Справа № 22ц-205/2009р.            Головуючий у 1 інстанції -Шитченко Н.В.

Категорія - цивільна                           Доповідач - Демченко Л.М.

У   Х   В   А   Л   А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

27 січня 2009 року                                                                       місто Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

                        головуючого - судді Хромець Н.С.,

                        суддів - Демченко Л.М., Острянського В.І.,

                        при секретарі -  Коваленко Ю.В.

                        з участю -  позивача  ОСОБА_1   її  представника ОСОБА_2 представника відповідачів ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 27 листопада 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 доОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, визнання недійсною заяви про прийняття спадщини, визнання заповіту дійсним та визнання права власності та за зустрічним позовомОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності,

в с т а н о в и в :

 Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 27 листопада 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позовОСОБА_4. таОСОБА_5 задоволено частково : визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 11 травня 2005 року на ім”я ОСОБА_1, видане державним нотаріусом Чернігівської районної державної нотаріальної контори за реєстровим   №1-1010 на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташованийАДРЕСА_1 в частині права на спадщину за законом на 1\3 частину вказаного спадкового майна; визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 13 червня 2007 року на ім”я ОСОБА_1, видане державним нотаріусом Чернігівської державної нотаріальної контори за  реєстровим №1-1961 на земельну ділянку площею 1,98 га, розміщену на землях, що знаходяться у віданні Іванівської сільської ради для ведення особистого селянського господарства, що належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЧН №040441, виданого 25 квітня 2003 року, в частині права на спадщину за законом на  2\3 частини вказаного спадкового майна.

Ухвалою Чернігівського районного суду від 27 листопада 2008 року провадження у справі за позовомОСОБА_4.,ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності закрито в частині вимогОСОБА_4.,ОСОБА_5 про визнання за ними права власності.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати  вище зазначене  рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги та  відмовити в задоволенні зустрічного позову, посилаючись на неповне з”ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Апелянт посилається на те, що суд не вжив заходів для явки до суду нотаріуса Чернігівської держнотконтори, яка особисто надрукувала заяву про прийняття спадщини за законом, а не за заповітом, не роз'яснивши при цьому правові наслідки та відмінність прийняття спадщини за законом та за заповітом. ОСОБА_1 вказує, що текст заяви до нотаріальної контори від її імені надрукований нотаріусом, і цій заяві про прийняття спадщини немає її відмови від прийняття спадщини за заповітом. Нотаріус порадила не звертатися до суду із позовом про визнання заповіту дійсним і склала заяву про прийняття спадщини за законом. Апелянт вказує, що лише під час розгляду справи в суді вона звернула увагу на те, що в надрукованій нотаріусом заяві про прийняття спадщини вказано, що інших спадкоємців немає. Переважне право при спадкуванні має заповіт, і тільки в разі його відсутності відкривається спадщина за законом. Крім того, ОСОБА_1 вказує, що строк звернення до суду з вимогою про визнання заповіту дійсним, нею не пропущено, оскільки її права як спадкоємця були порушені лише через чотири роки після смерті спадкодавця, і, прийнявши спадщину за законом, вона прийняла її  і за заповітом також. Незрозуміло на підставі яких доказів суд зробив висновок про те, що вона не виявила бажання на прийняття спадщини за заповітом. Апелянт також вказує на те, що в порушення вимог ст. 215 ЦПК України суд не зробив висновки по суті всіх заявлених позовних вимог.

 Позивачка та її представник  в судовому засіданні  апеляційну скаргу підтримали.

 Представник відповідачів  просила апеляційну скаргу відхилити. Рішення місцевого суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду,  дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6, залишивши заповіт на ім”я ОСОБА_1, яка у встановлений законом строк звернулась до Чернігівської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом та 11 травня 2005 року і 13 червня 2007 року отримала свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с.11,13).

ОСОБА_5. та ОСОБА_4 пропустили шестимісячний строк для подачі заяви про прийняття спадщини, а тому звернулись з позовом про визначення для них додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 28 січня 2008 року відповідачам був наданий строк для прийняття спадщини. 18 січня 2008 року ОСОБА_4 і 19 лютого 2008 року ОСОБА_5. подали до Чернігівської районної державної нотаріальної контори Чернігівської області заяви про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину. / а.с. 94,95/

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції вірно виходив з того, що про існування заповіту позивачка знала ще за життя заповідача ОСОБА_6. і після відкриття спадщини, знаючи про допущену помилку секретарем виконкому Іванівської сільської ради, не зверталась до суду за захистом своїх прав,  не виявила бажання прийняти спадщину за заповітом, а подала заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини саме  за законом. Виходячи з положень п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України” Про судову практику у справах про спадкування” відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.  Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною, з підстав, передбачених статтями 225, 229 - 231, 233 ЦК України.  Заявляючи позовні вимоги про визнання недійсною заяви про прийняття спадщини за законом позивачка   не надала доказів на підтвердження вимог про те, що  заяву про прийняття спадщини за законом вона подала, помиляючись щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки відповідно до ст.. 60 ЦПК України  позивачка зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. З матеріалів справи вбачається, що   заява ОСОБА_1. від 25 листопада 2004 року про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом підписана нею особисто і з її змістом вона ознайомлена. / а.с. 99/  

Обґрунтовуючи рішення про задоволення позовних вимогОСОБА_4. таОСОБА_5, про визнання частково недійними свідоцтв про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_1  суд першої інстанції вірно послався на те, що останні являються спадкоємцями першої черги, в судовому порядку встановили додатковий строк для прийняття спадщини та у відповідності до вимог закону подали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, тому їх вимоги  є обґрунтованими та підлягають задоволенню.  Постановлюючи  рішення  суд вірно визначився з тим, що спірне домоволодіння АДРЕСА_1придбане  під час шлюбу подружжям, а тому  спадщина відкрилась тільки на 1\2 частину  будинку з надвірними будівлями і частки кожного з синів становлять по 1/6. Земельна ділянка, право власності на яку набуто шляхом приватизації є особистою приватною власністю того із подружжя, кому вона безоплатно передана  у власність, та не є спільною сумісною власністю подружжя. З матеріалів справи вбачається, що 25 квітня 2003 року  ОСОБА_6 отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 1,98 га, тому суд також вірно прийшов до висновку, що частки ОСОБА_4. та ОСОБА_5 становлять по 1/3.

Згідно з  статтею  1301 ЦК України  свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду,  якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також і  в  інших випадках, встановлених законом.  Відповідно до положень п. 27 Постанови Пленуму Верховного суду України” Про судову практику у справах про спадкування” іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб.

Отже, висновки суду відповідають встановленим по справі обставинам та вимогам нормативних актів, які регулюють правовідносини між сторонами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Доводи апелянта про те, що, підписуючи заяву про прийняття спадщини за законом, вона не змогла вникнути в її суть, а нотаріус не роз'яснила правові наслідки та відмінність прийняття спадщини за законом та за заповітом, що свідчить про те, що вона помилялась щодо обставин, які мають істотне значення, не можуть бути взяті до уваги та бути законною підставою для  задоволення позовних вимог, оскільки спростовуються матеріалами справи та поясненнями свідків ОСОБА_7та ОСОБА_8

 Твердження апелянта на те, що судом не забезпечена явка в судове засідання нотаріуса Чернігівської держнотконтори  спростовується матеріалами справи, зокрема журналом судового засідання в якому зазначено, що 16 вересня 2008 року в якості свідка допитано нотаріуса ОСОБА_7 а.с. 130/

 Твердження ОСОБА_1 про те, що невірним є висновок суду про відсутність її бажання на прийняття спадщини за заповітом через відсутність відмови від прийняття спадщини, не можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги, оскільки поданням заяви про прийняття спадщини за законом ОСОБА_1 відмовилась від прийняття цієї спадщини за заповітом.

Також не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог посилання апелянта на те, що вона прийняла спадщину і за заповітом і за законом, оскільки чинним законодавством передбачений певний порядок прийняття спадщини або за законом або за заповітом.

Посилання апелянта на те, що в резолютивній частині  рішення не зазначені висновки суду  по суті  всіх позовних вимог не заслуговують на увагу, оскільки суд   мотивуючи рішення зазначив підстави відповідно до яких  він прийшов до висновку про  відмову в задоволенні позову  ОСОБА_1 І в резолютивній частині рішення судом зазначено, що в задоволенні всіх вимог позивачці відмовлено. Дане рішення не позбавляє можливості всіх  спадкоємців у встановленому законом порядку отримати  свідоцтва про право на спадщину.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.

          Керуючись ч. 3 ст. 209,  ст.ст. 218,  303, 307, 308, 313-315, 317,319 ЦПК України,  апеляційний  суд

 У Х В А Л И В :

       Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

       Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 27 листопада 2008 року залишити без змін.

       Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.

Головуючий:                                              Судді: