АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22 ц -1013/ 2008 р.                                      

Головуючий по першій інстанції

Кудря З.В. Суддя - доповідач Обідіна О.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ

2008 року   квітня   місяця   « 21 » дня                                    м.  Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого:                          Макарчука М. А.

Суддів:                           Обідіної О.І.   Дорош А.І.

при секретарі                           Киві А.М.

з участю:

адвоката                                     ОСОБА_7

позивача

відповідача                                 ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою на рішення Шишацького   районного суду Полтавської області   від 06.08. 2007 року по справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_8 про розподіл спільного майна подружжя,  колегія суддів ,  заслухавши доповідь судді - доповідача Обідіної О.І.,

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2007 р. ОСОБА_8  звернулась до суду з позовом про розподіл спільного майна подружжя.

Вказувала,  що перебуваючи в шлюбі з відповідачем ,  вони придбали автомобіль «Москвич-21412»,  який відповідач без її згоди продав іншій особі ,  у зв»язку з чим поставила питання про стягнення з ОСОБА_8  грошової компенсації за 1/2 частину від вартості автомобіля,  оскільки разом вони не проживають.

Заочним рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 6 серпня 2007 року позов ОСОБА_8 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_8 половину вартості проданої машини «Москвич»-21412» 1991 року випуску,  державний номерний знак НОМЕР_1 в розмірі 4500 грн.

2

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

28.08.2007 р. відповідач подав апеляційну скаргу на вказане рішення суду першої інстанції.

Ухвалою судді апеляційного суду Полтавської області від 06.09.2007 р. в прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_8  відмовлено,  роз»яснено порядок подання заяви про перегляд заочного рішення згідно до вимог  ст.  228 ЦПК України.

13.09.2007 р. до суду першої інстанції відповідачем подано заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Шишацького районного суду Полтавської області від 26.09.2007 р. ОСОБА_8  відмовлено в продовженні терміну подачі заяви про перегляді заочного рішення.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 31.10.2007 року зазначена ухвала скасована ,  поновлено ОСОБА_8 строк для подачі заяви про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Шишацького районного суду від 06.03.2008 р. заяву ОСОБА_8  про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_8  просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права. Вважає,  що висновки місцевого суд не відповідають обставинам справи,  фактично ґрунтуються на неналежних доказах,  які суд безпідставно визнав допустимими ,  внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про обґрунтованість позову.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно  ст.  309 ч.1п.2 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є недоведеність обставин,  що мають значення для справи,  які суд вважав встановленими.

Відповідно до вимог  ст.  215 ЦПК України рішення суду складається з вступної,  описової мотивувальної частини ,  в якій зокрема зазначаються встановлені судом обставини і визначенні до них правовідносини,  мотиви,  з яких суд вважав встановленою наявність чи відсутність фактів,  якими обґрунтовувались вимоги чи заперечення,  при цьому суд бере до уваги або відхиляє докази,  встановлює чи були порушені,  не визнані або ос порені права,  свободи чи інтереси,  за захистом яких особа звернулась до суду,  а якщо були,  то ким ...

Зі змісту оскаржуваного судового рішення не вбачається,  які обставини суд встановив ,  відсутня будь-яка оцінка характеру спірних правовідносин та інші фактичні дані . Поряд з цим,  не відображено аналізу доказів,  наданих сторонами у порядку  ст.  60 ЦПК України ,    відповідно до вимог  ст.  212 ЦПК України.

Колегією суддів по справі встановлено і не оспорюється учасниками процесу ,  що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі з 1987 року. Як подружжя придбали автомобіль «Москвич- 21412»,  1991 року випуску ,  д.н.з. НОМЕР_1. Вказаний транспортний засіб зареєстровано за ОСОБА_8.

На а.с.  16 знаходиться ксерокопія свідоцтва про реєстрацію спірного транспортного засобу з зазначенням його власника ОСОБА_8.

3

Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог,  суд першої інстанції виходив з показів свідка ОСОБА_10 про придбання ним в січні 2007 р. у відповідача ОСОБА_8  спірного автомобіля за 9000 грн.

Про те,  як вбачається з протоколу судового засідання свідок ОСОБА_10 зазначав,  що взимку 2007 р. купив у ОСОБА_8  за 9000 грн. спірний автомобіль,  відремонтував його ,  а потім забрав сплачені в рахунок придбання автомобіля кошти у відповідача,  продовжуючи користуватись транспортним засобом на підставі генерального доручення,  яке видав йому відповідач.

Інших доказів на підтвердження заявлених вимог про розподіл подружнього майна позивач  не надала.

Згідно  ст.  60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,  крім випадків встановлених  ст.  61 ЦПК України.

Матеріали справи не містять належних,  допустимих та достовірних доказів на підтвердження обставин,  якими позивач обґрунтовувала свої вимоги , у зв»язку з чим висновок суду першої інстанції про задоволення вимог про поділ майна подружжя шляхом стягнення грошової компенсації з відповідача на користь позивача за проданий автомобіль як об»єкту спільної сумісної власності - ґрунтується на недоведених обставинах,  що мають значення для справи,  які суд в даному випадку помилково вважав доведеними.

При цьому,  суд першої інстанції взагалі не дав оцінки тому факту,  що власником спірного майна згідно право установчого документу до даного часу є відповідач ОСОБА_8,  тобто автомобіль не вибув з власності сторін і продовжує залишатись в статусі об»єкту права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_8 ,  а видачу ОСОБА_11 довіреності («генерального» доручення) на ім»я ОСОБА_10 на право керування спірним транспортним засобом - не можна розцінювати як факт перехода права власності від однієї особи до іншої. Вказаний документ надає право лише на строкове користування транспортним засобом і за своїм змістом не є процедурою відчуження рухомого майна з дотриманням встановлених Правил торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами ,  що були затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв»язків і торгівлі України № 168 від 18 грудня 1995 року.

Зазначені обставини є підставами для скасування рішення та постановления нового про відмову в задоволенні вимог у зв»язку з їх недоведеністю.

Враховуючи,  що позивачем про подачі позову до суду не були сплачені судові витрати - судовий збір та витрати на ІТЗ ( за виключенням 7 грн.50 коп. на ІТЗ) у відповідності до п.1  ст.  88 ЦПК України з позивача ОСОБА_8  на користь держави необхідно стягнути 51 грн. судового збору та 22 грн.50 коп. ( 30 грн.-7 грн.50 коп.) витрат,  пов»язаних з інформаційно-технічним забезпеченням.

Керуючись  ст.  303,  309ч.1п.2,  315,  317 ЦПК України,  колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити .

Заочне рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 6 серпня 2007 року скасувати .

4

ОСОБА_8   в задоволенні позовних вимог     відмовити   за недоведеністю.

Стягнути з ОСОБА_8   на корись держави 51 грн. судового збору та 22 грн.50 коп. витрат на ІТЗ на користь ТУ ДСА в Полтавській області.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців.