22-ц/775/81/2015(м)

264/14818/13-ц

Головуючий першої інстанції Харитонова Г.Л.

Доповідач: Осипчук О.В.

Категорія 53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„15" січня 2015 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Осипчук О.В.

суддів: Мироненко І.П., Супрун М.Ю.,

при секретарі: Бельченко Б.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення заборгованості суми індексації заробітної плати з компенсацією, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

в с т а н о в и в:

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 листопада 2014 року вищезазначений позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь ОСОБА_1 заборговану індексацію заробітної плати з компенсацією за період з вересня 2003 року по липень 2006 року включно у сумі 1070 грн. 60 коп., середній заробіток за час затримки виплати індексації заробітної плати з компенсацією в розмірі 3000 грн., з утриманням ПАТ «ММК ім.. Ілліча» з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь держави судовий збір в сумі 243.60 грн.

Не погодившись частково з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду і задовольнити його вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом вимог статті 117 КЗпП України і безпідставне зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку.

В апеляційному суді позивач та його представник ОСОБА_2 за довіреністю, яка була посвідчена апеляційним судом без виходу до нарадчої кімнати з занесенням секретарем до журналу судового засідання, уточнили обсяг апеляційного оскарження і пояснили, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, про що свідчать і доводи самої скарги, а в прохальній частині скарги помилково зазначено про скасування всього рішення суду. Висновки суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення індексації та компенсації ними не оскаржується.

З урахуванням наведеного та відповідно до вимог ст.. 303 ЦПК України законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині апеляційним судом не перевіряється.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в апеляційному суді підтримали доводи скарги у повному обсязі.

Представник відповідача Новгородська В.В., що діє на підставі довіреності, в судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти задоволення скарги, просила її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, пояснивши, що позивач вже за виконавчим листом отримав присуджену судом першої інстанції суму.

Апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

У відповідності зі ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач з 13 жовтня 1993 року по 18 липня 2011 року перебував у трудових відносинах з ПАТ " ММК ім. Ілліча". За цей період позивачеві нараховувалася та виплачувалася заробітна плата.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустив порушення трудових прав позивача, а саме не виплатив належні йому при звільненні суми у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а тому дійшов висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку. При цьому розмір зазначеного середнього заробітку суд визначив з урахуванням спірної суми, на яку позивач мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших обставин справи.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними та відповідають обставинам справи.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.

Відповідно до вимог розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи, що передували події, з якою пов'язана відповідна виплата. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Встановивши, що ОСОБА_1 не були виплачені усі належні йому при звільненні суми, а саме суми індексації та компенсації, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні. Розрахунок судом було зроблено виходячи з середньоденної заробітної плати позивача у розмірі 236 грн. 48 коп. та кількості робочих днів 840 за період з 19 липня 2011 року по 18 листопада 2014 року у сумі 198 643,20 грн.

Довід скарги про неправомірне зменшення судом суми середнього заробітку до 3000 грн., є безпідставним, оскільки з наявних матеріалів справи вбачається, що позивач за стягненням суми індексації та компенсації звернувся з позовом до суду, внаслідок невизнання відповідачем позовних вимог протягом розгляду справи неодноразово змінював періоди та суму заборгованості, що свідчить про наявність між сторонами спору (а.с.2,27,32).

Посилання апелянта на те, що поряд з принципом співмірності, який викладено в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судом надумано застосовано принципи розумності та справедливості є хибним, оскільки судове рішення не містить таких висновків.

Врахувавши викладене, суд першої інстанції правильно обчисливши розмір середнього заробітку у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та дійшовши обґрунтованого висновку про наявність спору між сторонами про розмір сум, належних до виплати при звільненні, стягнув на користь позивачки середній заробіток з урахуванням спірної суми, на яку ОСОБА_1 мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших обставин справи, що відповідає вищезазначеним роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України.

В рішенні суду першої інстанції повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги позивача не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Таким чином, колегія суддів, переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження та заявлених позовних вимог, підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст. 307,308,313,315 ЦПК України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: