Справа № 459/2847/14 Головуючий у 1 інстанції: Жураковський А.І.

Провадження № 22-ц/783/6323/14 Доповідач в 2-й інстанції: Кабаль І. І.

Категорія:32

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого судді: Кабаля І.І.

Суддів: Копняк С.М., Монастирецького Д.І.

При секретарі: Матяш С.І.

З участю: представника відповідача-Тодорович О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 22 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області про стягнення моральної шкоди спричиненої внаслідок трудового каліцтва,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 22 серпня 2014 року позов ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області про стягнення моральної шкоди спричиненої внаслідок трудового каліцтва задоволено частково.

Стягнуто з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області в користь ОСОБА_2 10 000 гривень заподіяної моральної шкоди. В решті вимог відмовлено.

Рішення суду оскаржило Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області. В апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, при неповно з'ясованих обставинах справи. Апелянт вказує, що судом при винесенні рішення не було враховано вимоги положень, які діяли на дату встановлення вперше відсотків втрати професійної працездатності позивачу. Крім того, позивачем не наведено жодних доказів моральних страждань у зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві у відповідності до вимог законодавства. Також зазначає, що встановлене трудове каліцтво не впливає на неможливість позивача займатись іншими справами, а сама довідка МСЕК про відсоток стійкої втрати працездатності є підставою для розрахунку і відшкодування потерпілому матеріальної шкоди - частини втраченого заробітку і аж ніяк не свідчить про глибину і довго тривалість страждань, порушення життєвих зв'язків, тощо. Просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким у позові відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, вислухавши пояснення представника відповідача на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до відхилення виходячи з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, зазначений законами України.

На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням осіб, в межах заявлених ними вимог на підставі доказів, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 протягом 1982-1985 років працював підземним електрослюсарем на шахті «ім. ХХV з'їзду КПСС»,а з 2003 року і по сьогоднішній день працює поверхневим електрослюсарем шахти «Відродження».

Як вбачається з акту про нещасний випадок на виробництві від 13.11.2003 року № 40, 17.07.2003 року з ОСОБА_2 стався нещасний випадок, внаслідок незадовільного психологічного клімату у колективі, перевищення еквівалентного рівня шуму, перевищення концентрації вугільного пилу в робочій зоні, він отримав інфаркт міокарда.

Як вбачається з довідки обласної кардіологічної МСЕК серії ЛВА-2 № 004512 від 7.11.2003 року позивачу вперше встановлено 55% втрати професійної працездатності у зв'язку з каліцтвом з необхідністю санаторного лікування.

Згідно з довідкою обласної МСЕК серії ЛВА-2 № 004525 від 24.11.2005 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності та 60% втрати професійної працездатності безтерміново.

Відповідно до ст.ст. 1, 3, 21, 43, 46 Конституції України, Україна, як соціальна держава, зміст і спрямованість якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосили право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника тощо. Право на соціальний захист гарантується, зокрема, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно з абзацом п'ятим частини першої ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, є страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України «Про охорону праці», державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Укладаючи з роботодавцем угоду про обов'язкове страхування від нещасного випадку, страховик (Фонд соціального страхування від нещасних випадків) тим самим бере на себе зобов'язання надати застрахованим особам передбачені Законом соціальні послуги та виплати.

На час спірних правовідносин діяли як ч.3 ст. 34 Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», так і ст.9 Закону України «Про охорону праці» (в ред. Закону від 21.11.2002р. №229-ІV), згідно з якою відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров»я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до наведеного вище Закону України.

Це підтверджується також роз'ясненням Конституційного Суду України, наданим у рішенні від 27.01.2004 року №1-рп/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення ч.3 ст. 34 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності».

Згідно з п.п. «є» п.1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»(в редакції чинній на час спірних правовідносин) передбачено надання позивачу соціальних послуг і виплат, у тому числі відшкодування моральної шкоди при наявності факту її заподіяння потерпілому.

Надаючи соціальні послуги застрахованим та здійснюючи страхові виплати грошових сум, Фонд соціального страхування від нещасних випадків здійснює забезпечення соціального захисту громадян у разі тимчасової, стійкої або повної втрати працездатності.

Крім цього, відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Зокрема, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров"я.

Встановлення Законом обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодовувати моральну шкоду є засобом реалізації потерпілим гарантованого державою усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку та професійного захворювання.

Згідно із ч.4 ст. 14 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», до професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.

Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Відмова потерпілому у праві на отримання грошової компенсації за моральну шкоду від Фонду соціального страхування від нещасних випадків залежно від ступеня втрати професійної працездатності має обмежувальний характер.

Зважаючи на наведене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно поклав обов'язок відшкодувати моральну шкоду на відповідача - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді Львівської області, яка спричинена внаслідок професійного захворювання.

З роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у своїй постанові № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (із змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5) вбачається, що моральна шкода може складатися, зокрема, у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного способу життя, при настанні інших негативних наслідків.

Посилання апелянта на те, що для встановлення факту наявності моральної шкоди, позивачу слід звернутись на обстеження у МСЕК або у ЛКК Червоноградської міської лікарні, судом до уваги не можуть бути прийняті, оскільки відповідно до п. 2 наказу МОЗ України № 420 від 05.06.2012 року «Про затвердження Порядку та Критеріїв встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров»я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.08.2012 року визнано таким, що втратив чинність наказ МОЗ України від 22.11.1995 року, яким затверджено Порядок встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», у п. 3.8 якого передбачалося, що на МСЕК покладено обов'язок встановлення факту спричинення моральної шкоди.

На колегії суддів, трудове каліцтво позивача, що потягнуло за собою 60% втрати професійної працездатності, є наслідком душевних страждань, переживань, болю та дискомфорту, який позивач пережив і в подальшому переживає.

З роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року №5) вбачається, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визнає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Мотиви апеляційної скарги в частині неправильного визначення судом розміру відшкодування шкоди є безпідставними, оскільки судом дано належну оцінку доказам про ступінь спричинених позивачу моральних страждань. Суд виважено підійшов до визначення розміру відшкодування, навів у рішенні достатньо мотивів, в тому числі врахував роз'яснення Пленуму Верховного Суду України дані в постанові №4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та прийшов до вірного висновку, що з врахуванням глибини моральних страждань отриманих позивачем внаслідок трудового каліцтва, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості з відповідача в користь позивача слід стягнути 10 000 гривень моральної шкоди.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.1, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Червонограді Львівської області відхилити.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 22 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Кабаль І.І.

Судді: Копняк С.М.

Монастирецький Д.І.