У Х В А Л А

Іменем України

19 грудня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), Леска В.В., Кондора Р.Ю., при секретарі Марчишаку Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 10 жовтня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, відшкодування збитків та моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а :

У липні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що у зв'язку з необхідністю лікування хворого батька, у липні 2013 року вона взяла в борг у ОСОБА_5 кошти в сумі 21 816 грн., які зобов'язалася повернути до 25.08.2013 року.

Через відсутність заробітку вчасно повернути позику не могла, а тому ОСОБА_5 відрекомендувала їй свого знайомого ОСОБА_4, який згідно розписки від 30.01.2014 надав позивачці більшу позику в розмірі 55 000 грн. з тією умовою, що ОСОБА_3 видає на його ім'я довіреність від 30.01.2014 року на розпорядження її квартирою в АДРЕСА_2, при цьому в разі неповернення коштів у строк до 01.05.2014 року, позивачка погоджується на використання ОСОБА_4 довіреності.

Для відтермінування кінцевого строку повернення коштів, позивачка 30.04.2014 року написала нову розписку про отримання в борг 55 000 грн. зі строком повернення до 30.06.2014 року.

Вказувала, що 14.07.2014 року припинила дію виданої ОСОБА_4 довіреності від 30.01.2014 року.

Однак, до цього часу за договором купівлі-продажу від 01.07.2014 року ОСОБА_4 продав спірну квартиру ОСОБА_5 за 130 000 грн., а кошти привласнив.

Вказувала, що даний правочин учинено внаслідок зловмисної домовленості представника, який діяв у власних інтересах, з другою стороною за ціною вдвічі меншою за реальну (ст. 232, 238 ЦК України), а також, що договір укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах для позивача.

Посилаючись на дані обставини та норми цивільного законодавства, просила визнати цей договір купівлі-продажу недійсним, стягнути з відповідачів солідарно 500 грн. за виготовлення нотаріусом дублікату вказаного правочину та 10 000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 10 жовтня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про задоволення її позову.

Представник відповідачів адвокат ОСОБА_7 подала заперечення на апеляційну скаргу в якому просить апеляцію відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у відсутності сторін та представника третьої особи, які належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши представника позивача - адвоката ОСОБА_8 та представника відповідачів - адвоката ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Матеріалами справи встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 04.10.2012 року позивачеві на праві власності належала однокімнатна квартира загальною площею 31,1 кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА_2.

Дана обставина стверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.10.2012 року.

30.01.2014 року ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_4 на розпорядження цією квартирою (у тому числі продажу).

З витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей видно, що дія вказаної довіреності була припинена 14.07.2014 року на підставі заяви позивача.

За договором купівлі-продажу від 01.07.2014 року (укладеним під час дії довіреності) ОСОБА_4, діючи від імені ОСОБА_3 продав спірну квартиру ОСОБА_5 за 130 000 грн.

За цим договором вартість квартири, згідно звіту про оцінку майна суб'єкта оціночної діяльності станом на 09.05.2014 року становила 129 003 грн.

Позов ОСОБА_3 складається з трьох самостійних підстав визнання правочину недійсним (1 - вчинення правочину під впливом тяжкої обставини; 2 - вчинення правочину у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною; 3 - вчинення правочину представником у своїх інтересах), які слід розглянути окремо один від одного.

1. Щодо визнання недійсним правочину, з підстав його вчинення під впливом тяжкої обставини.

За змістом ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 23 постанови від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася.

Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В порушення цих вимог процесуального закону ОСОБА_3 не довела сукупності двох умов для кваліфікації спірного правочину за ст. 233 ЦК України, не надала належних і допустимих доказів наявності у неї тяжкої обставини, яка змусила її до укладення спірного договору, того, що ціна продажу квартири є надзвичайно низькою, а реальна її вартість більшою, не довела, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

2. Щодо визнання правочину недійсним, з підстав його вчинення у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійним.

У п. 22 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам роз'яснено, що для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Тобто для визнання недійсним правочину, вчиненого в результаті зловмисної домовленості, необхідно встановити факт зловмисної домовленості представника з іншою особою (свідоме вчинення правочину всупереч інтересам довірителя), наявність невигідних наслідків для довірителя та причинний зв'язок між зловмисною домовленістю та несприятливими наслідками.

Позивач не довела, факту виникнення у неї невигідних наслідків, зокрема того, що сплачена покупцем винагорода є нижчою за ринкову вартість спірної квартири, а отже і наявності зловмисної домовленості.

Крім цього, позивачка придбала спірну квартиру у жовтні 2012 року лише за 18064 грн.

3. Щодо визнання правочину недійсним, з підстав його вчинення представником у своїх інтересах.

Необґрунтованими є посилання позивача на ч. 3 ст. 238 ЦК України, за якою представник не може вчиняти правочин у своїх інтересах, оскільки та обставина, що ОСОБА_4 не передав позивачці отримані кошти за продаж квартири, не означає що спірний правочин укладено в його інтересах і не позбавляє позивача права вимагати від представника отримані ним по договору кошти в повному обсязі.

Зі змісту ч. 3 ст. 238 ЦК України випливає, що словосполучення "у своїх інтересах" слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам представлюваного, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

За таких обставин колегія суддів вважає, що позивач не довів обставин на які посилався як на підставу своїх вимог і з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, а тому висновок суду першої інстанції про недоведеність позову є правильним.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством.

Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Доводи апеляції висновків суду не спростовують, а тому до уваги взяті бути не можуть.

Керуючись ст.ст. 307-308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 10 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: