Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/2980/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Панфілова А. В.

Доповідач Кривохижа В. І.

РІШЕННЯ

Іменем України

11.12.2014 колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

Головуючої: Кривохижі В.І.

Суддів: Белінської І.М. Франко В.А.

при секретарі Савченко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про зобов»язання до вчинення певних дій, відшкодування моральної шкоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 жовтня 2014 року,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу.

Зазначав, що влітку 2012 року за пропозицією відповідача погодився виконати роботи по утепленню належного тому житлового будинку за АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_3, а той зобов'язався оплатити виконану роботу. У вересні 2012 року він, ОСОБА_2, завіз до будинку необхідні для утеплення будівельні матеріали, будівельні ліса, що належать підприємству, де він працює, домовився з бригадою, яка до кінця листопада повністю завершила роботи, за які він розрахувався власними коштами, оскільки відповідач уникав від оплати. Лише 6 квітня 2013 року відповідач склав письмову розписку про повернення коштів за утеплення фасаду будинку в сумі 40 000 грн. у квітні-травні 2013 року.

Посилаючись на те, що відповідач не виконав свого зобов'язання та не розрахувався за проведену роботу, позивач просив суд стягнути з нього заборгованість в сумі 40 000 грн. та 3% річних від простроченої суми у розмірі 986 грн.30 коп.

ОСОБА_3 проти позову заперечував і у травні 2014 року пред»явив зустрічний позов, мотивований тим, що він сплатив ОСОБА_2 10 000 грн. за виконані до кінця листопада 2012 року роботи, вони домовилися про завершення робіт весною 2013 року та остаточний розрахунок в сумі 40 000 грн.

6 квітня 2013 року ОСОБА_2 пообіцяв закінчити роботи, запропонував сплатити кошти. Оскільки він таких грошей не мав, попросив зачекати до кінця квітня-початку травня, про що написав розписку і на початку травня, коли робочі почали роботу по усуненню виявлених недоліків, він розрахувався повністю. Однак повернути розписку чи письмово підтвердити розрахунок відповідач ОСОБА_2 відмовився, вимагав провести додаткову оплату за роботи по усуненню недоліків; неодноразово шантажував, приїздив додому, погрожував. Посилаючись на такі обставини, просив зобов»язати ОСОБА_2 закінчити роботи по утепленню фасаду будинку, а також стягнути 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його неправомірними діями, та судові витрати.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 жовтня 2014 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Суд дійшов висновку про те, що сторонами укладено усний договір на виконання робіт по утепленню будинку, однак договір не відповідає вимогам ч. 1 ст.837, ч. 2 ст.877, ст.ст.843, 844, ч. 4 ст. 879 ЦК, якими регулюються правовідносини з договору підряду, зокрема, щодо проектно-кошторисної документації, акту виконаних робіт. Відсутні підстави для задоволення зустрічного позову, оскільки ОСОБА_3 не надав доказів про не завершення робіт, від проведення експертизи відмовився, моральна шкода не доведена.

В апеляційних скаргах, поданих кожною зі сторін, ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та доказам.

ОСОБА_2 зазначав, зокрема, що суд, відмовляючи у задоволенні позову, не врахував його доводів щодо виконання зобов»язань по здійсненню будівельних робіт за укладеним усним договором ще у листопаді 2012 року і ухилення ОСОБА_3, який при розгляді справи визнавав борг в сумі 40 000грн., від сплати у визначений розпискою від 6 квітня 2013 року термін. За наявності у нього, ОСОБА_2, оригіналу розписки, якою ОСОБА_3 фактично визнав договірні відносини, проведення робіт, і відсутності належних і допустимих доказів про сплату ОСОБА_3 40 000 грн., суд не мав підстав для відмови у заявленому позові, а, отже, у захисті його порушеного права. Тому і просив скасувати рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовну вимогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, не погоджуючись з рішенням в частині відмови у задоволенні його зустрічного позову, вважав помилковим висновок суду про недоведеність заподіяння йому моральної шкоди; зазначав, що судом не дана оцінка доказам щодо неналежного виконання відповідачем будівельних робіт, провокування конфліктів, постійні стреси та переживання. Тому і просив скасувати рішення суду в цій частині та ухвалити нове рішення, задовольнивши його зустрічний позов.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_3 відхиленню, з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте рішення суду в частині відмови у задоволенні первісного позову зазначеним вимогам не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що сторони уклали усний договір на виконання будівельних робіт, проте сторонами не було укладено договору підряду з дотриманням вимог чинного законодавства у розумінні ст.843 ЦК України.

Однак з такими висновками суду повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов»язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов»язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Перелік правочинів, які належить вчиняти у письмовій формі, передбачений положеннями ст.208 ЦК України.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що між ним і відповідачем укладено усний договір, відповідно до якого він зобов»язався виконати роботи по утепленню фасаду будинку АДРЕСА_1, який належить відповідачу, а останній зобов»язався розрахуватися за виконану роботу та сплатити йому протягом квітня-травня 2013 року 40 000 грн., про що власноручно склав та підписав розписку від 6 квітня 2013 року.

Посилаючись на те, що відповідач не виконав свого зобов»язання та не розрахувався за проведену роботу, позивач і просив стягнути з нього заборгованість з урахуванням 3% річних від простроченої суми у розмірі 986 грн.30 коп.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що у 2012 році вони уклали усний договір на виконання робіт по утепленню фасаду належного відповідачу будинку АДРЕСА_1.

Відповідно до розписки від 6 квітня 2013 року ОСОБА_3, який проживає по АДРЕСА_1, зобов»язався розрахуватися з ОСОБА_2 за виконану ним роботу по утепленню фасаду у сумі 40 000 грн. з виплатою коштів у квітні-травні 2013 року (а.с.48).

Як вбачається зі змісту розписки, відповідач підтвердив факт виконання робіт і будь-яких претензій, в тому числі і щодо наявності недоліків, не зазначав.

Однак, вирішуючи спір в частині первісного позову, суд першої інстанції у порушення ст.ст.213, 214 ЦПК України не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не дав оцінки тій обставини, що відповідач не заперечував проти написання та змісту самої розписки.

З огляду на встановлені у судовому засіданні фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що на спірні правовідносини, що склалися між сторонами з приводу виконання зобов»язання, поширюються норми глав 47-48 ЦК України.

Таким чином, висновок суду щодо поширення на них норм закону, якими регулюються правовідносини щодо договору підряду, є помилковим.

Враховуючи, що у судовому засіданні доведено, що відповідач не розрахувався з позивачем за виконані роботи, відповідно до ст.ст.509, 525, 526 ЦК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу, яка передбачена розпискою, у розмірі 40 000 грн.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Згідно до положень ст.509 ЦК України грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України стягненню підлягає також 3% річних від простроченої суми - 986 грн.30 коп.

Доводи відповідача щодо проведених розрахунків не підтверджуються належними та допустимими доказами відповідно до вимог ст.545 ЦК України, якою передбачено підтвердження виконання зобов»язання наявністю боргового документа саме у боржника, а як підтверджено матеріалами справи, оригінал розписки знаходився у позивача, чого не заперечував і представник відповідача у судовому засіданні.

Посилання відповідача на показання свідків з цього приводу є безпідставними, оскільки зазначені докази не є допустимими у розумінні ст.59 ЦПК України.

Інші доводи, на які посилався відповідач, заперечуючи проти первісного позову, не ґрунтуються на доказах та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову не відповідають обставинам справи, неправильно застосовані норми матеріального права, відповідно до ст.309 ЦПК України рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.88 ЦПК України також підлягає стягненню 400 грн. сплаченого судового збору.

В той же час рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про зобов»язання до вчинення дій та стягнення моральної шкоди є правильним. Покладений в основу рішення в цій частині висновок відповідає обставинам справи, ґрунтується на доказах, узгоджується з нормами чинного законодавства.

Будь-яких переконливих і безспірних доказів на підтвердження обставин, з якими як з юридичним фактом пов»язувались матеріально-правові вимоги, ОСОБА_3 не надано, не містять їх і матеріали справи, а обставини, на які він посилався у зустрічній позовній заяві, не є достатніми для висновку про наявність цивільно-правових підстав для задоволення зазначених вимог.

Доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині не є істотними, безпідставні, не ґрунтуються на законі, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Надані сторонами докази, в тому числі і письмові, досліджені та оцінені судом відповідно до вимог ст.ст.10, 60, 212 ЦПК України.

Інші доводи скарги відповідача також не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи в частині вирішення зустрічного позову. В межах її доводів підстав для скасування або зміни рішення суду в цій частині з одних лише формальних міркувань не встановлено (стаття 308 ЦПК).

Керуючись ст. ст.303, 307, 308, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 жовтня 2014 року в частині відмови у задоволенні первісного позову скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 40 000 грн. боргу за виконані роботи і 3% річних від простроченої суми - 986 грн. 30 коп., а всього 40 986 грн. 30 коп., та 400 грн. судового збору.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча:

Судді: