ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2014 р. Справа № 804/19115/14

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

при секретарі судового засідання за участю представників сторін: від позивача Панченко Я.І. Васейко М.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Придніпровська залізниця» до Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання протиправними дій відповідача, визнання протиправною і скасування постанови про стягнення виконавчого збору у ВП №43538413, -

ВСТАНОВИВ:

19.11.2014р. Державне підприємство «Придніпровська залізниця» звернулося з позовом до Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції та просить:

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловола В.О. щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 000 грн. у виконавчому провадженні №43538413;

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловола В.О. про стягнення виконавчого збору у розмірі 10000 грн. у виконавчому провадженні №43538413.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на виконання рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області у справі №180/477/14 по виконавчому листу від 21.05.2014р. про стягнення з ДП «Придніпровська залізниця» на користь ОСОБА_5 суми боргу у розмірі 10000 грн. в рахунок відшкодування шкоди державним виконавцем було відкрито виконавче провадження №43538413 з наданням строку для добровільного виконання - до 10.06.2014р. Позивач на виконання вказаного виконавчого провадження 10.06.2014р. здійснив сплату боргу у розмірі 100 000 грн. з урахуванням вимог ст. 167, 168 Податкового кодексу України з утриманням позивачем, як податковим агентом, податку з доходів фізичних осіб шляхом перерахування із 100 000 грн. - 16 756,40 грн. до державного бюджету, а 83 243,60 грн. на користь стягувача - ОСОБА_5 , тим самим виконавши судове рішення у повному обсязі у добровільний строк, а тому вважає, що винесення державним виконавцем постанови від 06.11.2014р. про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 000 грн. є протиправними діями відповідача, які вчинені з порушенням ст.ст. 28, 49 Закону України «Про виконавче провадження», так як примусового виконання даного судового рішення не відбувалося, позивач самостійно у встановлений державним виконавцем строк виконав судове рішення, що підтверджується копіями платіжних доручень. Також позивач вважає, що за приписами п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України позивач, як податковий агент, повинен був нарахувати та утримати податок із суми оподатковуваного доходу за рахунок платника податку та, в даному випадку, позивач діяв відповідно до податкової консультації. Окрім того, позивач вважає, що відповідно до ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» не стягнутою залишилась сума 16756,40 грн., а тому вважає, що стягнення виконавчого збору зі 100 000 грн. є незаконним.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з'явився без поважної причини, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином 10.12.2014р., що підтверджується наявною в матеріалах справи телефонограмою та розпискою представника відповідача (а.с.53-54).

Згідно ч.4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи наведене, неявку відповідача в судове засідання без поважної причини, повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи належним чином у відповідності до вимог ст.ст. 35,38, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, строки розгляду і вирішення справи, встановлені ст. 181 вказаного Кодексу, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у справі доказами у відповідності до вимог ч.4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

У ході судового розгляду справи судом встановлені наступні обставини у справі.

04.06.2014р. за постановою старшого державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловола В.О. було відкрито виконавче провадження №43538413 з примусового виконання виконавчого листа №2/180/477/14 виданого 21.05.2014р. Марганецьким міським судом Дніпропетровської області про стягнення з ДП «Придніпровська залізниця» на користь ОСОБА_5 моральної шкоди у розмірі 100 000 грн., при цьому, державним виконавцем встановлений строк для добровільного виконання до 10.06.2014р. (а.с.15).

10.06.2014р. позивач за платіжними дорученнями №1684, №1683 перерахував на користь ОСОБА_5 на виконання судового рішення 83243,60 грн. та податок із суми моральної шкоди на користь державного казначейства - 16756,40 грн. (а.с.16).

Того ж дня, 10.06.2014р. за постановою державного виконавця було зупинено виконавче провадження у зв'язку з тим, що державним виконавцем було направлено до суду заяву про роз'яснення рішення суду до розгляду заяви по суті (а.с.24).

10.09.2014р. ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області було роз'яснено рішення суду про те, що стягнення з ДП «Придніпровська залізниця» на користь ОСОБА_5 100 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої смертю ОСОБА_6 відбулося без утримання податку й інших обов'язкових платежів (а.с.25).

05.11.2014р. державним виконавцем було прийнято постанову про поновлення виконавчого провадження №43538413 про стягнення з ДП «Придніпровська залізниця» на користь ОСОБА_5 100 000 грн. моральної шкоди на підставі ч.5 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.26).

А 06.11.2014р. державним виконавцем була прийнята постанова про стягнення виконавчого збору за вказаним виконавчим провадженням у розмірі 10 000 грн. згідно до ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.27).

Позивач оспорює дії відповідача з винесення вказаної постанови, а також просить визнати протиправною та скасувати вказану постанову посилаючись на те, що вона прийнята незаконно з порушенням ст.ст.28,49 Закону України «Про виконавче провадження» у звязку з тим, що позивач виконав у повному обсязі судове рішення з утриманням зі стягувача податку у відповідності до вимог ст.ст. 167,168 Податкового кодексу України, а тому підстави для винесення оспорюваної постанови у відповідача були відсутні.

Заслухавши представника позивача, який брав участь у судовому розгляді справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відсутність правових обґрунтованих підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Порядок та умови примусового виконання рішень встановлений Законом України «Про виконавче провадження».

У відповідності до ч.1 ст.6 вказаного Закону, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно до ч.1 ст. 11 Закону «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами статті 25 вказаного вище Закону, визначено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору, і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Також, у відповідності до вимог ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом.

У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.

Отже, із системного аналізу вищенаведених норм чинного законодавства видно, що винесення постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, у тому числі за умови після початку примусового виконання, зокрема і шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача, є обов'язком державного виконавця у відповідності до вищенаведених вимог ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження».

Між тим, як свідчать матеріали справи станом на 10.06.2014р. боржник - ДП «Придніпровська залізниця» вимог виконавчого провадження № ВП 43538413 щодо перерахування коштів на рахунок стягувача - ОСОБА_5 - моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. у повному обсязі не виконав та перерахував лише частину суми у розмірі 83243,60 грн., що підтверджено представником позивача у судовому засіданні та підтверджується копією відповідного платіжного доручення №1683 від 10.06.2014р. (а.с.16).

Таким чином, суд приходить до висновку, що за умови невиконання позивачем вищевказаного виконавчого провадження у повному обсязі у встановлений державним виконавцем строк до 10.06.2014р., державним виконавцем правомірно у межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством вчинені дії з прийняття постанови про стягнення виконавчого збору від 06.11.2014р. у відповідності до вимог ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому, слід зазначити, що примусове виконання вказаного виконавчого провадження було розпочато державним виконавцем після 10.06.2014р. та державним виконавцем вживались заходи щодо звернення до суду з приводу роз'яснення судового рішення, що є однією із стадій примусового виконання судового рішення та державним виконавцем прийнято правомірно постанову про стягнення виконавчого збору з позивача у розмірі 10000 грн. з урахуванням того, що стаття 28 наведеного вище Закону, передбачає стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом.

Отже, норми ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачають прийняття постанови про стягнення виконавчого збору з урахуванням сплаченої боржником самостійно суми боргу, на чому наполягав представник позивача.

Частина ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, і ч.1 ст. 71 вказаного вище Кодексу, покладає обов'язок позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Представником позивача у ході судового розгляду справи не надано жодних доказів та не наведено жодних підстав щодо протиправності дій відповідача у ході прийняття відповідачем оспорюваної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору з урахуванням встановлених обставин у справі, які свідчать про невиконання позивачем у повному обсязі виконавчого документу у строк встановлений для добровільного виконання згідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому, судом критично оцінюються доводи представника позивача відносно повного виконання ним рішення суду за виконавчим провадженням №43538413 у добровільному порядку до 10.06.2014р. з урахуванням нарахованого та утриманого позивачам, як податковим агентом, оподатковуваного доходу згідно з п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України з огляду на те, що, як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не оспорюється представником позивача, стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_5 у розмірі 100 000 грн. відбулося на відшкодування шкоди, заподіяної їй внаслідок смерті ОСОБА_6 та згідно абз. «а» п.п.164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, дохід у вигляді відшкодування немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також життю та здоров'ю.

Отже,у даному випадку, стягнута з позивача за вищенаведеним судовим рішенням моральна шкода, завдана стягувачу - ОСОБА_5 внаслідок смерті ОСОБА_6 у розмірі 100 000 грн. не являється базою оподаткування за абз. «а» п.п.164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України.

Згідно зі ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приймаючи до уваги викладене та з урахуванням ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що дії державного виконавця щодо винесення постанови та сама оспорювана постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 06.11.2014р. прийнята відповідачем у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому у адміністративного суду відсутні правові підстави для задоволення даного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Між тим, у відповідності до вимог ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 2 відсотки розміру майнових вимог, але не більше 4-х розмірів мінімальних заробітних плат, при цьому, під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору, а решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Так, позивачем судовий збір за подання позову майнового характеру ( про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10000 грн.) було сплачено лише у розмірі 10 відсотків ставки судового збору в сумі 182 грн. 70 коп.(а.с.2).

Приймаючи до уваги викладене та те, що ставка судового збору становить у розмірі 1827 грн. та враховуючи, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову, слід стягнути з позивача решту судового збору у розмірі 1644 грн. 30 коп. за вирахуванням сплаченої суми судового збору у розмірі 182,70 грн. (1827 -182,70) у відповідності до вимог Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71,86, 94, 122,128, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову Державного підприємства «Придніпровська залізниця» до Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання протиправними дій відповідача, визнання протиправною і скасування постанови про стягнення виконавчого збору у ВП №43538413 - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Придніпровська залізниця»(49600, м.Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 108, р/р №2600830130306 у Центральному відділенні Промінвестбанку України, МФО 305437, ЗКПО 0107382 ) на користь Державного бюджету України - решту судового збору у розмірі 1644,30 грн. (одна тисяча шістсот сорок чотири грн. 30 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 24.12.2014р.

Суддя и С.О. Конєва