ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2014 року Справа № 876/2506/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кузьмича С.М.,

суддів Довгої О. І., Матковської З. М.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.01.2014 року у справі № 161/20390/13-а за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку про визнання дій протиправними, здійснення перерахунку недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги до пенсії дітям війни,-

В С Т А Н О В И В:

26.11.2013 року позивач звернувся з вказаним вище позовом до суду та просив зобов'язати нарахувати та виплатити підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням виплачених сум, за період з 01.01.2011 року до 30.09.2013 року та стягнути нараховану суму.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.01.2014 року позов задоволено частково. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку здійснити нарахування і виплату позивачу підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за період з 01.07.2011 року до 22.07.2011 року, з врахуванням виплачених сум, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». В решті позовних вимог відмовлено. Постанову звернено до негайного виконання.

Не погодившись із постановою суду, її оскаржив відповідач, який, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову по справі про залишення без задоволення позовних вимог.

Вимоги за апеляційною скаргою мотивує тим, що встановлений ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може використовуватися для обчислення надбавок або підвищень інших пенсій; приписами Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено проведення фінансування з Державного бюджету України, а не з коштів Пенсійного фонду України.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке прийнято у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1,2 ч.1 ст.183-2 цього Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що позивач є дитиною війни та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) має право на отримання підвищення виплачуваної їй пенсії за віком.

У зв'язку з тим, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивача здійснює Пенсійний фонд України в особі відповідача, а також виходячи з вимог п.15 Положення про Пенсійний фонду України, затвердженого постановою КМУ № 1261 від 24.10.2007р., відповідний обов'язок слід покласти на відповідача у справі.

На думку суду апеляційної інстанції, безпідставним є твердження апелянта, що поняття мінімального розміру пенсії за віком, яке визначене в ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" застосовується лише до пенсій передбачених цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення розміру пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача за спірний період у передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.

Беручи до уваги Закон України «Про Державний бюджет на 2011 рік», яким встановлено, що у 2011 році норми і положення ст. 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796-XII та ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік, а також норми постанови Кабінету Міністрів України від 06 липня 2011 року № 745 «Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка прийнята на виконання вищенаведеного Закону та набрала чинності 23 липня 2011 року, колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог по 22.07.2011 року включно.

Рішенням Конституційного суду України від 27.12.2011 р. визнано положення закону «Про Державний бюджет України на 2011 рік» таким, що відповідає Конституції України. Згідно із таким рішенням, Кабінету Міністрів України надано право визначати порядок і розміри соціальних виплат особам, що постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи, дітям війни та особам, звільненим з військової служби, виходячи з існуючого фінансового ресурсу Пенсійного фонду в 2011 році.

Згідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №1381 від 28.12.2011 р., з 01.01.2012 р. дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення, встановлене ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", провадиться у розмірі 7% прожиткового мінімуму, встановленого Законом, для осіб, які втратили працездатність.

У відповідності до статей 99, 100 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що виноситься ухвала.

Відтак судом першої інстанції було неправильно застосовано положення ст. 99, 100 КАС України. З урахуванням даних статей та дати звернення позивача до суду позовні вимоги, за період з 01.01.2011 року до 26.05.2013 року необхідно залишити без розгляду.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що судове рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому постанова суду першої інстанції належить до скасування.

Керуючись ст.ст. 183-2, 195, 197, 198, 202, 205, 206, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку - задовольнити частково.

Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.01.2014 року у справі № 161/20390/13-а скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 01.01.2011 року до 26.05.2013 року залишити без розгляду.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Кузьмич С. М.

Судді Довга О. І.

Матковська З. М.