ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"10" грудня 2014 р. м. Київ К/9991/60668/11
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,
секретар судового засідання Прокопчук Н.В.,
розглянувши у порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної у м. Луганську ради про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду Луганської області від 6 липня 2010 року та постанову апеляційного суду Луганської області від 23 серпня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що є інвалідом війни ІІ групи, тому відповідно до положень частини п'ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» йому щорічно до 5 травня повинна виплачуватися разова грошова допомога в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Проте всупереч вимозі зазначеного Закону щорічна разова грошова допомога до 5 травня за 2009 рік була виплачена позивачу не в повному розмірі. Просив стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік в розмірі 3554 грн та моральну шкоду в розмірі 17770 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду Луганської області від 6 липня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної у м. Луганську ради на користь ОСОБА_1 недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік в розмірі 3554 грн як інваліду війни ІІ групи. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.
Постановою апеляційного суду Луганської області від 23 серпня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Жовтневого районного суду Луганської області від 6 липня 2010 року змінено, виклавши абзац другий резолютивної частини у новій редакції. Зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної у м. Луганську ради провести перерахунок та виплату за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 недоотриманої у 2009 році суми щорічної разової допомоги до 5 травня у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням фактично проведеної виплати. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_1, судами порушення норм чинного матеріального та процесуального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, позивач просить скасувати постановлені рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом війни ІІ групи.
Частиною п'ятою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (у редакції, чинній з 9 липня 2007 року) встановлено, що щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI частину п'яту статті 13 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 положення підпункту «б» підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону № 107-VI визнані неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
У 2009 році позивачу до 5 травня виплачена допомога у розмірі 480 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» від 18 березня 2009 року № 211.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835-VI зміни до частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-XII не вносились, дія зазначеної норми Закону не зупинялась.
Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком, який відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV вираховується виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, тобто законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Положення частини третьої статті 28 Закону № 1058-ІV щодо застосування розміру мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою цієї статті, тільки стосовно визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування даної величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при розрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, яка передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-XII, застосуванню підлягає мінімальний розмір пенсії за віком, який вираховується виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік, а не розмір, що установлений постановою Кабінету Міністрів України від 18 березня 2009 року № 211.
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що грошова допомога до 5 травня інвалідам війни ІІ групи повинна виплачуватися органом праці та соціального захисту населення у розмірах, встановлених частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-XII у редакції станом на 22 травня 2008 року з урахуванням положень частини третьої статті 28 Закону № 1058-ІV.
Апеляційний суд обґрунтовано змінив рішення суду першої інстанції, який обчислив та визначив конкретний розмір допомоги, належної до виплати позивачу, чим фактично виконав повноваження, покладені на відповідача, чого робити був не вправі.
В доводах касаційної скарги позивач зазначив, що звернувся до суду в порядку цивільного судочинства. Суд першої інстанції виніс рішення про стягнення з відповідача на користь позивача недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік у розмірі 3 554 грн, а тому визнав факт порушення його прав, охоронюваних статтями 3, 8, 22 Конституції України, статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому він мав право на відшкодування моральної шкоди на підставі частини першої статті 23 Цивільного кодексу України.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що норми цивільного законодавства про відшкодування моральної шкоди у даному випадку не поширюються на спірні відносини, оскільки має місце публічно-правовий спір, правові відносини регулюються спеціальним законом, яким не передбачено відшкодування моральної шкоди.
Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна.
При розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування.
При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, стаття 9 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, зазначених обставин не перевірив, належної правової оцінки цим обставинам не дав, а тому ухвалене судове рішення не можна визнати законним та обґрунтованим, постановленим відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 225, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову апеляційного суду Луганської області від 23 серпня 2011 року змінити. Скасувати зазначене рішення в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди та направити справу у цій частині на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В решті рішення апеляційного суду Луганської області від 23 серпня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, якіберуть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Амєлін С.Є.
Кобилянський М.Г.