КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________________

Справа № 685/924/14-ц

Провадження № 22-ц/792/131/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2015 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі : головуючого - судді Переверзєвої Н.І..

суддів: Кізюн О.Ю., Фанди В.П.

при секретарі Дубовій М.В.

з участю: представника ПрАТ „Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп"

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства „Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" на рішення Теофіпольського районного суду від 19 листопада 2014 року по справі за позовом Приватного акціонерного товариства „Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" до ОСОБА_2, фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Провідна" про стягнення коштів

Заслухавши доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів

в с т а н о в и л а:

В липні 2014 року позивач звернувся до суду і після уточнення позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_2, фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Провідна" 3024,49 грн. страхового відшкодування та понесені судові витрати в сумі 243,6 грн.

Рішенням Теофіпольського районного суду від 19 листопада 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

В своїй апеляційній скарзі Приватне акціонерне товариство „Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" означене рішення вважає незаконним через порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати і ухвалити нове, яким задоволити заявлені позовні вимоги.

При цьому посилається на обставини, викладені у позовній заяві та рахує безпідставним застосування судом положень ст. 36 Закону України „Про обов"язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів",

_____________________________________________________________________________

Головуючий у першій інстанції - Самойлович А.П. Провадження № 22ц/792/131/15

Доповідач - Переверзєва Н.І. Категорія 19.25

оскільки договір страхування щодо пошкодженого в ДТП автомобіля був укладений до набрання чинності означеної норми Закону у такій редакції, отже правових підстав для відмови у стягненні коштів із ПрАТ СК „Провідна" не було. Невірним, на думку апелянта, є застосування судом строку позовної давності при вирішенні спору заявленого до ФОП ОСОБА_3, так як такі висновки зроблені без врахування вимог ст. 264 ЦК України, а тому порушене право позивача підлягає захисту. Крім того, звертає увагу на те, що на порушення норм процесу сторону

позивача не було повідомлено про наявність заяви про застосування позовної давності, а також заперечень з боку ПрАТ СК „Провідна", що позбавило можливості надання пояснення з цього приводу.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, заявлених до ФОП ОСОБА_3 та ПрАТ „СК „Провідна" - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до вимог п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 цього ж Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані , які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Означеним вимогам закону повністю оскаржуване рішення не відповідає, а тому підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позову щодо ФОП ОСОБА_3 та приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Провідна" із постановленням нового рішення, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову ПрАТ „Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" про стягнення коштів із фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, суд виходив із того, що позивач без поважних причин пропустив строк позовної давності до цього відповідача; що ж стосується іншого відповідача - ПАТ „Страхова компанія „Провідна", то суд вважав відсутніми правові підстави для такого стягнення, оскільки виплата страхового відшкодування була здійснена на рахунок вигодонабувача, а не особи, яка виконує ремонтні роботи і є платником ПДВ. При цьому, поза увагою суду щодо першого із названих відповідачів залишилось те, що він не є належним відповідачем по даному спору, а щодо другого - він застосував норму матеріального права, а саме ст. 36 Закону України „Про обов"язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" ( в редакції Закону від 05.07.2012 року), яка набрала чинності із 05 лютого 2013 року, тоді як на час заподіяння шкоди діяв поліс обов"язкового страхування від 11.12.2010 року і на дані правовідносини поширювались норми Закону № 1961-IV в редакції від 01 липня 2004 року ( із послідуючими змінами і доповненнями).

Разом з тим, апеляційний суд вважає за можливе погодитись із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення заявленої позивачем суми із відповідача ОСОБА_2, який відповідно до трудового договору від 29.08.2008 року був найманим працівником фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 і власника джерела підвищеної небезпеки - автомобіля ДАФ, на якому скоїв дорожньо-транспорту пригоду.

За ч. 2 ст. 8 Закону України „Про страхування" страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася, і з настанням якої виникає обов"язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій особі або іншій третій особі.

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Такі ж положення закладені у ст. 27 Закону України „Про страхування".

За ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична чи фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов"язків.

Згідно вимог ч. ч. 2,5 ст. 1187 цього ж Кодексу шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об"єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до роз"яснень, що містяться в п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року „ Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв"язку з виконанням своїх трудових (службових) обов"язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до ст. 1191 ЦК.

Згідно п. п. 16, 24 цієї ж постанови відповідно до статті 21 Закону № 1961-IV на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У зв'язку із цим при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Страхове відшкодування шкоди, завданої потерпілому, виплачується за кожним страховим випадком, що настав протягом періоду дії відповідного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності в межах ліміту відповідальності страховика (МТСБУ), з урахуванням умов, зазначених у статті 9 та пункті 19.1 статті 19 Закону № 1961-IV.

Відповідно до роз"яснень п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судове рішення у цивільній справі" №14 від 18.12.2009 року ...суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

З обставин справи вбачається, що 09 липня 2011 року о 16 год.30 хв. на вул. Київське шосе 3-б в м. Житомирі мала місце ДТП за участю автомобіля ДАФ держзнак НОМЕР_1 з напівпричепом Аурена під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля Фіат-Скудо держзнак НОМЕР_2, що належить на праві власності ПП „Юрма Паблішер Груп". Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 11.07.2011 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в сумі 340 грн. Внаслідок порушення водієм ОСОБА_2, який перебував із власником транспортного засобу ФОП ОСОБА_3 в трудових відносинах, Правил дорожнього руху України автомобіль Фіат-Скудо під управлінням водія ОСОБА_5 зазнав механічних пошкоджень і вартість матеріального збитку, завданого власнику означеного автомобіля, згідно звіту № 15914 з оцінки транспортного засобу від 21.07.2011 року визначена у 31316,94 грн.

07 квітня 2011 року між власником автомобіля ПП „Юрма Паблішер Груп" та ПрАТ „УСК „Княжа Вієнна Іншуранс Груп" було укладено комплексний договір добровільного страхування транспортного засобу від нещасних випадків, тому в зв"язку з настанням страхового випадку власник звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування. 07 вересня 2011 року згідно платіжного доручення № 11128 сума матеріально збитку, визначена оцінювачем, за мінусом франшизи була перерахована ПП „Юрма Паблішер Груп" в розмірі 29139,94 грн.

На час вчинення ДТП власник автомобіля ДАФ приватний підприємець ОСОБА_3 мав поліс обов"язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів із ПрАТ СК „Провідна" ВЕ № 6297982, за яким була застрахована його цивільна відповідальність на випадок ДТП із лімітом відповідальності за шкоду заподіяну майну (на одного потерпілого) 50000 грн.

13 травня 2013 року ПрАТ „УСК „Княжа Вієнна Іншуранс Груп" звернулось до ПрАТ СК „Провідна" із претензією про відшкодування виплаченого страхового відшкодування і останнє 14 серпня 2013 року перерахувало на рахунок позивача не повністю відшкодовану ним суму, а лише 26097,45 грн. Свою позицію із посиланням на ст. 36 Закону України „Про обов"язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" мотивувало тим, що розмір оціненої шкоди зменшено на суму податку на додану вартість, оскільки доказів про здійснення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу та його оплати з урахуванням суми ПДВ не надано. Однак, вона є хибною, оскільки зроблена без врахування того, що п. 36.2 ст. 36 Закону України „Про обов"язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у такій редакції набрав чинності через три місяці після його опублікування 05 липня 2012 року. Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо обов"язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" його норми не застосовуються до договорів обов"язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладених до набрання чинності цим Законом. Із матеріалів справи слідує, що строк дії поліса обов"язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо забезпеченого транспортного засобу ДАФ між ОСОБА_3 та ПрАТ СК „Провідна" становив один рік, починаючи із 11.12.2010 року до 10.12.2011 року включно, тому дані правовідносини регулюються Законом України №1961-!У „Про обов"язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в редакції від 01 липня 2004 року ( із послідуючими змінами і доповненнями), який не передбачає зменшення розміру оціненої шкоди на суму податку на додатну вартість. Крім того, оскільки надання послуг із страхування не є об"єктом оподаткування, то виплата страхових платежів також не є об"єктом оподаткування ПДВ, і при здійсненні страхових виплат страхова компанія не повинна ні додавати суму податку на додану вартість до страхового платежу, ні зменшувати страховий платіж на суму податку на додану вартість (лист Державної податкової служби України № 2573/к/15-3414-26 від 18 січня 2012 року).

Таким чином, заявлена позивачем і безпідставно неотримана ним сума, разом із витратами по сплаті судового збору підлягає стягненню із ПрАТ СК „Провідна", у якій була застрахована цивільно-правова відповідальність перед третіми особами ФОП ОСОБА_3 В силу вищенаведеного, останній являється неналежним відповідачем по даному спору, тому в задоволенні позовних вимог до нього слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" задоволити частково.

Рішення Теофіпольського районного суду від 19 листопада 2014 року в частині відмови у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства „Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" до ОСОБА_2 залишити без змін.

Відмовити у задоволенні позову ПрАТ „Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" до ФОП ОСОБА_3 про стягнення коштів.

Стягнути із приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Провідна" на користь Приватного акціонерного товариства „Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" 3024, 49 грн. та 243,6 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: (підпис) судді: (підписи)

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду Н.І. Переверзєва