встанов люватися за будь-яке порушення зобов'язан ня, в той час як пеня -на випадок простро чення виконання зобов'язань, тобто вона по кликана забезпечити лише своєчасне виконання обов'язків боржника. Пеня є тривалою неустой кою, яка стягується за кожний послідуючий період (наприклад, за кожний день) простро чення невиконаного в строк (певний термін) зо бов'язання.
Отже, як вбачається з приписів законодавства за способом нарахування передбачена сторонами штрафна санкція (п. 6.2 договору) є пенею, а не як зазначено в договорі штрафом.
Відповідно до вимог статті 549 ЦК України пеня є видом неустойки, що забезпечує виконання виключно грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штраф як вид неустойки не застосовується до грошових зобов'язань.
Господарський кодекс України є законом, що визначає особливості регулювання грошових відносин у сфері господарювання. Цей Кодекс іншим чином, ніж Цивільний кодекс, але відповідно до вимог частини 2 статті 9 останнього регулює визначення та розмір неустойки за порушення грошових зобов'язань. У статтях 230-234 ГК України неустойка, включаючи штраф та пеню, охоплюється терміном "штрафні санкції", а пеня застосовується не лише до грошових, але й до інших видів зобов'язань.
Відповідно до вимог частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно ст. 549 ЦК України штраф та пеня обчислю ється лише у відсотках. Норма, яка встановлює таке положення, не є диспозитивною, тобто сто рони не в змозі змінити її положення та вста новити у договорі штраф або пеню у вигляді твердої суми або в кратному відношенні до суми зобов'язання.
Таким чином, позовна вимога щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 32900,0грн. не підлягає задоволенню, оскільки вказана штрафна санкція не відповідає приписам діючого законодавства в частині встановлення розміру та засобу нарахування останньої.
Отже, в спірних правовідносинах відповідачем порушені норми та приписи діючого законодавства в частині виконання робіт за договором, укладеним між сторонами, в зв'язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів та позовні вимоги підлягають задоволенню частково в зв'язку з вище переліченими обставинами.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1(Свідоцтво про державну реєстрацію серії В02 № НОМЕР_8, видане Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 14.04.06р. АДРЕСА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АМАЛЬГАМА ЛЮКС»(54017, м. Миколаїв, вул. Громадянська, 119, кв. 109, р/р 260088896 у МОД АППБ «Аваль», МФО 326182, Код ЄДРПОУ 32719869) -8461,68грн. боргу, 102,0грн. держмита, 118грн. витрат на ІТЗ.
3. В іншій частині позову відмовити.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Рішення підписано 17 січня 2007 року.
Суддя О.Г. Смородінова