ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 грудня 2014 року м. Київ К/9991/60229/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),
Бутенка В.І.,
Олендера І.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватної виробничо-комерційної фірми "ЛЕВ" до Сумської міської ради, Виконавчого комітету Сумської міської ради про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування шкоди, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Приватної виробничо-комерційної фірми "ЛЕВ" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2012 року, -
в с т а н о в и л а:
У грудні 2008 року Приватна виробничо-комерційна фірма "ЛЕВ" звернулася до суду з позовом до Сумської міської ради, Виконавчого комітету Сумської міської ради, у якому, з урахуванням уточнень, просила визнати протиправними дії відповідачів щодо перешкоджання здійснювати перевезення пасажирів маршрутним транспортом на міських маршрутах м. Суми; стягнути з відповідачів на користь позивача кошти на відшкодування шкоди завданої протиправними діями відповідачів за період з 04 грудня 2007 року по 03 грудня 2008 року включно в розмірі 15 973 509,00 грн.; зобов'язати виконавчий комітет Сумської міської ради видати позивачу паспорти автобусних маршрутів загального користування на міських маршрутах №№16, 22, 24, 25, 26, 34 з визначенням в паспортах розкладу руху; стягнути з відповідачів витрати по справі судового збору, витрати на правову допомогу в сумі 25 150,00 грн. та витрати на проведення судової експертизи в розмірі 4990,32 грн.
Постановою Зарічного районного суду Сумської області від 10 січня 2012 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії виконавчого комітету Сумської міської ради щодо перешкоджання позивачу здійснювати перевезення пасажирів маршрутним транспортом на міських маршрутах м. Суми.
Стягнуто з виконавчого комітету Сумської міської ради на користь позивача кошти на відшкодування шкоди за період з 05 березня 2008 року по 03 грудня 2008 року в сумі 5 753 462,96 грн.
Стягнуто з місцевого бюджету м Суми на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 220,00 грн., витрати на правову допомогу в сумі 1536,50 грн. та витрати на проведення судової експертизи в сумі 1796,51 грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2012 року було скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нову постанову, якою відмовлено позивачу у задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції у справі, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між виконавчим комітетом Сумської міської ради та приватною виробничо-комерційною фірмою "ЛЕВ" були укладені угоди про надання транспортних послуг по перевезенню пасажирів на міських маршрутах №№16, 22, 24, 25, 26, 34.
Рішеннями Арбітражного суду Сумської області від 21 червня 2000 року, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2001 року; постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27 вересня 2006 року, рішенням господарського суду Сумської області від 08 червня 2010 року в задоволенні позову виконавчого комітету Сумської міської ради до позивача про визнання недійсними укладених угод з надання послуг перевезення було відмовлено.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 11 березня 2002 року, постановою Господарського суду Сумської області від 12 грудня 2006 року з виконавчого комітету Сумської міської ради було стягнуто шкоду за вчинення перепон позивачу у здійсненні підприємницької діяльності.
Постановою Господарського суду Сумської області від 28 серпня 2007 року було зобов'язано виконавчий комітет Сумської міської ради видати позивачу дозволи на перевезення пасажирів автобусним транспортом загального користування на міських маршрутах №№ 16, 22, 24, 25, 26, 34 та зобов'язано виконком Сумської міської ради затвердити розклад руху пасажирських автобусів загального користування за зазначених міських маршрутах.
Позивачем як на підставу спричинення матеріальної шкоди було зазначено бездіяльність відповідача під час невизнання судових рішень, ненадання відповіді на лист позивача від 16 липня 2008 року та у такий спосіб перешкоджанні позивачу у здійсненні перевезень пасажирів маршрутним транспортом.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
У відповідності до частини 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Згідно статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», у випадках, передбачених законом, рішенням судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншим органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.
Рішення про стягнення коштів з державного та місцевого бюджетів або бюджетних установа виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Органи, установи, організації та особи, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не є органами примусового виконання. Крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності.
За правилами статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» підставою для відкриття виконавчого провадження є, зокрема, заява стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що виходячи із аналізу наведених вище норм, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи не можуть бути перебирати на себе функції державної виконавчої служби.
Так, матеріали справи не містять посилань на звернення позивача до відповідних органів державної виконавчої служби про примусове виконання наведених вище судових рішень.
Разом з тим, як було встановлено судом апеляційної інстанції, згідно копії листа відповідача від 21 серпня 2008 року, позивачу на лист від 16 липня 2008 року було надано відповідь. Зазначена відповідь передбачала надання позивачу два екземпляри додаткової угоди до договору про надання транспортних послуг по перевезенню пасажирів на міських маршрутах для підписання, та в разі незгоди наданні обґрунтованих зауважень.
У відповідності до статті 7 Закону України «Про автомобільний транспорт» організація пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування покладається на виконавчий комітет міської ради відповідного населеного пункту.
Таким чином, правильним є висновок суду апеляційної інстанції, що під час надання відповіді відповідачем були дотримані вимоги Закону України «Про автомобільний транспорт».
Крім цього, у відповідності до ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана майну юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Враховуючи вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність ознак протиправності в бездіяльності відповідач, а тому й відсутності причинного зв'язку між завданою шкодою, на думку позивача, та зазначеною бездіяльністю.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що постанова суду першої інстанції скасована судом апеляційної інстанції, а в справі ухвалено нове законне рішення, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу Приватної виробничо-комерційної фірми "ЛЕВ" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2012 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: