Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
№ 22-ц/778/4740/14 Головуючий у 1 інстанції: Решетняк І.В.
Суддя-доповідач: Мануйлов Ю.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2014 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Осоцького І.І.
суддів : Панкеєва О.В.
Мануйлова Ю.С.
При секретарі: Буримі В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 червня 2014 року у справі за позовом Публічного Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення .заборгованості за кредитним договором,-
ВСТАНОВИЛА :
Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі за текстом позивач) звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 (далі за текстом відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору б/н від 10.04.2006 року позивачем відповідачу надано кредит у розмірі 2500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рікна суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач порушив умови кредитного договору і має прострочену заборгованість станом на 31.07.2013 року на загальну суму 33789 грн. 24 коп.
Відповідач письмових заперечень проти позову до суду не надав, подавши суду заяву про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 червня 2014 року від 13 червня 2014 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове яким позов задовольнити.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення із вказаним позовом та з заявою про поновлення такого строку до суду він не звертався.
З таким висновком суду можна погодитися.
Судом встановлено, що 10.04.2006 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом за фіксованою процентною ставкою у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом зі строком дії кредитного ліміту, який відповідає строку дії картки. Договір був укладений шляхом підписання відповідачем заяви, в якій він погодився із запропонованими позивачем Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку (а.с.7-11). При цьому сторони кредитного договору домовились, що погашення заборгованості за кредитним лімітом буде здійснюватися відповідачем щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості.
Таким чином, сторони вказаного кредитного договору встановили як строк дії договору, який в п.9.12 Умов та правил надання банківських послуг визначався на протязі 12 місяців з моменту підписання з подальшою автоматичною пролонгацією на цей же строк, так і строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням платежів, тобто строки сплати кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.
Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на підставі договору.
Строк виконання кожного щомісячного зобов`язання згідно з ч.3 ст.254 Цивільного кодексу України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Дане регулювання позивачем та відповідачем своїх кредитних відносин, за якими сторони розмежували строк зобов`язань за кредитним договором та строк договору, відповідає вимогам ст.631 Цивільного кодексу України, відповідно до яких строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором від 10.04.2006 року (а.с.4-6) станом на 31.07.2013 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 33789,24 грн., яка складається з наступного: 7967,80 грн. - заборгованість за кредитом; 23736,24 грн. - заборгованість про процентам за користування кредитом; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1585,20 грн. - штраф (процентна складова). При цьому заборгованість за кредитом у сумі 7967,80 грн. виникла 25.10.2008 року (зворотна сторінка а.с.5), приймаючи до уваги той факт, що відповідно до роздруківки руху за рахунком відповідача (а.с.75-95) ним була отримана остання сума кредиту в розмірі 200 грн. 24.09.2008 року (а.с.91).
Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Ч.3 і ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За вимогами ч.1 і ч.5 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання, за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання; якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст.252-255 Цивільного кодексу України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 Цивільного кодексу України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Ст.266 Цивільного кодексу України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки тощо).
Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватися позичальником частинами щомісячно, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов`язань.
Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, суд дійшов висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Дане розуміння застосування положень законодавства України про позовну давність до кредитних відносин підтверджено рішенням Верховного Суду України від 06.11.2013 року у справі № 6-116цс13, правова позиція якого в питанні застосування строку позовної давності до кредитних відносин ґрунтується на тому, що перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення, позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. Вказане рішення Верховного Суду України на підставі ч.1 ст.3607 ЦПК України є обов`язковим для всіх судів України, які зобов`язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.
Тому суд прийшов висновку, що позивачем без поважних причин пропущений строк позовної давності при зверненні до суду для стягнення кредитної заборгованості з відповідача, перебіг якого почався за останнім щомісячним платежем 25.10.2008 року, а позовна заява подана до суду 27.08.2013 року, тобто з пропуском загального строку позовної давності у 3 роки, що обумовлює на підставі ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України відмову у судовому захисті порушеного права або інтересу.
У зв`язку з викладеним, приймаючи до уваги встановлені судом обставини та відповідні ним спірні правовідносини, суд прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог.
З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи, дав вірну оцінку всім зібраним у справі доказам та з урахуванням указаних норм матеріального права дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу Публічного Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.
Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 червня 2014 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
судді: