ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

16 грудня 2014 року м. Київ В/800/5255/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Весельської Т.Ф.,

Бутенка В.І.,

Рецебуринського Ю.Й.,

Олексієнка М.М.,

Юрченка В.В.,

розглянувши заяву ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 8 липня 2014 року Верховним Судом України у справі за позовом ОСОБА_6 до Міністерства юстиції України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и л а:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 6 вересня 2011 року, залишеною без змін ухвалами Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року та Вищого адміністративного суду України від 8 липня 2014 року, ОСОБА_6 відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним наказу Міністерства юстиції України № 1472/к від 5 грудня 2002 року про його звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

27 листопада 2014 року ОСОБА_6 надіслав заяву про перегляд Верховним Судом України ухвали суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України, як судом касаційної інстанції, норм матеріального права, зокрема, частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України (щодо заборони звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності).

На підтвердження неоднакового правозастосування ОСОБА_6 подав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 серпня 2014 року у справі за позовом Особа_2 до Державної інспекції України з питань праці про визнання незаконним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, якою цей суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову Особи_2 про визнання незаконним та скасування наказу Державної інспекції України з питань праці, зобов'язання змінити формулювання причини та дату звільнення.

Відповідно до статті 237 КАС України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом; 3) порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 171-1 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини першої статті 237 КАС України встановлено, що заява про перегляд рішення суду касаційної інстанції з мотивів неоднакового правозастосування може бути подана за наявності таких складових: неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права; ухвалення різних за змістом судових рішень; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Конкретизуючи зміст цих складових, Пленум Вищого адміністративного суду України у своїй постанові "Про судову практику застосування статей 235-240 Кодексу адміністративного судочинства України" від 13 грудня 2010 року № 2 роз`яснив, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

У даній справі суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6, оскільки погодився з їхнім висновком про можливість звільнення у перший день тимчасової непрацездатності позивача, який, ознайомившись із наказом про звільнення, звернувся до лікаря та отримав листок непрацездатності.

У наданій же для порівняння ухвалі від 28 серпня 2014 року суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову Особа_2, оскільки погодився з їхнім висновком щодо протиправності звільнення позивача у період його тривалої тимчасової непрацездатності, в результаті якої йому була встановлена інвалідність.

З огляду на те, що у зазначених ОСОБА_6 справах суд касаційної інстанції, хоч і ухвалив різні за змістом рішення, проте існують різні фактичні обставини, що не свідчить про подібність правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для допуску справи до провадження у Верховному Суді України, отже, у задоволенні заяви ОСОБА_6 слід відмовити.

Керуючись статтями 235 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Відмовити в допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_6 до Міністерства юстиції України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 8 липня 2014 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Т.Ф. Весельська

В.І. Бутенко

Ю.Й. Рецебуринський

М.М. Олексієнко

В.В. Юрченко