У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2008р.                                   м. Київ                                           № К-15515/07

Вищий адміністративний суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 08.12.2004 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Слов'яносербської районної державної адміністрації Луганської області про стягнення допомоги на оздоровлення,

встановив:

В жовтні 2004р. ОСОБА_1 подано позов про стягнення недорахованої допомоги на оздоровлення в сумі 7 986 грн. 40 коп. і суми втраченої вигоди 5 765 грн. 87 коп.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач зазначив, що є особою, потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідом 2 групи, а тому за правилами статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, просив стягнути недораховану суму допомоги за період 1996-2003 років і втрачену вигоду відповідно до ст. 23 ЦК України в розмірі 12 % за кожен рік банківських відсоткових ставок на вкладення.

Рішенням Слав'яносербського районного суду Луганської області від 02.11.2004 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 08.12.2004 року, у задоволені позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати і винести нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, вказуючи на невідповідність судових рішень положенням ст. 58 Конституції України.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач просив суд залишити спірні рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі.

Судами встановлено, що відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» ОСОБА_1 призначена щорічна грошова допомога на оздоровлення, яка з 1996 року по 2003 рік виплачувалась у розмірі 26 грн. 70 коп. на рік.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, виходили з того, що позивач одержував передбачену Законом допомогу в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836, в межах видаткової частини бюджету, а тому будь-яка заборгованість держави з цих виплат відсутня.

Однак з висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У Законі України “Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи” викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки відповідно до частини першої статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного прав на достатній життєвий рівень, тому звуження підзаконним актом змісту і обсягу права, наданого Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи”, є безпідставним.

Згідно пункту 1 частини четвертої ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи” інвалідам першої та другої групи щорічна допомога на оздоровлення виплачується у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Кабінет Міністрів України не уповноважений вищевказаним Законом зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема допомоги на оздоровлення. Навпаки, у частині першій статті 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Таким чином висновки судів першої та апеляційної інстанції не ґрунтуються на законі.

Водночас порушення судами попередніх інстанцій, які призвели до неправильного вирішення справи, не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, оскільки останній не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам слід дослідити та проаналізувати Закони України про Державний бюджет на відповідні роки та застосувати розміри мінімальної заробітної плати, які ними були встановлені.

Крім того, судам необхідно звернути увагу на те, що в позовній заяві ОСОБА_1 ставить питання про стягнення недоплаченої допомоги на оздоровлення за період з 1996 року по 2003 рік, між тим, із довідки Сер. МСЕ № 0064997 від 21.09.2004р. вбачається, що ІІ група інвалідності позивачу була встановлена повторно з 20.09.2004 року по 01.10.2007р., встановлення позивачу в спірний період відповідної групи інвалідності матеріалами справи не підтверджено.

Також слід врахувати, що з 1 вересня 2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, частина третя статті 105 якого зазначає перелік вимог, які може містити адміністративний позов. Таким чином при новому розгляді справи судам слід уточнити позовні вимоги, з врахуванням яких і прийняти рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Слав'яносербського районного суду Луганської області від 02.11.2004 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 08.12.2004 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили  з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 КАС України.