Справа № 22ц-6243/2008            Головуючий у І інстанції Мороз В.П.

Категорія 53                                    Доповідач Приходченко А.П.

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2008 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Приходченко А.П.

суддів - Кузнецова В.О.,  Лаченкової О.В.

при секретарі - Журавель Ю.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м.  Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м.  Дніпропетровська від 20 червня 2008 року за позовом ОСОБА_1 до дочірнього підприємства «Дніпропетровський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,  оплати праці у святкові та вихідні дні та відшкодування моральної шкоди,

встановила:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «Дніпропетровський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»,  в якому просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 54499 грн. 25 коп.,  подвоєний розмір платні за всі святкові,  вихідні дні та нічні години в сумі 13603 грн. 04 коп. та моральну шкоду у розмірі 5000 грн. В обґрунтування вимог посилався на те,  що працював у відповідача на посаді начальника виробничо-технічного відділу. Починаючи з листопада 1998 р. було запроваджене цілодобове чергування в осінньо-зимовий період з метою забезпечення безпеки проїзду на автомобільних дорогах. В наказах про чергування було обумовлено про оплату. Він неодноразово ставив питання по оплату відпрацьованого часу у святкові,  вихідні дні та нічні години,  але йому відмовляли у прийнятті заяв. Тому просив задовольнити позов у цій частині та стягнути з відповідача недоплачену заробітну плату за період з 1998 р. по 2004 р. Крім того,  позивач зазначив,  що він був звільнений 16.09.2004 p.,  але копію наказу та трудову книжку йому не видали,  тому не вважає себе звільненим і просив стягнути з відповідача кошти за весь час вимушеного прогулу. Також зазначив,  що в результаті протиправних дій відповідача йому завдана моральна шкода,  яка повинна бути відшкодована.

Рішенням Індустріального районного суду м.  Дніпропетровська від 20.06.2008 р. Захарову відмовлено у задоволенні позову у повному об'ємі.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове,  яким задовольнити позовні вимоги,  посилаючи на те,  що висновки суду про те,  що запис про його звільнення не був внесений з його ж власної вини,  є невірним,  оскільки тільки у жовтні 2005 р. працівники відповідача звернулись до нього з проханням надати трудову книжку для внесення запису про звільнення. Судом необгрунтовано застосовано строк позовної давності відносно стягнення недоплаченої заробітної плати. Судом не було взято

2

до уваги,  що умови праці призвели до погіршення здоров»я,  втрати нормальних життєвих зв'язків,  моральних страждань,  тому він і вимагав відшкодування моральної шкоди.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду,  колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою,  що не підлягає задоволенню,  але зважаючи на те,  що рішення в частині відмови у стягненні заробітної плати постановлене з порушенням норм матеріального права,  у цій частині рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення відповідно до вимог п.4 ч.1  ст. 309 ЦПК України,  виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено,  що відповідач працював на посаді начальника виробничо-технічного відділу філії «Дніпропетровський райавтодор» дочірнього підприємства «Дніпропетровський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України». Наказом № 58/к від 16.09.2004 р. позивач був звільнений за  ст. 38 КЗпП України за власним бажанням,  з яким був ознайомлений під розпис /а.с. 84/. До звільнення позивача інспектором відділу кадрів 01.08.2004 р. для оформлення пенсії його трудова книжка разом з іншими документами була передана до управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м.  Дніпропетровська,  яку ОСОБА_1 отримав ще у 2004 р. Але не надав її для внесення запису про звільнення ні безпосередньо після отримання,  ні після письмового звернення підприємства,  яке отримав у жовтні 2005 р. /а.с.  86, 87/.

Судом також правильно визначено,  що про відсутність запису у трудовій книжці позивачу було відомо ще у 2004 р. Представник відповідача пояснила,  що трудову книжку в управлінні Пенсійного фонду після призначення пенсії отримав позивач особисто. З наданої ксерокопії пенсійного посвідчення вбачається,  що видане воно позивачу 25.10.2004р. /а.с.  68/. Оскільки до суду з позовом він звернувся лише у лютому 2008 р. з пропуском строку встановленого ч.1  ст. 233 КЗпП України,  доказів про поважність причин пропуску строку не надав,  суд обґрунтовано відмовив йому у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме з цих підстав.

Відмовляючи позивачеві у стягненні заробітної плати за роботу у святкові,  вихідні дні та нічні години,  суд також виходив з того,  що позивачем пропущено без поважних причин строк звернення до суду.

Погодитись з такими висновками не можна,  оскільки судом неправильно викладено розуміння ч.2  ст. 233 КЗпП України,  якою передбачено право звернення до суду за захистом права на стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком,  тому у цій частині рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення,  оскільки судом допущено порушення норм матеріального права.

Встановлено,  що відповідно до наказу ДП ДАК «Дніпропетровський «Облавтодор» № 146 від 23.10.2002 р. в осінньо-зимовий час на період 2002-2003 p.p. з 01.11.2002 р. було запроваджене цілодобове чергування працівників та механізмів з метою забезпечення безперебійного руху автотранспорту зі складанням щомісяця графіків чергування та наданням працівникам за день чергування вихідного дня /а.с.  88/. Інших наказів,  якими б було врегульовано порядок чергування починаючи з 1998 р. суду не надано,  тому відсутні докази про наявність чи відсутність чергувань у той період та підтвердження щодо порядку компенсації.

Представником відповідача в судовому засіданні було зазначено,  що за час чергування працівникам надавались вихідні дні,  позивач також використав вихідні дні за час чергування коли його чергування передбачалось графіком.  Надати відповідні докази представник відповідача не мав можливості,  оскільки накази за час до 2004 р. включно були знищені за сплином терміну зберігання ще до звернення ОСОБА_1 до суду з позовом,  що підтверджується наданими ксерокопіями актів /а.с.  108-116/. Надані позивачем ксерокопії окремих графіків чергувань,  журналу чергувань,  переписки та лист за підписом начальника філії «Дніпропетровський райавтодор» /а.с.  18, 19, 20,  30, 31,  54-58,  65, 66,  83/ не свідчать про наявність заборгованості перед позивачем за начебто відпрацьовані  святкові,   вихідні  дні  та  нічні  години,   оскільки   не  підтверджуються

3

належними доказами. Більш того з матеріалів справи вбачається,  що тільки у 2004 р. позивач почав ставити питання про оплату за роботу під час чергування. Його посилання на лист від 08.06.2004 р. як на доказ про згоду адміністрації з його вимогами не можна розцінити як згоду,  оскільки таких посилань про наявність у позивача права на оплату роботи у святкові,  вихідні дні та нічні години у листі-відповіді не міститься /а.с.  20/. Крім того,  представник відповідача у судовому засіданні пояснила,  що перевіркою фінансово-господарської діяльності підприємства не було встановлено порушень щодо оплати праці у святкові,  вихідні дні та нічні години,  для підтвердження чого надала ксерокопію акту перевірки проведеної контрольно-ревізійним управлінням в Дніпропетровській області від 28.07.2005 р.

Оскільки вимоги позивача у цій частині не знайшли підтверджень,  йому слід відмовити у задоволенні позову про оплату роботи у святкові,  вихідні дні та нічні часи у зв'язку з необґрунтованістю вимог.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди є законним та обґрунтованим,  оскільки не встановлено порушень прав позивача.

Керуючись  ст.  ст.  303,  307,  308,  309 ЦПК України,  колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м.  Дніпропетровська від 20 червня 2008 року в частині відмови у стягненні заробітної плати за святкові,  вихідні та нічні години скасувати.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову у цій частині.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців.