ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" грудня 2014 р. м. Київ К/9991/57490/12

К/9991/54084/12 К/9991/54228/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),

Бутенка В.І.,

Олендера І.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Березівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Головного управління державної казначейської служби в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційними скаргами ОСОБА_3, Головного управління державної казначейської служби в Одеській області та Прокуратури Одеської області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2012 року, -

в с т а н о в и л а:

У червні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Березівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Головного управління державної казначейської служби в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме:

- визнання неправомірними дій відповідача щодо адміністративного затримання позивача 31 березня 2010 року;

- визнання незаконним та скасування протоколу про адміністративне затримання позивача від 31 березня 2010 року;

- стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 70000 грн. та матеріальної шкоди в сумі 190 грн. внаслідок адміністративного затримання позивача 31 березня 2012 року;

- визнання неправомірними дій відповідача щодо адміністративного затримання позивача 21 червня 2012 року та утримання позивача під адміністративним арештом з 21 по 24 червня 2010 року;

- визнання незаконним та скасування протоколу про адміністративне затримання позивача від 21 червня 2010 року;

- стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 300000 грн. та матеріальної шкоди в сумі 48,45 грн. внаслідок адміністративного затримання позивача 21 червня 2010 року.

Постановою Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 лютого 2012 року позивачу відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2012 року було скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірними дії Березівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області по адміністративному затриманню ОСОБА_3 21 червня 2010 року та утриманню її під адміністративним арештом з 21 по 24 червня 2010 року.

Стягнуто на користь ОСОБА_3 з Державного бюджету України 25000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди шляхом безспірного списання цієї суми органами Державної казначейської служби з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України на відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції у справі, ОСОБА_3 звернулася з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції у справі, Головне управління державної казначейської служби в Одеській області та Прокуратура Одеської області звернулися з касаційними скаргами, в яких просять постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційних скарг, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Березівського районного суду Одеської області від 31.03.2010 року по справі №3-168/10, ОСОБА_3 було визнано винною у вчиненні правопорушень передбачених статтями 173, 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді адміністративного арешту строком на 15 діб.

Після проголошення судом вказаної постанови ОСОБА_3 з будівлі суду була доставлена працівниками відповідача до чергової частини Березівського РВ ГУ МВС, а звідти до Березівської районної лікарні для медичного огляду в зв'язку з її скаргами на стан здоров'я.

За результатами медичного огляду було отримано висновок про можливість утримання позивачки в умовах ІТТ, і вона була доставлена до Березівського РВ, де був складений протокол її адміністративного затримання із поміщенням до ІТТ Березівського РВ для відбування строку адміністративного арешту.

12 квітня 2010 року ОСОБА_3 в зв'язку з погіршенням стану здоров'я було госпіталізовано до Березівської районної лікарні, де вона знаходилася на стаціонарному лікуванні до 20 квітня 2010 року.

21 червня 2010 року ОСОБА_3 знову була затримана та поміщена до ІТТ Березівського РВ для продовження відбування строку адміністративного арешту за постановою Березівського районного суду Одеської області від 31 березня 2010 року, який залишився невідбутим внаслідок госпіталізації позивачки 12 квітня 2010 року до лікарні. Звільнена позивач з-під адміністративного арешту була 24 червня 2010 року.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо адміністративного затримання 21 червня 2012 року ОСОБА_3 є протиправними.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України частково погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Статтями 326 та 327 КУпАП встановлено, що постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення. Осіб, підданих адміністративному арешту, тримають під вартою в місцях, що їх визначають органи внутрішніх справ. При виконанні постанови про застосування адміністративного арешту арештовані піддаються особистому оглядові. Строк адміністративного затримання зараховується до строку адміністративного арешту. Відбування адміністративного арешту провадиться за правилами, встановленими законами України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що встановлення стану здоров'я затриманого з метою з'ясування можливості відбування ним адміністративного покарання, особливо при наявності відповідних скарг затриманого, є обов'язковим з точки зору забезпечення прав особи на медичну допомогу.

Про обов'язковість такого медичного огляду зазначено в п.2.3 Положення про спеціальний приймальник для утримання осіб, підданих адміністративному арешту, затвердженого наказом МВС України №552 від 18 вересня 1992 року.

Таким чином, правильним є висновок суду апеляційної інстанції, що доставка позивача працівниками Березівського РВ 31 березня 2010 року до Березівської районної лікарні для проведення медичного огляду з метою з'ясування можливості відбування нею адміністративного арешту не може вважати незаконною.

При цьому, за змістом частини 5 статті 263 КУпАП строком адміністративного затримання є строк, коли правопорушник був доставлений для складання протоколу затримання, а не строк початку доставки правопорушника для складання протоколу, які можуть не збігатися один з одним.

Відповідно до змісту протоколу адміністративного затримання позивача від 31 березня 2010 року, час 17 година 00 хвилин, з яким не погоджується позивач, є часом доставлення позивача до службового приміщення чергової частини Березівського РВ.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що твердження позивача про те, що в протоколі її адміністративного затримання від 31 березня 2010 року працівники міліції повинні були вказати час, коли її почали доставляти до Березівського РВ з приміщення суду, не ґрунтуються на законі.

Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання неправомірними дій відповідача щодо її адміністративного затримання 31 березня 2010 року та про стягнення на її користь моральної шкоди в розмірі 70000 грн. та матеріальної шкоди в сумі 190 грн. внаслідок її адміністративного затримання.

Що стосується правомірності, здійсненого відповідачем адміністративного затримання позивача 21 червня 2010 року та утримання позивача під адміністративним арештом з 21 по 24 червня 2010 року, колегія суддів зазначає наступне.

Передбачені пунктом 2.3 Положення №552 дії вчиняються адміністрацією спецприймальника ще на стадії прийняття адмінарештованого для відбування адмінарешту. Виявлення на цій стадії неможливості знаходження особи під вартою внаслідок стану її здоров'я зобов'язує адміністрацію спецприймальника направити хворого адмінарештованого до лікарні, а після його одужання забезпечити виконання судового рішення про застосування адмінарешту.

Аналіз п.2.3 Положення №552 дає підстави для висновку, що передбачена цим пунктом можливість поміщення особи після одужання до спецприймальника для відбуття адмінарешту, пов'язана з тим, що постанова суду про адмінарешт не була звернута до виконання внаслідок стану здоров'я порушника.

Однак, враховуючи те, що постанова Березівського районного суду Одеської області від 31 березня 2010 року була звернута до виконання, і ОСОБА_3 була поміщення до ІТТ Березівського РВ 31 березня 2010 року, де знаходилась під арештом до 12 квітня 2010 року, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що п.2.3 Положення №552 до спірних правовідносин застосуванню не підлягає.

При цьому, законодавство України не містить норм, які б призупиняли перебіг строку адміністративного арешту на строк перебування затриманого на стаціонарному лікуванні внаслідок захворювання, що виникло під час такого арешту.

Відповідно до ч.7 ст. 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Згідно ч.2 та ч.3 ст.43 Кримінально-виконавчого кодексу України у строк відбування покарання зараховується час, протягом якого засуджений не працював з поважних причин; у строк відбування покарання не зараховується час хвороби, викликаної алкогольним, наркотичним або токсичним сп'янінням або діями, пов'язаними з ним, грубим порушенням правил техніки безпеки, умисним заподіянням собі тілесних ушкоджень.

Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що оскільки докази того, що госпіталізація позивача на стаціонарне лікування до Березівської районної лікарні з 12 по 20 квітня 2010 року викликана алкогольним, наркотичним сп'янінням або навмисним заподіяння шкоди своєму здоров'ю, відсутні, а також враховуючи, що строк адмінарешту позивача спливав 15 квітня 2010 року, у відповідача не було правових підстав для повторного адміністративного затримання позивача 21 червня 2010 року.

Однак колегія суддів не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції, щодо розміру моральної шкоди, яка стягнута на користь позивача.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Верховний суд України у пункті 5 Постанови Пленуму №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами від 25.05.2001р.) зазначив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної) прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Однак, встановлюючи розмір стягуваної моральної шкоди, суд апеляційної інстанції не навів мотивів (з врахуванням наведених обов'язкових приписів), з яких він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до статті 227 Кодексу адміністративного суду України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на те, що зазначені обставини мають суттєве значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати обставини у справі та давати їм оцінку, справу необхідно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції слід враховувати наведене та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційні скарги ОСОБА_3, Головного управління державної казначейської служби в Одеській області та Прокуратури Одеської області задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2012 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: