У Х В А Л А

Іменем України

02 грудня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), Леска В.В., Кожух О.А., при секретарі Марчишаку Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 (1953 р.н.) на рішення Виноградівського районного суду від 13 жовтня 2014 року по справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4 (1979 р.н.) про виселення,-

в с т а н о в и л а :

У серпні 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» (далі - Банк) звернулося в суд з даним позовом посилаючись на те, що 13.06.2007 року між ОСОБА_3 (1979 р.н.) та Банком був укладений кредитний договір № MKV0GA000069.

Згідно умов договору Банк надав позичальнику кредит у розмірі 18050 доларів США на споживчі цілі, а позичальник зобов'язався сплатити Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 11,04% річних та повернути кошти до 12.06.2017 року.

Для забезпечення виконання зобов'язання позичальника за цим кредитним договором між Банком та ОСОБА_3 (1953 р.н.) 20.06.2007 року був укладений договір іпотеки, згідно умов якого, останній передав Банку в іпотеку належний йому житловий будинок АДРЕСА_1.

Взяті на себе зобов'язання позичальник належним чином не виконував, а тому рішенням Виноградівського районного суду від 22.06.2009 року в рахунок погашення заборгованості в розмірі 16487,90 доларів США за кредитним договором № MKV0GA000069 - звернуто стягнення на вказаний предмет іпотеки.

Вказував, що після прийняття рішення про звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок, Банк направив відповідачеві письмову вимогу добровільно звільнити житловий будинок протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, однак відповідач не звільнив житловий будинок у встановлений строк добровільно.

Посилаючись на дані обставини, просив ухвалити рішення про примусове виселення відповідача та інших осіб, що зареєстровані чи проживають у спірному будинку.

Рішенням Виноградівського районного суду від 13 жовтня 2014 року позов задоволено частково. Ухвалено виселити ОСОБА_3 (1953 р.н.), який зареєстрований/проживає у житловому будинку АДРЕСА_1. В решті позовних вимог відмовлено.

Банк дане рішення не оскаржив.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 (1953 р.н.), посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову Банку.

Банк подав заперечення на апеляційну скаргу в якому просить апеляцію відхилити, а рішення суду першої інстанції, яке на його думку є законним та обґрунтованим, залишити без змін.

Заслухавши апелянта ОСОБА_3 (1953 р.н.), його представника - адвоката ОСОБА_5 та представника Банку - Гриниху Т.Ю., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 13.06.2007 року між ОСОБА_3 (1979 р.н.) та Банком був укладений кредитний договір № MKV0GA000069.

Згідно умов договору Банк надав позичальнику кредит у розмірі 18050 доларів США на споживчі цілі, а позичальник зобов'язався сплатити Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 11,04% річних та повернути кошти до 12.06.2017 року.

Для забезпечення виконання зобов'язання позичальника за цим кредитним договором між Банком та ОСОБА_3 (1953 р.н.) 20.06.2007 року був укладений договір іпотеки, згідно умов якого, останній передав Банку в іпотеку належний йому житловий будинок АДРЕСА_1.

Взяті на себе зобов'язання позичальник ОСОБА_3 (1979 р.н.) належним чином не виконував, а тому рішенням Виноградівського районного суду від 22.06.2009 року в рахунок погашення заборгованості в розмірі 16487,90 доларів США за кредитним договором № MKV0GA000069 - звернуто стягнення на вказаний предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 1-2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Правовий аналіз вказаних вище норм права вказує на те, що примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо добровільно мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника, або в інший погоджений сторонами строк.

Аналогічні роз'яснення містяться у п. 43 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Матеріалами справи встановлено, що після прийняття рішення про звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок, Банк направив позичальнику та іпотекодавцю письмову вимогу від 06.06.2014 року про добровільне звільнення житлового будинку протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги (а.с. 12, 14).

З рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, а також інформації з бази даних УДППЗ «Укрпошта» про відстеження пересилання поштових відправлень видно, що ОСОБА_3 отримав дану письмову вимогу 18.06.2014 року (а.с. 15), однак у встановлений строк житловий будинок добровільно не звільнив.

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову є правильним.

Суд вірно встановив фактичні обставини справи, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством.

Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Доводи апеляції висновків суду не спростовують, а тому до уваги взяті бути не можуть.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Виноградівського районного суду від 13 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: