У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 грудня 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді Оніпко О.В., суддів: Собіни І.М., Хилевича С.В.
секретар Шептицька С.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 04 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 про стягнення боргу в порядку регресу.
Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
в с т а н о в и л а :
Заочним рішенням Здолбунівського районного суду від 04.11.2014 р. позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про стягнення боргу в порядку регресу задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у порядку регресу борг у сумі 6462 грн. 37 коп., вирішено питання про судові витрати. У решті позовних вимог - відмовлено.
В поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1, вважає його незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд до вказаних правовідносин повинен був застосувати норму передбачену ч.2 ст. 556 ЦК України, а не ч.1 ст. 544 ЦК України. Просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду 1-ї інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді 1-ї інстанції, колегія суддів приходить до висновку про її відхилення, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що у вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та зазначала, що на підставі рішення Здолбунівського районного суду від 30.10.2008 р., яким стягнуто солідарно з неї, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість у сумі 19 387 грн. 12 коп. та судові витрати в сумі 223 грн. 87 коп. за кредитним договором № Ф1-07/7083-1445 від 08.05.2007 р. та договором поруки № Ф1-07/7083-1445п-1 від 08.05.2007 р., та на виконання якого видано виконавчий лист № 2-924/08 від 30.10.2008 р., за розпорядженням за № 4819 від 18.11.2009 р. із її заробітної плати проводились утримання в розмірі 20% щомісячно. З листопада 2009 р. по грудень 2011 р. з неї було стягнуто 13013 грн. 49 коп.
Постановою державного виконавця від 08.02.2012 р. виконавче провадження за виконавчим листом № 2-924 щодо неї закінчене у зв'язку з повним погашенням заборгованості.
Оскільки в добровільному порядку ОСОБА_4 виплачену нею суму заборгованості не повернув, просила суд стягнути з відповідача на її користь в порядку регресу 13013 грн.
____________________________________________________________________________________________________________________
Справа № 562/2665/14-ц Головуючий суддя 1 інстанції: Кушнір О.Г.
Провадження № 22-ц787/2508/2014 Суддя-доповідач : Оніпко О.В.
49 коп., з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 4075 грн. 81 коп., три відсотки річних у сумі 1072 грн. 81 коп. та моральну шкоду в сумі 5000,00 грн.
Задовольняючи позов частково, суд 1-ї інстанції виходив з норм, передбачених ч. 1 ст. 544 ЦК України, і з висновками, наведеними місцевим судом у рішенні, погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.
Доводи апеляційної скарги про невірне застосування судом 1-ї інстанції норм ст. 544 ЦК України, замість ч.2 ст. 556 ЦК України, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1, звертаючись з даним позовом до суду, взагалі посилалася на норми ст.1167 та 1191 ЦК України, а ст. 556 ЦК регулює інші правовідносини, які склалися між банком та поручителем, а не правовідносини, які склалися між сторонами у даній справі.
За наведених обставин, при вирішенні спору, місцевий суд вірно виходив з вимог ст. 544 ЦК України, відповідно до якої, боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов'язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_2 та філією банку "Фінанси та Кредит", ТОВ у Рівненській області було укладено кредитний договір № Ф1-07/7083-1445 від 08.05.2007р., відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти в сумі 11300,00 грн.
З метою забезпечення виконання зобов'язань по зазначеному договору 08.05.2007 р. між банком та ОСОБА_1 та між банком та ОСОБА_3 було укладено договори поруки № Ф1-07/7083-1445п-1 та № Ф1-07/7083-1445п, відповідно до п. 1.1 яких, кожний з поручителів зобов'язався відповідати у повному обсязі перед кредитором за виконання позичальником всіх його зобов'язань, що виникають з кредитного договору № Ф1-07/7083-1445 від 08.05.2007 р.(а.с.8,10).
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 30.10.2008 року солідарно стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 заборгованість у сумі 19 387 грн. 12 коп. та судові витрати в розмірі 223 грн. 87 коп. (а.с.7).
На виконання вказаного рішення було видано виконавчий лист № 2-924/08 від 30.10.2008 р.(а.с13).
Згідно з розпорядженням № 4819 від 18.11.2009 р., із заробітної плати ОСОБА_1 проводились утримання в розмірі 20% щомісячно. З листопада 2009 р. по грудень 2011 р. з неї було стягнуто 13013,49 грн. в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором (а.с.15,16).
Постановою державного виконавця від 08.02.2012 року виконавче провадження за виконавчим листом № 2-924 щодо ОСОБА_1 закінчене у зв'язку з повним погашенням заборгованості (а.с.18).
Оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за укладеними між ними та банком договорами поруки кожна окремо разом з позичальником несли повну відповідальність за невиконання останнім зобов»язань перед банком, тобто, усі втрьох були солідарними боржниками за зобов»язаннями за одним кредитним договором, то виходячи з вимог закону та розміру заборгованості за вказаним кредитним договором у ОСОБА_2 станом на час ухвалення судового рішення від 30.12.2008 р. - 19387,12 грн., частка кожного з солідарних боржників, яка є рівною, становила 19 837, 12 : 3 = 6 462, 37 грн.
Іншим поручителем ОСОБА_3 було сплачено у погашення боргу 6373,63 грн., тобто, на 88, 74 грн. менше, ніж розмір її частки у солідарному зобов»язанні.
Позивачкою сплачено на погашення вказаної заборгованості 13013,49 грн., тобто, на 6 551, 12 грн. більше, ніж частка останньої та 88,74 грн. з яких повинна сплатити ОСОБА_3, до якої з позовом ОСОБА_1 не зверталася, про що вірно зазначив місцевий суд .
Виходячи з наведеного, судом першої інстанції вірно визначено, що до стягнення з відповідача на користь позивачки підлягають кошти у сумі 6462,37 грн.
Є також вірним висновок місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на її користь в порядку ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних витрат, з підстав ненадання останньою суду доказів про звернення останньої до боржника після сплати нею заборгованості з вимогою про сплату коштів.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегією суддів встановлено, що позивачкою не надано суду доказів про її звернення до ОСОБА_2 про повернення коштів, сплачених на погашення заборгованості після повного виконання нею судового рішення 08.02.2012р., тобто ОСОБА_1 не доведено наявності факту прострочення відповідачем виконання вказаного грошового зобов»язання, та моменту, з якого починається нарахування виплат, встановлених вказаною нормою закону і згідно з поясненнями позивачки, докази щодо цього у неї відсутні.
За наведених обставин, зазначені вимоги ОСОБА_1 до задоволення не підлягають.
Є безпідставною і вимога ОСОБА_1 про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 5000 грн., у зв»язку з наявністю між сторонами спору, який виник внаслідок солідарного виконання ними зобов»язань за кредитним договором та договором поруки і якими відшкодування моральної шкоди не передбачено.
Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і доводи апеляційної скарги висновків суду, наведених у ньому, не спростовують, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 303 , 307 , 308 , 313 -315 ЦПК України , колегія суддів , -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 04 листопада 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.
Головуючий
Судді :