ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2014 року Справа № 910/3740/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача -Кириченко А.Б.,

відповідачів прокуратури-не з'явились, -Гудименко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора м.Києва

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.10.2014

у справі№910/3740/13

за позовомпершого заступника прокурора Дніпровського району м.Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до1.Комісії з припинення Дніпровської районної у м.Києві ради; 2.Благодійної організації "Дніпровські хвилі"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов'язання повернути нежилі приміщення та вчинити певні дії

встановив:

Рішенням господарського суду м.Києва від 10.06.2014 (суддя Борисенко І.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 (судді: Шапран В.В., Андрієнко В.В., Буравльов С.І.), відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16.10.2009 та зобов'язання повернути позивачу нежилі приміщення площею 93,80кв.м. по вул.Луначарського,24, літ.А у м.Києві. В частині позовних вимог про зобов'язання КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна" оновити реєстраційний запис щодо власника спірних приміщень провадження у справі припинено на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку з непідвідомчістю спору в цій частині господарському суду.

Рішення мотивоване укладенням оспорюваного договору без порушення чинного на той час законодавства про приватизацію.

Заступник прокурора м.Києва у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати в частині відмови у позові, прийняти нове рішення про задоволення позову в цій частині, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.203,215 ЦК України, ст.ст.180,181 ГК України, ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст.27,29 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст.35 ГПК України. Зокрема, скаржник наголошує на неврахуванні судами встановлених рішенням господарського суду м.Києва від 09.08.2013 у справі №910/9953/13 преюдиціальних обставин невідповідності вимогам приватизаційного законодавства рішення Дніпровської районної у м.Києві ради від 16.09.2008 №276 (в частині включення спірного приміщення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу), на підставі якого було укладено оспорюваний договір, що вказує на відсутність належного волевиявлення територіальної громади на відчуження комунального майна. Крім того, на думку заявника, внаслідок прийняття райрадою неправомірного рішення про приватизацію та укладення незаконного договору купівлі-продажу територіальна громада м.Києва як законний власник позбавилася належного їй майна.

Колегія суддів, перевіривши в межах вимог касаційної скарги (в частині відмови у задоволенні позовних вимог) фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників позивача та прокуратури, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16.10.2009 та зобов'язання повернути нежилі приміщення загальною площею 93,80кв.м., розташовані по вул.Луначарського,24, літ.А у м.Києві, з передачею справи в цій частині позову на новий розгляд до господарського суду м.Києва з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про часткову відмову у позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

01.09.2008р., з урахуванням розпорядження Дніпровської районної в м.Києві ради від 17.06.2008 №524-р щодо надання дозволу на передачу в оренду нежилого приміщення по вул.Луначарського,24 в м.Києві Благодійній організації "Дніпровські хвилі", між КП "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський" та Благодійною організацією "Дніпровські хвилі" був укладений договір оренди нерухомого майна №668. Термін дії договору оренди визначено з 01.09.2008 року по 04.09.2010 року.

Рішенням Дніпровської районної в м.Києві ради від 16.09.2008 №276 до переліку об'єктів нерухомого майна, що перебувають у комунальній власності територіальної громади Дніпровського району м.Києва та підлягають приватизації у 2008-2009 роках, включено нежитлове приміщення 1 поверху загальною площею 94,3кв.м. по вул. Луначарського, 24 в м.Києві шляхом викупу Благодійною організацією "Дніпровські хвилі".

16.10.2009р. між Дніпровською районною у м.Києві радою в особі Управління оренди та приватизації комунального майна Дніпровського району м.Києва та Благодійною організацією "Дніпровські хвилі" укладений договір №2-329-р купівлі-продажу приміщення шляхом викупу площею 93,8кв.м., що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Луначарського,24.

Відповідно до абзацу 4 п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків. Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Пунктом 5 ст.27 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

Відповідно до п.2 ч.6 ст.29 Закону України "Про приватизацію державного майна" порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Інших підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу об'єкта приватизації, ніж визначені наведеними статтями, приватизаційне законодавство не містить.

Апеляційна інстанція зазначила, що органи приватизації, як органи публічної влади, мали виключні повноваження щодо встановлення умов приватизації та ухвалення необхідних для їх проведення актів, не погоджуючи своїх дій та рішень з покупцями, які не мали і не могли мати можливості перевіряти правильність їх рішень та зобов'язані були дотримуватись встановлених умов та порядку приватизації.

Таким чином, відповідач-2 не мав можливості перевірити правильність рішень органів приватизації.

Водночас, зі спірного договору вбачається, що він укладений на підставі вільного волевиявлення, не суперечить законодавству, не порушує права і охоронювані законом інтереси громадян або суб'єктів господарювання, сторони досягли згоди з його істотних умов, а тому в розумінні ст.ст.638,655 ЦК України та ст.ст.180,181 ГК України він вважається укладеним.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

У рішенні від 24 червня 2003 року у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив: "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". У цій справі Європейський суд дійшов висновку про те, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 "Першого протоколу Конвенції". Тобто визнання недійсними рішення публічного органу та договору, згідно яких майно отримане у власність від держави, та подальше позбавлення цього права на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим та незаконним.

Відповідно до ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У наведеній справі Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Виходячи з встановлених судами обставин приватизації спірного об'єкту та умов оспорюваного договору купівлі-продажу, відповідач-2 правомірно очікував на набуття права власності в значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Абзацом 22 постанови Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі №21-8во07 "Про аспекти розгляду справ про приватизацію майна" визначено, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов і порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі, порушуючи право власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Вищого господарського суду України від 02.03.2011 у справі №36/310 та від 21.07.2010 у справі №8/19пд.

Законодавством, яке було чинним на час прийняття рішення Дніпровської районної у м.Києві ради від 16.09.2008, передбачено право орендаря державного або комунального майна на викуп об'єкта оренди як за умови здійснення за згодою орендодавця за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахування зносу) вартості майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, так і за відсутності такої умови.

Визначення пунктом 12 Програми приватизації комунального майна територіальної громади м.Києва на 2007-2010 роки, затвердженої рішенням Київської міської ради від 08.02.2007 №62/723, виключною умовою одержання орендарем комунального майна права на викуп об'єкта оренди обставини здійснення за згодою орендодавця за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менше як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахування зносу) вартості майна, суперечить положенням п.51 Державної програми приватизації на 2000-2002рр., затвердженої Законом України "Про Державну програму приватизації", оскільки позбавляє орендаря комунального майна передбаченого законом права на викуп об'єкта оренди за відсутності наведеної умови.

Зважаючи на це, місцевий суд дійшов вірного висновку про неможливість застосування положення п.12 Програми приватизації комунального майна територіальної громади м.Києва на 2007-2010 роки до спірних правовідносин, а, відтак, порушення вимог цієї Програми не є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору.

Крім того, приватизаційне законодавство не містить вимог щодо мінімального необхідного терміну дії договору оренди для набуття орендарем права на викуп орендованих приміщень в порядку, встановленому п.51 Державної програми приватизації на 2000-2002рр.

Наведені прокурором обставини не дають достатніх підстав для висновку про незаконність приватизації спірного майна шляхом його викупу та, як наслідок, не свідчать про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу такого майна.

Проте, колегія не може погодитися з передчасними висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизація - це відчуження державного чи комунального майна на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього закону.

Згідно з ч.ч.5,6 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Відповідно до приписів ч.1 ст.15 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції від 18.05.2000р., чинній на момент укладення оспорюваного договору) приватизація державного майна здійснюється шляхом: продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом; продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених частиною першою статті 12 цього Закону; викупу майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації. Неконкурентні способи продажу майна державних підприємств застосовуються щодо об'єктів, не проданих на аукціоні, за конкурсом.

Згідно з п.2 ч.6 ст.29 Закону України "Про приватизацію державного майна" порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Як роз'яснено в абзаці 3 п.2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", у розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, договір купівлі-продажу від 16.10.2009 було укладено між Дніпровською районною у м.Києві радою в особі Управління оренди та приватизації комунального майна Дніпровського району м.Києва і Благодійною організацією "Дніпровські хвилі" на підставі чинного на той час рішення Дніпровської районної в м.Києві ради від 16.09.2008 №276, яким до переліку об'єктів нерухомого майна, що перебувають у комунальній власності територіальної громади Дніпровського району м.Києва та підлягають приватизації у 2008-2009 роках, включено нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 94,3кв.м. по вул.Луначарського, 24 в м.Києві шляхом викупу Благодійною організацією "Дніпровські хвилі".

Проте, в подальшому рішенням господарського суду м.Києва від 09.08.2013 у справі №910/9953/13, яке не було оскаржено в апеляційному порядку та набрало законної сили, визнано недійсним Дніпровської районної в м.Києві ради від 16.09.2008 №276 в частині приватизації нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 94,3кв.м. по вул.Луначарського, 24 в м.Києві шляхом викупу Благодійною організацією "Дніпровські хвилі".

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.7 ч.2 ст.105 ГПК України у постанові мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Згідно імперативних вимог ч.3 ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В свою чергу, в абзацах 1 та 3 п.2.6 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

В обґрунтування своїх заперечень скаржник посилається на неврахування судами встановлених рішенням господарського суду м.Києва від 09.08.2013 у справі №910/9953/13 преюдиціальних обставин, пов'язаних з невідповідністю вимогам приватизаційного законодавства рішення Дніпровської районної у м.Києві ради від 16.09.2008 №276 (в частині включення спірного приміщення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу), на підставі якого власне і було укладено оспорюваний договір. Зокрема, до таких фактів, що мають преюдиціальне значення, відносяться: 1) всупереч вимогам ч.1 ст.11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" приміщення площею 93,80кв.м. по вул.Луначарського,24 в м.Києві у перелік об'єктів, що підлягають приватизації на аукціоні, не включено та аукціон з його продажу не проводився; 2) договором оренди №668 від 01.09.2008 не передбачено викуп орендарем об'єкта оренди; 3) Благодійною організацією "Дніпровські хвилі" не було здійснено поліпшень орендованого майна у відповідному обсязі (вартістю не менш як 25 відсотків залишкової вартості майна), передбаченому п.51 Державної програми приватизації на 2000-2002рр.

Однак, в порушення приписів ст.ст.35,43,84,101,105 ГПК України суди першої та апеляційної інстанцій не врахували положень п.2 ч.1 ст.15 Закону України "Про приватизацію державного майна", які поширюються на спірні приватизаційні правовідносини, а також ухилилися від дослідження та надання належної правової оцінки вказаним юридичним фактам, що мають преюдиціальне значення при вирішенні даного спору про недійсність договору купівлі-продажу від 16.10.2009, який (спір) має похідний характер від спору в справі №910/9953/13.

Зокрема, суди не з'ясували тих обставин, чи мають вказані факти істотне значення для розгляду даного спору, чи впливають вони на його правильне вирішення, а саме чи спростовуються ними висновки судів про правомірність оспорюваного правочину, покладені в основу оскаржуваних судових рішень.

Таким чином, доводи прокуратури щодо помилкового незастосування ст.35 ГПК України судами не відхилено та не спростовано з наведенням відповідних мотивів.

Разом з тим, колегія вважає за необхідне зазначити, що самі по собі правові висновки суду про відсутність виникнення у Благодійної організації "Дніпровські хвилі" права на приватизацію об'єкта оренди шляхом викупу та про невідповідність вимогам приватизаційного законодавства рішення Дніпровської районної у м.Києві ради від 16.09.2008 №276 (в частині включення спірного приміщення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу), що викладені у рішенні від 09.08.2013 по справі №910/9953/13, в дійсності, є оціночними судженнями суду, а не фактами, що в розумінні ч.3 ст.35 ГПК України мають преюдиціальне значення.

Відтак, суди передчасно дійшли висновку про наявність підстав для часткової відмови в позові.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо оцінки фактів, що мають преюдиціальне значення, на предмет істотності їх впливу на вирішення даного спору, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для часткового скасування оскаржуваних рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що вищезгадані порушення норм процесуального права (ст.ст.35,43,101,105 ГПК України), які унеможливили достеменне встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені судами попередніх інстанцій, колегія вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування рішення та постанови в частині відмови у задоволенні позовних вимог з передачею справи в цій частині позову на новий розгляд до господарського суду м.Києва.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора м.Києва задовольнити частково

Рішення господарського суду м.Києва від 10.06.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 у справі №910/3740/13 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16.10.2009 та зобов'язання повернути нежилі приміщення загальною площею 93,80кв.м., розташовані по вул.Луначарського,24, літ.А у м.Києві, з передачею справи на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду м.Києва.

Головуючий, суддяВ.Овечкін

Судді:Є.Чернов

В.Цвігун