ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" листопада 2014 р. м. Київ К/9991/80765/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Весельської Т.Ф.,

Бутенка В.І.,

Олексієнка М.М.,

провівши в порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Голованівської районної державної адміністрації Кіровоградської області (у подальшому змінено назву на Управління соціального захисту населення Голованівської районної державної адміністрації Кіровоградської області), третя особа - Голованівська районна державна адміністрація Кіровоградської області, про визнання незаконним штатного розпису та наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 травня 2009 року, ухвали судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2011 року та Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2012 року, -

в с т а н о в и л а:

У червні 2008 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним штатний розпис Управління соціального захисту населення Голованівської районної державної адміністрації Кіровоградської області (далі - Управління соціального захисту населення); визнати протиправними його накази від 1 листопада 2007 року № 65 про наступні істотні зміни умов та оплати праці та від 16 січня 2008 року № 3 о/с про звільнення її з посади головного спеціаліста відділу грошових виплат і компенсацій Управління соціального захисту населення; поновити її на цій посаді та стягнути з Управління соціального захисту населення на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до винесення судом рішення про поновлення на роботі, а також моральну шкоду в сумі 3000 гривень.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 травня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2012 року позов задоволено частково. Скасовано наказ Управління соціального захисту населення від 16 січня 2008 року № 3 о/с «Про звільнення ОСОБА_4.»; поновлено її на посаді головного спеціаліста відділу грошових виплат і компенсацій Управління соціального захисту населення; стягнуто з Управління соціального захисту населення на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 13168, 32 гривень та моральну шкоду в сумі 250 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць в розмірі 823, 02 гривні постанову допущено до негайного виконання.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_4 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права в частині стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, у зв'язку з чим ставить питання про скасування прийнятих ними в цій частині рішень та ухвалення в цій частині нового рішення про стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з помісячним розрахунком та більшого розміру відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Звільнення ОСОБА_4 мотивовано її відмовою від переведення на іншу посаду серед запропонованих, у зв'язку із зміною істотних умов праці, відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Скасовуючи спірний наказ про звільнення ОСОБА_4, суди дійшли висновку про відсутність змін істотних умов праці, на які посилається відповідач, та поновили її на посаді головного спеціаліста відділу грошових виплат і компенсацій Управління соціального захисту населення.

Колегія суддів погоджується з висновками судів у цій частині.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

З огляду на зміст наведених норм матеріального права, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Зазначена правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року (справа 21-395а13), яка, відповідно до приписів статті 244-2 КАС України, є обов`язковою для всіх судів України.

Відповідно до абзацу п'ятого пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно із статтею 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про поновлення ОСОБА_4 на роботі та стягуючи на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 13168, 32 гривень, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, не навів розрахунків, з яких він виходив при визначенні цієї суми, та норму права, що підтверджує правильність такого розрахунку, натомість, обмежився лише множенням 823, 02 гривні на 16 місяців вимушеного прогулу, не зазначивши, при цьому, як вираховувалась основа (823, 02 гривні) для визначення загальної суми (13168, 32 гривень) та не пославшись на докази, які підтверджують достовірність цієї розрахункової величини.

Крім того, за наявності в матеріалах справи доказів, що свідчать про спричинення ОСОБА_4 значних моральних та фізичних страждань, зокрема, вироку Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 6 липня 2009 року, яким начальника Управління соціального захисту населення ОСОБА_5 визнано винною за частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України (умисне нанесення ОСОБА_4 легких тілесних ушкоджень), колегія суддів не може погодитися із висновком судів також і в частині відшкодування їй моральної шкоди в розмірі 250 гривень, оскільки вважає його неспіврозмірним до правовідносин, що склалися, а отже заниженим судами.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасувати оскаржувані судові рішення в частині стягнення заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого врахувати зазначене вище та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

У своїй касаційній скарзі, ОСОБА_4, серед іншого, просить скасувати ухвалу судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2011 року, якою її заяву про роз'яснення постанови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 травня 2009 року залишено без розгляду.

Проте, зазначена ухвала судді не може бути предметом розгляду в суді касаційної інстанції, оскільки, за перевіркою матеріалів справи, вона не переглядалася в апеляційному порядку.

За таких обставин, керуючись статтями 222, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 травня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2012 року скасувати в частині стягнення з Управління соціального захисту населення Голованівської районної державної адміністрації Кіровоградської області на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 13168, 32 гривень та моральної шкоди в сумі 250 гривень, а справу в цій частині направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

В іншій частині постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 травня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2012 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та оскарженню не підлягає.

Судді Т.Ф. Весельська

В.І. Бутенко

М.М. Олексієнко