ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2014 р. Справа № 804/12411/14

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

при секретарі судового засіданняЩербак А.Ю.

за участю представників сторін: від позивача від відповідача ОСОБА_3 Горобець К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000641702 від 29.07.2014р., рішення №0005891703 від 28.07.2014р. та вимоги №0005881703 від 28.07.2014р.,-

ВСТАНОВИВ:

13.08.2014р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та просить скасувати видані відповідачем:

- податкове повідомлення-рішення від 29.07.2014р. №0000641702, яким позивачу нараховане податкове зобов'язання ПДФО у загальній сумі 17812,29 грн., з яких за основним платежем (збільшено податкове зобов'язання) у розмірі 11874,86 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 5937,43 грн.;

- рішення від 28.07.2014р. №0005891703 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 26598,06 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1329,90 грн.;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28.07.2014р. №0005881703 на суму 26598, 06 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що висновки, зазначені в акті перевірки від 15.07.2014р., на підставі яких були прийняті вищевказані оспорювані рішення, не відповідають діючому законодавству, є необґрунтованими та неправомірними у зв'язку з тим, що інспектор зробив висновок про те, що позивач протягом 2013р. за результатами формування річного доходу повинен був врахувати у дохід підприємця за 2013р. суму у розмірі 21975,58 грн., яка є дебіторською заборгованістю, незважаючи на те,що ці кошти не були сплачені покупцями позивачу у 2013р., тоді як згідно ст.177 Податкового кодексу України доходом підприємця визнається сума фактично ним отримана, а тому позивач вважає, що суми, які рахуються як дебіторська заборгованість не можуть бути визнані доходом підприємця, так як вони ще не отримані підприємцем у зв'язку з чим вважає, що донарахування суми 21975,58 грн. є незаконним. Щодо позбавлення позивача права на амортизацію у сумі 54675,78 грн. за 2013р., то позивач вказує на те, що він веде бухгалтерський облік основних засобів, а тому вважає, що він має право включати у витрати суму, яку було ним сплачено у зв'язку з амортизаційним відрахуванням, а тому зменшення відповідачем витрат на суму 54675,87 грн. позивач вважає протиправним. Також позивач не погоджується і з рішенням відповідача про донарахування єдиного соціального внеску в сумі 26598,06 грн., застосуванням штрафної санкції у розмірі 1329,90 грн. та формуванням вимоги на вказану суму, які були наслідком незаконного включення відповідачем дебіторської заборгованості до доходу платника податку та позбавлення позивача права на амортизацію.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, у письмових запереченнях на позов відповідач вказує на те, що в порушення п.177.2 ст.177 з урахуванням пп.64.1.3 п.64.1 ст.64, п.п.14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України позивач не включив до складу валового доходу 2013р. суму 21975,58 грн., що становить заборгованість покупців за реалізований товар. Також відповідач вважає, що позивачем було завищено витрати за 2013р. на загальну суму 54675,87 грн. у зв'язку з тим, що згідно п.177.2, п.177.4 ст.177, п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України фізична особа-підприємець не має балансу, що унеможливлює амортизацію, так як майно фізичної особи-підприємця в порівнянні з юридичною особою не є обособленим та неможливо переконатися в використанні конкретного основного засобу в господарській діяльності. За викладеного, відповідач прийшов до висновку, що до складу витрат фізичної особи-підприємця, який перебуває на загальній системі оподаткування, не включається сума амортизаційних основних засобів. Окрім того, відповідач за результатами перевірки також встановив порушення позивачем ст.ст.6,7,9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за результатами річного декларування доходу за 2013р. чим занижено суму єдиного соціального внеску за 2013р.у розмірі 26598,06 грн.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 01.10.2014р.

У ході судового розгляду справи судом встановлені наступні обставини у справі.

ОСОБА_5 зареєстрований як фізична особа-підприємець 23.03.2005р. виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради за адресою: АДРЕСА_1, перебуває на обліку у Державній податковій інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська як платник податків та обов'язкових платежів до бюджету, здійснював діяльність у перевіряємому періоді на загальній системі оподаткування, що підтверджується копією витягу з ЄДРПОУ станом на 23.03.2011р. та даними, наведеними у акті перевірки від 15.07.2014р. (а.с.9-15).

У період з 24.06.2014р. по 08.07.2014р. податковою інспекцією на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.77.1 ст.77 Податкового кодексу України та наказу від 06.06.2014р. №388 була проведена документальна планова перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013р. по 31.12.2013р. за результатами якої був складений акт від 15.07.2014р. №1550/171/НОМЕР_1 за висновками якого встановлено наступні порушення, а саме:

-п.177.2, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 11874,86 грн.;

-ч.4 ст.4, п.1 ч.2 ст.7, п.1 ч.2 ст.6 та ч.2 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в результаті чого платнику донараховано єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2013 рік у сумі 26598,06 грн. (а.с.11-28).

На підставі вищевказаного акту перевірки податковою інспекцією були прийняті наступні рішення, а саме:

- податкове повідомлення-рішення від 29.07.2014р. №0000641702, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання ПДФО у загальній сумі 17812,29 грн., з яких за основним платежем - 11874,86 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями - 5937,43 грн. (а.с.30);

- рішення від 28.07.2014р. №0005891703 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 26598,06 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1329,90 грн. (а.с.32);

- вимога про сплату боргу (недоїмки) від 28.07.2014р. №Ф-0005881703 на суму 26598, 06 грн. (а.с.31).

Позивач не погоджується із вищевказаними рішеннями та просить їх скасувати посилаючись на те, що вказані вище рішення прийняті на підставі висновків, які не відповідають діючому законодавству, є необґрунтованими та неправомірними, прийняті всупереч вимог ст. 138, ст.177 Податкового кодексу України.

Заслухавши представників сторін, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 29.07.2014р. №0000641702, яким позивачу нараховане податкове зобов'язання ПДФО у загальній сумі 17812,29 грн., було те, що податковим інспектором зафіксовано, що заборгованість покупців за реалізований ФОП ОСОБА_5 товар на 01.01.2013р. склала 21975,58 грн. та позивач вказану суму не включив до складу валового доходу 2013р., що призвело, на думку податкового інспектора, до порушення позивачем п.177.2 ст.177 з урахуванням п.п.64.1.3 п.64.1 ст.64, пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України у результаті чого занижено суму доходу за 2013р. (а.с.19).

Окрім того, податковим інспектором зроблено висновок також і про те, що за приписами п.177.4 ст.177,п.138.1, п.п.138.10.2 п.138.10. ст. 138, п.146.4 ст.146 ПК України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» до складу витрат фізичної особи-підприємця, який перебуває на загальній системі оподаткування, не включаються сума амортизації основних засобів у зв'язку з тим, що фізична особа-підприємець не має балансу, що унеможливлює амортизацію та неможливо переконатися в використанні конкретного основного засобу у господарській діяльності фізичної особи-підприємця, так як такий засіб є власністю фізичної особи без статусу приватного підприємця, а тому податковий орган дійшов висновку, що позивач в порушення п.177.2, п.177.4 ст.177 ПК України включив до складу валових витрат у 2013р. витрати виробництва (обігу) на загальну суму 54675,87 грн. (а.с.19-21).

Також, податковим органом у акті перевірки від 15.07.2014р. зазначено, що у результаті заниження позивачем, який перебував на загальній системі оподаткування, чистого оподатковуваного доходу з січня по грудень 2013р. позивачем в порушення вимог ст.ст.2,4,6, 7, 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» було занижено єдиний внесок за вказаний період у загальній сумі 26598,06 грн. (а.с.23).

Однак такі висновки не ґрунтуються на нормах чинного податкового законодавства України, виходячи з наступного.

Підпунктом 14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконання робіт, надання послуг, спрямована на отримання доході і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи.

Згідно п.п.164.1.3 п.164.1 ст.164 Податкового кодексу України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця - п.177.2 ст.177 ПК України.

У відповідності до вимог п.177.4 ст.177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом Ш цього Кодексу.

Так, згідно п.138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

У відповідності до п.138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування складаються із, зокрема, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6,пункту 138.10 цього Кодексу.

За приписами п. «в» п.п.138.10.2 п.138.10 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Згідно п.144.2 ст.144 ПК України не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу витрат за звітний період витрати платника податку на: утримання основних засобів, що знаходяться на консервації; ліквідацію основних засобів; придбання (виготовлення) сценічно-постановочних предметів вартістю до 5 тисяч гривень театрально-видовищними підприємствами-платниками податку; витрати на виробництво національного фільму та придбання майнових прав інтелектуальної власності на національний фільм.

Також не підлягають амортизації витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів.

Таким чином, з системного аналізу вищенаведених норм чинного податкового законодавства вбачається, що до оподатковуваного річного доходу відносяться доходи лише отримані платником податку протягом звітного податкового періоду, тобто протягом року, а до витрат фізичної особи-підприємця, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати на утримання основних засобів, зокрема, амортизація.

З огляду на викладене, не включення позивачем до оподатковуваного доходу за 2013р. суми дебіторської заборгованості у розмірі 21975,58 грн., яка не була отримана позивачем у вказаному звітному періоді відповідає вимогам п.177.2 ст. 177 ПК України, у зв'язку з чим висновок податкового органу про порушення позивачем п.177.2 ст.177 ПК України є протиправним.

Також є помилковими висновки податкового органу про те, що фізична особа-підприємець, яка перебуває на загальній системі оподаткування, не має балансу та не має права на включення сум до складу амортизації основних засобів з огляду на те, що вказані твердження суперечать вищенаведеним нормам п.177.4 ст.177 та п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України, які прямо дозволяють фізичній особі-підприємцю включати до складу витрат на утримання основних засобів, зокрема, амортизацію.

Доводи податкового органу про неможливість переконатися у використанні конкретного основного засобу в господарській діяльності фізичної особи-підприємця є неспроможними виходячи з того, що податковий орган наділений повноваженнями перевірити використання основних засобів у господарській діяльності позивача, оскільки відповідні основні засоби позивачем були введені в експлуатацію за відповідними актами, поставлені на облік згідно наданих первинних бухгалтерських документів, які оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (а.с.50-87).

Окрім того, слід зазначити, що вищевказане посилання податкового органу не може бути підставою для позбавлення платника податків - фізичної особи-підприємця на включення до складу витрат на утримання основних засобів - амортизацію з огляду на норми п.177.4 ст.177 та п.138.10 ст. 138 ПК України.

Твердження податкового органу про те, що фізична особа-підприємець не має балансу, а тому не має законодавчих підстав нараховувати амортизацію є неспроможними з огляду на вищенаведені норми податкового законодавства України.

Також, є безпідставними і посилання податкового органу на те, що позивачем було порушено Закон України Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за результатами річного декларування доходу за 2013р. чим занижено суму єдиного соціального внеску за 2013р.у розмірі 26598,06 грн. з огляду на те, що заниження оподатковуваного доходу за 2013р. судом не встановлено з урахуванням того, що позивач має дебіторську заборгованість у сумі 21975,58 грн., ці кошти позивачем у 2013р. не були отримані, позивачем правомірно було віднесено до амортизації витрати у сумі 54675,87 грн., які пов'язані з утриманням майна фізичної особи-підприємця, яке перебуває у нього на балансі згідно наданих первинних бухгалтерських документів, що не спростовано представником податкової інспекції будь-якими належними та допустимими доказами у ході судового розгляду справи.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Представник відповідача в ході судового розгляду справи не надав жодних доказів та не навів жодних підстав, які б свідчили про обґрунтованість прийнятих ним оспорюваних рішень або спростовували надані докази та твердження позивача.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення ( вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення ( дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши правомірність прийняття оспорюваних рішень у відповідності до вимог ч.3 ст.2 вищевказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що вони прийняті відповідачем не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому оспорювані рішення підлягають скасуванню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

За таких обставин, слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору за платіжним дорученням №351 від 30.07.2014р. в розмірі 182 грн. 70 коп. (а.с.2).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000641702 від 29.07.2014р., рішення №0005891703 від 28.07.2014р. та вимоги №0005881703 від 28.07.2014р. -задовольнити.

Скасувати видані Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області:

- податкове повідомлення-рішення №0000641702 від 29.07.2014р. про збільшення суми грошового зобов'язання у розмірі 17812,29 грн.;

- рішення №0005891703 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним управлінням доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у загальній сумі - 26598,06 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 1329,90 грн.;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) №0005881703 від 28.07.2014р. на суму 26598,06 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) - витрати по сплаті судового збору у розмірі 182, 70 коп. (сто вісімдесят дві гривні 70 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 06.10.2014р.

Суддя С.О. Конєва