ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" грудня 2014 р. м. Київ К/800/45094/13

К/800/45259/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),

Бутенка В.І.,

Олендера І.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства доходів та зборів України про визнання наказів протиправними та їх скасування, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, касаційне провадження в якій відкрито за касаційними скаргами ОСОБА_3 та Міністерства доходів та зборів України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державної податкової служби України (правонаступник Міністерство доходів і зборів України), у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Державної податкової адміністрації України від 20 травня 2010 року № 688-о в частині звільнення підполковника податкової міліції ОСОБА_3 (НОМЕР_1) з посади начальника відділу внутрішньої безпеки при ДПА у Львівській області Управління внутрішньої безпеки ДПА України та зарахувати його в розпорядження ДПА України;

- визнати незаконним та скасувати наказ Державної податкової служби України від 20 травня 2012 року № 90-о в частині звільнення підполковника податкової міліції ОСОБА_3 (НОМЕР_1) з податкової міліції у запас Збройних Сил України;

- поновити ОСОБА_3 на посаді начальника відділу внутрішньої безпеки при Державній податковій службі у Львівській області Управління внутрішньої безпеки Державної податкової служби України;

- зарахувати час вимушеного прогулу, починаючи з 20 січня 2012 року до вислуги років у календарному обчисленні;

- стягнути з Державної податкової служби України середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 20 травня 2010 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної податкової служби України від 20 січня 2012 року № 90-0 «Про звільнення ОСОБА_3». Поновлено позивача у податковій міліції Державної податкової служби України.

Визнано протиправною бездіяльність Державної податкової служби України щодо перебування ОСОБА_3 в розпорядженні Державної податкової адміністрації України понад строки встановлені Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 р. № 114. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі, ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі, Міністерства доходів та зборів України звернулося з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 лютого 2010 року згідно з наказом ДПА України № 135-о «Про призначення працівників Управління внутрішньої безпеки ДПА України» підполковника податкової міліції ОСОБА_3 призначено на посаду начальника відділу внутрішньої безпеки при ДПА у Львівській області Управління внутрішньої безпеки ДПА України.

17 травня 2010 року ОСОБА_3 подав на ім'я Голови ДПА України рапорт згідно з яким просив звільнити його з посади начальника відділу внутрішньої безпеки при ДПА у Львівській області Управління внутрішньої безпеки ДПА України та зарахувати його в розпорядження ДПА України.

20 травня 2010 року згідно з наказом ДПА України № 688-о «про звільнення з займаних посад працівників податкової міліції», ОСОБА_3 звільнений з посади начальника відділу внутрішньої безпеки при ДПА у Львівській області Управління внутрішньої безпеки ДПА України та зарахований в розпорядження ДПА України. Підстава: рапорт від 17 травня 2010 року.

Згідно з наказом Державної податкової служби України № 90-о від 20 січня 2012 року «Про звільнення ОСОБА_3» підполковника податкової міліції ОСОБА_3 який перебував у розпорядженні ДПА України звільнено з податкової міліції у Запас Збройних Сил за пунктом 64 підпунктом «г» (через скорочення штатів).

Відмовляючи в задоволені позову в частині вимог про визнання протиправним та скасування Наказу Державної податкової адміністрації України від 20 травня 2010 року № 688-о «Про звільнення з займаних посад працівників податкової міліції» в частині звільнення позивача з посади начальника відділу внутрішньої безпеки при ДПА у Львівській області Управління внутрішньої безпеки ДПА України та зарахування його в розпорядження ДПА України, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що даний наказ не порушує прав та свобод ОСОБА_3, оскільки волевиявлення про звільнення з займаної посади було добровільним, а тому відсутні підстави для визнання даного наказу протиправним та його скасування, поновлення позивача на даній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 20 травня 2010 року.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій та вважає його передчасним, з огляду на наступне.

Питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу до органів ДПА, її проходженням та звільненням із неї врегульовані спеціальним законодавством. До таких законодавчих актів належать, зокрема, Закон України від 20 грудня 1990 року «Про міліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення) та постанова Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 1998 року №1716 «Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги».

Підпунктом «ж» пункту 64 Положення встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Згідно з пунктом 68 Положення особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 травня 2010 року позивач подав рапорт про звільнення за власним бажанням, а наказ про його звільнення зі служби видано 20 травня 2010 року.

За змістом пункту 68 Положення, до закінчення тримісячного строку попередження зазначені особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк.

Однак, у рапорті про звільнення позивач не зазначав конкретної дати, з якої просить звільнити зі служби, а судами не встановлено, чи просив позивач звільнити його у більш короткий термін.

При цьому, як вбачається з рапорта позивача від 17 травня 2010 року, в ньому взагалі не вказана причина звільнення, а в оскаржуваному наказі ДПА України № 688-о від 20 травня 2010 року не вказано підставу звільнення.

Таким чином, відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог в частині оскарження наказу ДПА України № 688-о від 20 травня 2010 року, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку щодо його правомірності, оскільки він ґрунтується на волевиявленні позивача, та при цьому не перевірили правомірність дій відповідача щодо його прийняття.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного суду України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Без повного і всебічного з'ясування обставин справи, прийняті у цій справі постанови судів попередніх інстанцій не можуть вважатися законними і обґрунтованими.

Відповідно до статті 227 Кодексу адміністративного суду України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді суду першої інстанції слід враховувати наведене та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційні скарги ОСОБА_3 та Міністерства доходів та зборів України задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: