УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2014 р. Справа № 9104/178881/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Клюби В. В.

суддів: Кухтея Р. В., Хобор Р. Б.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2012 року по справі №№711/7571/12 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вільховецько - Лазівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, третя особа - ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету сільської ради, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Тячівського районного суду Закарпатської області з адміністративним позовом до Вільховецько - Лазівської сільської ради, за участі третьої особи без самостійних вимог - ОСОБА_2, і просив визнати протиправним та частково скасувати рішення виконавчого комітету Вільховецько - Лазівської сільської ради від 18 квітня 1997 року в частині задоволення заяви ОСОБА_2 про передачу земельної ділянки у приватну власність згідно норм земельного законодавства та даних інвентаризації, що передбачено п. 83 вказаного рішення.

Позовні вимоги мотивує тим, що у 2012 році дізнався, що ОСОБА_2 (третя особа по справі) має виготовлений державний акт, який виготовлено на підставі рішення виконавчого комітету, а не рішення сільської ради. При цьому виконавчому комітету не були делеговані такі повноваження. Таке рішення порушує його права на користування земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Постановою Тячівського районного суду від 24 жовтня 2012 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Вільховецько - Лазівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, третя особа - ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету сільської ради відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивач посилається на ті обставини, що оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України. Судом першої інстанції безпідставно зазначено, що оспорюване рішення відповідача не порушує його (позивача) прав, а також суд необгрунтовано послався на положення закону, що регулює відносини вилучення земельної ділянки від попереднього власника, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Вважає, що у зв'язку з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям апеляційним судом нової постанови про задоволення позовних вимог.

Позивач та третя особа в судове засідання не прибули, а також не направив судове засідання представника відповідач, хоча особи, які беруть участь у справі були належним чином та у встановленому законом порядку повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

При цьому, від осіб, які беруть участь у справі, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю.

У зв'язку з цим та у відповідності до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Вислухавши суддю - доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та докази, перевіривши доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення та умотивовуючи свої висновки, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача про порушення його права на землю у с. Вільхівці - Лази у зв'язку з прийняттям відповідачем оспорюваного рішення щодо передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 (третій особі по справі) у с. Ракове не підтверджені належними та допустимими доказами.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам особи, яка подала апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного суду виходить із наступного.

Згідно ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно - правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Статтями 2, 4, 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено завдання адміністративного судочинства та порядок реалізації права на судовий захист у сфері публічно правових відносин. Зокрема, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень при здійсненні ними владних управлінських функцій. Кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права та інтереси і на вказаний спір поширюється юрисдикція адміністративних судів. Тобто, адміністративним судам підсудні публічно правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

Тобто, завдання адміністративного судочинства обумовлюються його особливостями, які відрізняють його від інших видів судочинства.

При визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.

Разом з цим, завданням цивільного судочинства, відповідно до ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України є своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України в порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових правовідносин, а також справи інших правовідносин, окрім випадків, якщо розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Зміст та спрямованість правосуддя випливає із обов'язку держави по забезпеченню прав і свобод людини. Завдання будь - якого судочинства відображає його спрямованість, тобто кінцеву мету.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Як було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій і підтверджено матеріалами справи, рішенням Вільховецько - Лазівської сільської ради від 20 березня 1991 року ОСОБА_2 надано дозвіл на індивідуальне будівництво на земельній ділянці площею 0,10 гектара по вул. Лісовій, 9 у с. Ракове і на підставі вказаного рішення виготовлені документи на забудову земельної ділянки.

Крім цього, відповідно до архівного витягу від 20 січня 2012 року рішенням Вільховецько - Лазівської сільської ради від 18 квітня 1997 року №10 задоволено заяву ОСОБА_2 про безоплатну передачу у приватну власність земельної ділянки відповідно до даних інвентаризації.

На підставі вказаного рішення видано Державний акт на право приватної власності на землю Серії ЗК - 011 №03695, який посвідчує право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,10 гектара у с. Ракове Вільховецько - Лазівської сільської ради для будівництва житлового будинку.

Правовідносини, які виникли між сторонами, визначаються Земельним кодексом України (в редакції, що було чинною на час існування спірних правовідносин).

Згідно статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Порушені права землекористувачів підлягають захисту в порядку, передбаченому статтею 152 Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами (ст. 126 Земельного кодексу України).

У відповідності до ст. 158 Земельного кодексу України виключно судом вирішуються: земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших передбачених законом способів.

Статтею 12 Земельного кодексу України орган місцевого самоврядування у земельних правовідносинах визначено як рівноправного суб'єкта цих правовідносин, а не як суб'єкта владних повноважень в розумінні ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Виходячи зі змісту статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Разом з тим, відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла до висновку, що після набуття права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку виник спір між позивачем та третьою особою про право цивільне, а відтак і захищати свої права та інтереси особи повинні у способи, визначені у ст. 152 Земельного кодексу України та ст. 16 Цивільного кодексу України, а також у відповідності до ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України. За такими позовами фізична особа, виступає в якості відповідача, так як оспорюється її право власності на земельну ділянку чи її частину і рішення у справі безпосередньо стосується прав та інтересів цієї особи.

Тобто, позивач звернувся до суду з позовом з приводу порушеного права, а також оспорює право власності іншої особи, що виникають із земельних правовідносин і бажаним для позивача результатом є захист приватного інтересу, а відтак даний спір не є публічно - правовим.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим відповідно до норм матеріального права з дотриманням процесуальних норм, та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи.

Колегія суддів апеляційного суду з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, вважає, що суд першої інстанції, не дотримався зазначених вимог.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно із ч. 1 ст. 203 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і провадження у справі закривається з підстав, встановлених ст. 157 цього Кодексу.

На підставі встановлених судом обставин справи, виходячи із положень вищевказаних правових норм, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у даній адміністративній справі відповідно до ст. 157 ч. 1 п. 1 Кодексу адміністративного судочинства України - закриттю.

З урахуванням вищевикладених мотивів апеляційну скаргу слід задовольнити частково: постанову суд першої інстанції слід скасувати, а провадження у справі закрити.

Керуючись ст. ст. 157, 195, 197, 199, 203, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2012 року по справі №711/7571/12 скасувати.

Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вільховецько - Лазівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, третя особа - ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету сільської ради закрити.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення особам, які беруть участь у справі копії ухвали, і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Клюба

Судді: Р. В. Кухтей

Р. Б. Хобор