Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
07 листопада 2014 року м. Ужгород
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), Кожух О.А., Леска В.В., при секретарі Марчишаку Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Сусківської сільської ради на рішення Свалявського районного суду від 22 вересня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Сусківської сільської ради, третіх осіб із самостійними вимогами ОСОБА_5, ОСОБА_6, третьої особи без самостійних вимог управління Держземагенства у Свалявському районі, про зобов'язання укласти додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки та здійснити її державну реєстрацію,-
в с т а н о в и л а :
У лютому 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися в суд з даним позовом, посилаючись на те, що вони є спадкоємцями за померлим ОСОБА_7, якому було надано в оренду строком на 50 років земельну ділянку площею 4 га в урочищі «Озеро» с. Пасіка, Свалявського району, згідно договору оренди, укладеного 08.08.1997 року між ним та Сусківською сільською радою.
Вказували, що згідно рішення Свалявського районного суду від 12.03.2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 19.06.2013 року, за ними (а також іншими спадкоємцями ОСОБА_5 та ОСОБА_6) визнано право оренди цієї земельної ділянки.
З метою внесення змін до договору оренди від 08.08.1997 року, позивачі зверталися до Сусківської сільської ради з пропозицією укласти додаткову угоду датовану 15.10.2013 року в частині зміни відомостей про орендарів, однак відповідач від її укладення відмовляється.
Посилаючись на дані обставини, позивачі просили зобов'язати Сусківську сільську раду підписати та скріпити печаткою вказану додаткову угоду від 15.10.2013 року до договору оренди від 08.08.1997 року та провести державну реєстрацію цього правочину.
Також у справу вступили решта спадкоємців за померлим ОСОБА_7 - треті особи ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що заявили вимоги аналогічні позовним.
Рішенням Свалявського районного суду від 22 вересня 2014 року вимоги позивачів та третіх осіб задоволено частково.
Ухвалено зобов'язати Сусківську сільську раду укласти з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 додаткову угоду до договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 08.08.1997 року, укладеного між Сусківською сільською радою та ОСОБА_7, зареєстрованого в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею за № 22 щодо оренди земельної ділянки, площею 4 га в урочищі «Озеро» с. Пасіка, Свалявського району. У задоволенні решти вимог позивачів та третіх осіб - відмовлено.
В обґрунтування апеляційної скарги Сусківська сільська рада, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в цілому.
В порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у відсутності позивачів, третіх осіб з самостійними вимогами та представника третьої особи без самостійних вимог, які належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши представника апелянта адвоката ОСОБА_8 та представника третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_9, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, згідно вимог ч. 1 та ч. 3 ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішить справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене рішення у справі не відповідає.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є спадкоємцями ОСОБА_7 (що помер ІНФОРМАЦІЯ_1), якому, згідно договору оренди, укладеного 08.08.1997 року між ним та Сусківською сільською радою, зареєстрованим у книзі записів договорів на право тимчасового користування землею за № 22, було надано в оренду строком на 50 років земельну ділянку площею 4 га в урочищі «Озеро» с. Пасіка, Свалявського району.
За цими особами, як за спадкоємцями, визнано право оренди спірної земельної ділянки рішенням Свалявського районного суду від 12.03.2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 19.06.2013 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.98 року № 161-XIV (далі - Закон № 161-XIV) право на оренду земельної ділянки переходить до спадкоємців після смерті фізичної особи - орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди.
Законодавчим підтвердженням того, що в разі смерті орендаря договір оренди продовжує діяти для його спадкоємців, а не укладається з ними новий договір, є положення абз. 5 ч. 1 ст. 31 Закону № 161-XIV, згідно з якою договір оренди припиняється, якщо в разі смерті фізичної особи - орендаря його спадкоємці відмовляються від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки.
Отже, з урахуванням наведеного у тому числі й судових рішень, які мають силу преюдиції, договір від 08.08.1997 року укладений між Сусківською сільською радою та ОСОБА_7 не припинився, а продовжує діяти для його спадкоємців.
Встановлено, що всі спадкоємці зверталися до сільради з пропозицією укласти додаткову угоду від 15.10.2013 року до договору оренди землі щодо внесення змін до нього в частині заміни сторін договору, у зв'язку із смертю орендаря (а.с. 26, 27, 24).
З матеріалів справи, а також апеляційної скарги видно, що Сусківська сільська рада відмовляється від даної пропозиції (а.с. 28).
Частиною 3 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки може бути здійснено на підставі цивільно-правового договору або в порядку спадкування.
На тому, що при спадкуванні права оренди на земельну ділянку необхідно вносити зміни до договору оренди землі в частині заміни орендаря, наголошує Держкомзем у листі від 21.12.2009 року № 23382/17/7-09.
Загальний порядок зміни цивільно-правових договорів визначений Цивільним кодексом України.
Так, згідно з частиною першою статті 651 цього Кодексу підставою для зміни договору є згода сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом, чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.
У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
Отже, чинним законодавством передбачено можливість зміни умов договору оренди землі за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених договором або законом.
Разом з тим звернувшись до суду з позовом, позивачі, а також треті особи, визначившись зі способом захисту права, просили зобов'язати відповідача укласти додатковий договір.
Цивільне законодавство передбачає загальний принцип свободи договору (п.3 ст. 3 ЦК України) і не встановлює такого способу захисту цивільного права чи інтересу як зобов'язання примусово укласти договір.
У тих випадках, коли актом цивільного законодавства передбачена обов'язковість положень цього акта для сторін договору, сторони не вправі відступити від їх положень (ч. 3 ст. 6 ЦК України).
Оскільки відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо регулювання земельних відносин, то рішення про внесення змін до договору оренди земельної ділянки має бути прийнято на пленарному засіданні сільради.
Відповідно ж до положень земельного законодавства необхідною умовою укладення, зміни та поновлення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність відповідного рішення органу місцевого самоврядування, а відтак зобов'язання укласти додаткову угоду чи визнання додаткової угоди укладеною за відсутності такого рішення є порушенням передбаченого Конституцією України виключного права цього органу на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями (ст. 16, ч.5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").
Проте судом першої інстанції при вирішенні даного спору вказані вимоги не враховано, що призвело до прийняття незаконного рішення.
Що стосується вимоги про зобов'язання відповідача провести державну реєстрацію додаткової угоди, то рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає обов'язковому скасуванню виходячи з наступного.
Відмовляючи в задоволенні такої вимоги, місцевий суд виходив з того, що проведення державної реєстрації правочину неможливе у зв'язку з відсутністю технічно документації із землеустрою.
Однак такий висновок є хибним.
На момент звернення спадкоємців до сільської ради з пропозицією укласти додаткову угоду (15.10.2013 року) норма статті 18 Закону України "Про оренду землі", якою передбачалося, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації - виключена.
Крім цього, припинив функціонування Державний реєстр правочинів, а постанова КМ України від 26.05.2004 р. N 671 "Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів" втратила чинність у зв'язку з набранням законної сили постановою КМ України від 05.09.2012 року № 824 "Деякі питання державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Державній же реєстрації підлягає (на указаний момент і наразі) не правочин, а право оренди земельної ділянки, яка вчиняється органом державної реєстрації відповідно до закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (ч. 5 ст. 6 Закону України "Про оренду землі").
Отже у задоволенні вимоги про зобов'язання відповідача провести державну реєстрацію правочину слід відмовити саме з цих підстав.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення Свалявського районного суду від 22 вересня 2014 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Сусківської сільської ради, третіх осіб із самостійними вимогами ОСОБА_5 і ОСОБА_6, про зобов'язання укласти додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки та здійснити її державну реєстрацію - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: