П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2014 року м. Київ
Судова палата у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого заступника Голови Верховного Суду України - секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Редьки А.І.,
суддів:Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Заголдного В.В., Короткевича М.Є., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Скотаря А.М., Таран Т.С., Школярова В.Ф.,
за участю начальника відділу участі прокурорів Генеральної прокуратури України у перегляді судових рішень у кримінальних справах Курапова М.В.,
захисника ОСОБА_13
потерпілого ОСОБА_14
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою засудженого ОСОБА_15 та захисника ОСОБА_13 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2013 року у кримінальній справі щодо ОСОБА_15,
установила:
вироком Кам'янобрідського районного суду м. Луганська від 7 вересня 2012 року ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_1, такого, що не має судимості, засуджено за частиною першою статті 286 КК України (далі - КК) до покарання у виді обмеження волі на строк два роки без позбавлення права керування транспортними засобами, на підставі статті 49 КК, частини п'ятої статті 74 КК його звільнено від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Суд визнав ОСОБА_15 винуватим у тому, що він 3 грудня 2003 року о 20 годині під час керування автомобілем «Фольксваген Пассат» на 48 кілометрі автодороги «Луганськ - КПП Червона Таловка» побачив як попереду із правого узбіччя маневрує автомобіль «Опель Вектра» та пересікає дорогу різко вліво, не вжив заходів для зниження швидкості, що передбачено пунктом 12.3 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), змістився на зустрічну смугу та зіткнувся з автомобілем, яким керував ОСОБА_14 без дотримання вимог пункту 10.1 ПДР. Внаслідок зіткнення потерпілий ОСОБА_14 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Апеляційний суд Луганської області ухвалою від 25 січня 2013 року вирок щодо ОСОБА_15 залишив без змін.
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 24 грудня 2013 року вирок суду першої та ухвалу апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_15 залишила без змін.
У заяві про перегляд судового рішення засуджений ОСОБА_15 та його захисник ОСОБА_13 просять ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2013 року щодо ОСОБА_15 скасувати, а справу - закрити за відсутністю в його діях складу злочину з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. Заявники стверджують, що винуватим у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди є потерпілий, саме його дії, на їхню думку, перебувають у причинному зв'язку з наслідками, що настали.
На обґрунтування своїх вимог заявники послались на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2012 року, якою суд касаційної інстанції скасував вирок районного суду та ухвалу апеляційної інстанції щодо ОСОБА_2, а кримінальну справу закрив за відсутністю в її діях складу злочину. Заявники зазначають, що у рішенні, наданому для порівняння, причиною настання суспільно небезпечних наслідків суд касаційної інстанції визнав порушення правил дорожнього руху, які допустила ОСОБА_3, подібних до тих, які допустив потерпілий ОСОБА_14, а саме: пункту 10.1 ПДР, яким установлено, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України (далі - Суд) заслухала суддю-доповідача, пояснення прокурора про задоволення заяв, а також пояснення захисника ОСОБА_13, який підтримав доводи заяв, потерпілого ОСОБА_14, який вважав, що підстав для задоволення заяв немає, перевірила матеріали справи, проаналізувала висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді України, обговорила доводи заяв і дійшла висновку про таке.
1. Рішення касаційного суду щодо ОСОБА_15 переглядається з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40012 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) та за правилами Глави 321 цього Кодексу. Перегляд оспореного рішення відбувається за сукупністю доказів, установлених і досліджених судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).
Судова палата вважає, що фактичні обставини суспільно небезпечного діяння, інкримінованого ОСОБА_15, та наведені у рішенні, наданому для порівняння, зокрема щодо дій, є подібними: за об'єктом посягання - безпека руху та експлуатація автомобільних транспортних засобів; об'єктивною стороною - кількість транспортних засобів, схожість напрямку руху, маневру, який виконував водій транспортного засобу, що рухався попереду, суспільно небезпечні наслідки.
2. Предметом перегляду є неоднакове застосування норми статті 286 КК про кримінальну відповідальність за порушення ПДР двома водіями.
3. Об'єктивна сторона складу злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК, включає три обов'язкові ознаки:
а) суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху);
б) суспільно небезпечні наслідки (заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень);
в) причинний зв'язок між діянням і наслідками.
4. У випадку виникнення ДТП за участю декількох водіїв наявність чи відсутність в їх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами статті 286 КК, потребує встановлення причинного зв'язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з'ясування ступені участі (внеску) кожного з них у спричинення злочинного наслідку.
Зіставлення фактичних обставин вчинення суспільно небезпечних діянь, встановлених судами і наведених в оспореному та наданому для порівняння рішеннях, свідчать про те, що ДТП сталися за участі двох водіїв транспортних засобів. Для правильного застосування норми закону про кримінальну відповідальність у таких випадках особливого значення набуває дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен із водіїв.
На таку особливість у правозастосуванні орієнтує Пленум Верховного Суду України у постанові № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті». У пункті 7 цієї постанови роз'яснено, що у випадках, коли передбачені статтею 286 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома водіями транспортних засобів, потрібно з'ясовувати характер порушень, які допустив кожний з них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. Виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.
5. Із обсягу та характеру фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_15 під час керування автомобілем побачив попереду, на узбіччі дороги автомобіль, який раптово почав рух із розворотом на 180 градусів вліво і без зупинки продовжив переїжджати смугу руху його автомобіля, внаслідок чого сталося ДТП.
Суди зазначили, що ОСОБА_15 порушив вимоги пункту 12.3 ПДР, тому що не вжив заходів для зниження швидкості шляхом «екстреного» гальмування, а почав зміщувати свій автомобіль вліво, на зустрічну смугу руху і допустив зіткнення транспортних засобів.
У судових рішеннях також зазначено, що такий характер дій ОСОБА_15 був викликаний діями іншого учасника дорожнього руху - потерпілого ОСОБА_14, автомобіль якого знаходився на правому узбіччі у напрямку руху автомобіля ОСОБА_15, і який, у порушення вимог пункту 10.1 ПДР, не пересвідчився у безпеці виконання такого маневру і відновив рух із розворотом вліво.
Із поєднання та оцінки зазначених обставин у сукупності висновується, що в ситуації, яка виникла на дорозі за участю автомобілів під керуванням ОСОБА_14 і ОСОБА_15, перший, створивши небезпеку для другого, мав більше можливостей уникнути зіткнення, зупинивши свій автомобіль. Проте ОСОБА_14 цього не зробив. Він розпочав і продовжував маневрувати автомобілем, не переконавшись у безпечності руху як на початку руху, так і під час руху.
ОСОБА_15 вжив заходів до безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, але внаслідок того, що ОСОБА_14 не виконав обов'язку, встановленого пунктом 10.1 ПДР, тобто перед початком руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, сталося зіткнення транспортних засобів. Такі дії ОСОБА_15 за своїми ознаками не утворюють складу злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК. У цій дорожній ситуації ОСОБА_15 не міг передбачити і прорахувати: чи пришвидшить, зупиниться, чи змінить рух маневруючий автомобіль. ОСОБА_15 не зміг (не був спроможний) зменшити швидкість автомобіля до повної зупинки і тому вибрав інший (альтернативний, рівноцінний) варіант дій водія у цій ситуації - безпечний для інших учасників руху об'їзд перешкоди.
У рішенні, наданому для порівняння, суд зазначив, що засудженому ОСОБА_2 не може бути поставлено у провину те, що він не зміг уникнути зіткнення з автомобілем під керуванням ОСОБА_3, який грубо порушив вимоги пунктів 2.1 - «Дати дорогу» та 2.2 - «Проїзд без зупинки заборонено» ПДР, виїхав на головну дорогу з другорядної, внаслідок чого сталося зіткнення транспортних засобів, оскільки ОСОБА_2 не зобов'язаний був виходити із можливості грубого порушення ПДР іншим учасником дорожнього руху. Особа_2, відповідно до пункту 1.4 ПДР, мав право розраховувати на те, що й інші учасники виконають ці Правила. Тому суд касаційної інстанції вирок
районного суду та ухвалу апеляційної інстанції щодо ОСОБА_2 скасував, кримінальну справу щодо нього на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України провадженням закрив за відсутністю в його діях складу злочину.
Правова оцінка фактичної та юридичної підстав кваліфікації діянь ОСОБА_15 в оспореному рішенні у зіставленні з правовою оцінкою суспільно небезпечних діянь щодо ОСОБА_2 у рішенні, наданому для порівняння, дають підстави для висновку, що суд касаційної інстанції норму кримінального закону в оспореному рішенні застосував неправильно.
Враховуючи те, що відповідно до положень процесуального закону, яким регламентується порядок перегляду судових рішень Верховним Судом України, за результатами такого перегляду Верховний Суд України фактично законодавчо позбавлений можливості ухвалення нового рішення, для постановлення якого необхідне втручання не тільки в рішення суду касаційної інстанції, перегляд якого дозволений законом, але і втручання в судові рішення судів нижчої ланки, перегляд яких законом обмежено, ухвала колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2013 року у кримінальній справі щодо ОСОБА_15 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Новий касаційний розгляд належить здійснити у повній відповідності до чинного законодавства.
Керуючись пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України 2012 року та статтями 40020 , 40021 , 40022 КПК 1960 року, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України
постановила:
заяву засудженого ОСОБА_15 та захисника ОСОБА_13 задовольнити частково.
Ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2013 року щодо ОСОБА_15 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 40012 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.
Головуючий А.І. Редька
Судді:
Глос Л.Ф. Пивовар В.Ф.
Гошовська Т.В. Пошва Б.М.
Заголдний В.В. Скотар А.М.
Короткевич М.Є. Таран Т.С.
Кузьменко О.Т. Школяров В.Ф.