ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2014 року м. Київ К/800/49333/13

колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Головчук С.В., Стародуба О.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, апеляційного суду Хмельницької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2010 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

В серпні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 12 січня 1994 року працює суддею апеляційного суду Хмельницької області. Відповідно до частини 1 статті 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 затверджені схеми посадових окладів керівників і суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6 у співвідношенні до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи згідно з додатком 7. Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. № 865» від 31 грудня 2005 року №1310 постанову № 865 доповнено пунктом 4-1, згідно з яким мінімальна заробітна плата для обчислення посадових окладів суддів встановлена у розмірі 332 грн і при її підвищенні у подальшому перерахунок заробітної плати не провадиться. Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року, що набрала чинності 3 грудня 2007 року, та постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року, що набрала чинності 19 серпня 2009 року, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 визнано протиправним і скасовано. Проте відповідачі продовжували незаконно нараховувати посадовий оклад, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати 332 грн, а не з розміру мінімальної заробітної плати, яка встановлена законодавчими актами за вказаний період. На думку позивача, в зв'язку з проведенням перерахунку розміру заробітної плати, перерахунку також підлягають й суми нарахованих йому матеріальної допомоги та щомісячного грошового утримання.

Просив з урахуванням уточнення позовних вимог: визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо не проведення перерахунку заробітної плати, матеріальної допомоги та щомісячного грошового утримання у відповідності до законодавчо встановлених розмірів мінімальної заробітної плати за періоди з 3 грудня 2007 року до 21 вересня 2010 року;

зобов'язати відповідачів провести перерахунок заробітної плати, матеріальної допомоги та щомісячного грошового утримання за вказаний період і виплатити позивачу недоплачені грошові кошти;

зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 3 грудня 2007 року до 21 вересня 2010 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України та апеляційного суду Хмельницької області щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати, щомісячного довічного грошового утримання та компенсації за порушення строків її виплати ОСОБА_1 за період з 19 серпня 2009 року по 21 вересня 2010 року, з розрахунку посадового окладу в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на момент проведення виплат.

Зобов'язано Державну судову адміністрацію України та апеляційний суд Хмельницької області провести перерахунок і виплату ОСОБА_1 заробітної плати, щомісячного довічного грошового утримання та матеріальної допомоги за період з 19 серпня 2009 року по 21 вересня 2010 року, визначивши їх розмір із урахуванням посадового окладу з розрахунку мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на момент проведення виплат, з урахуванням раніше проведених виплат.

Зобов'язано Державну судову адміністрацію України та апеляційний суд Хмельницької області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини заробітної плати, матеріальної допомоги та щомісячного довічного грошового утримання у зв'язку із порушенням строків їх виплати за період з 19 серпня 2009 року по 21 вересня 2010 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2013 року апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України задоволено повністю, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2010 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_1, судами порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, позивач просить скасувати постановлені рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 12 січня 1994 року працює на посаді судді апеляційного суду Хмельницької області, з 23 грудня 2003 року позивачу призначено довічне грошове утримання. Заробітну плату позивач отримував з розрахунку посадового окладу у розмірі 2988 грн (9 х 332 грн).

Відповідно до статті 44 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 1 січня 2006 року) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя, та складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року №865, яка набрала чинності з 1 січня 2006 року, було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.

Постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243 встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 постанову Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 доповнено пунктом 4-1, відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року № 865.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року постанову Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року в частині визнання протиправним та скасування пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 залишено без змін.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року № 865.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року скасовано, у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування зазначених постанов Кабінету Міністрів України відмовлено.

Відповідно до положень частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За правилами частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, а також для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Враховуючи викладене, постанова Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року була обов'язковою з 3 грудня 2007 року (дати набрання нею законної сили) до 1 січня 2012 року (дати втрати чинності скасованої нею постанови Кабміну), а постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року - з 19 серпня 2009 року (дати набрання нею законної сили) до 13 квітня 2011 року, дати її скасування постановою Вищого адміністративного суду України.

Проте постанова Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки нею визнано протиправним та скасовано лише пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року № 865, відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Між тим аналогічні обмеження були передбачені також постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243, якою встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться. Положення зазначеної постанови стали преамбулою постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 незаконною та нечинною не визнавалась, а тому підлягала виконанню.

Пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року № 865, постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 та пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 були визнані незаконними постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року (набрала законної сили 19 серпня 2009 року). Обов'язковому виконанню підлягає рішення суду, резолютивна частина якого ухвалена відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

У справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади відповідно до положень частини 11 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суд зобов'язаний у резолютивній частині постанови вирішити питання не тільки про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, але й обов'язково зазначити у резолютивній частині постанови про визнання нормативно-правового акта нечинним. Тобто нормативно-правовий акт у відповідності до положень статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України втрачає чинність лише при умові наявності відповідного запису про це у резолютивній частині рішення суду.

У резолютивній частині постанови окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року суд визнав незаконними постанови Кабінету Міністрів України «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року № 865. Рішення про визнання зазначених нормативно-правових актів нечинними судом не ухвалювалось.

Відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову у випадку, якщо суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення. Додаткова постанова у зазначеній справі судом не приймалась.

Враховуючи викладене, необхідно прийти до висновку про те, що зазначені положення постанов Кабінету Міністрів України, будучи визнані судом незаконними, нечинними не визнавались, а тому підлягали виконанню.

Статтею 44 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-XII в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, було встановлено, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Частина 4 зазначеної правової норми встановлювала розміри щомісячної надбавки за вислугу років, яка підлягала виплаті суддям.

Розміри посадових окладів, премій встановлювались Кабінетом Міністрів України, розміри надбавок за кваліфікаційні класи суддів та інших надбавок у різні періоди визначались указами Президента України та (або) постановами Кабінету Міністрів України.

При цьому відповідно до положень статті 13 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Статтею 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України.

Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Таким чином, Кабінет Міністрів України при визначенні розміру заробітної плати працівників бюджетних установ, у тому числі і суддів, повинен виходити з обсягів витрат на оплату праці, затверджених Державним бюджетом України на відповідний рік.

Встановивши сталу величину посадових окладів суддів, Кабінет Міністрів України регулював розмір заробітної плати суддів у спірний період за рахунок розміру премій та інших доплат у межах визначених Державним бюджетом України обсягів.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про перерахунок заробітної плати на підставі постанови Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року та постанови окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Юрченко В.В.

Судді Головчук С.В.

Стародуб О.П.