КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2014 р. Справа№ 910/11522/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Мельниченко О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Луценко Р.О. ( за довіреністю б/н від 17.03.2014 року)

від відповідача: Борисюк О.В. ( за довіреністю №196-10335/КР від 21.07.2014 рік)

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "О.М.С."

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2014р.

у справі № 910/11522/14 (суддя: Ярмак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "О.М.С."

до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама"

про визнання договору недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2014 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою, в якій просив визнати недійсним договір № 1111/13 від 07.08.2013 року на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, укладений між ТОВ «О.М.С» та комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації) «КИЇВРЕКЛАМА»

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.09.2014 року у справі №910/11522/14 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що перебування будинку, на даху якого розміщений спірний об'єкт зовнішньої реклами у комунальній власності, та належності позивачу на праві приватної власності лише частини нежитлових приміщень, що знаходяться у вказаному будинку, не є підставою для визнання договору недійсним з посиланням на ст. 203, ст. 215 ЦК України та ч.1 ст. 207 ГК України.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "О.М.С." звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 02.09.2014 року та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що після укладення договору позивачу стало відомо, що будинок на якому розміщені рекламні конструкції до комунальної власності територіальної громади м. Києва не належить, а є приватною власністю окремих фізичних та юридичних осіб, в тому числі позивача, тому договір має бути визнано недійсним. Також зазначив, що відповідач ввів позивача в оману, щодо належності місць розміщення рекламних засобів, оскільки нежитлова будівля складається з двох відокремлених частин з окремими входами, різними власниками та балансоутримувачами, тому укладений договір № 1111/13 суперечить вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України, ч.1 ст.207 ЦК України, Типових правил розміщення зовнішньої реклами, Порядку розміщення реклами в м. Києві, що є підставою для визнання правочину недійсним відповідно до ст. 227 ЦК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2014 року було прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "О.М.С." та призначено розгляд справи на 11.11.2014 р.

10.11.2014 року через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

11.11.2014 року у судовому засіданні було оголошено перерву до 09.12.2014 року.

У судовому засіданні, 09.12.2014 року представник позивача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача, заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 07.08.2013р. між комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" та ТОВ "О.М.С." було укладено договір № 1111/13 на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва. (а.с.10)

За умовами зазначеного договору на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце для розміщення рекламного засобу, дозволу на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місце для розміщення, рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (Право тимчасового користування), за умов повного дотримання розповсюджувачем цього договору та Порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року №37/6253, з наступними змінами та доповненнями, а розповсюджувач - користуватися наданим йому правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.

Відповідно до п. 3.1. договору адресні програми на пріоритет - це перелік місць для розміщення РЗ, на які розповсюджувачем встановлено пріоритет. Адресна програма на пріоритет має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які встановлено пріоритет, дату та строк дії пріоритету, відомості про плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів за місяць.

Відповідно до адресних програм на пріоритети №1, 2, 3 до договору №1111/13 (а.с.13-15) за позивачем як розповсюджувачем зовнішньої реклами установлено приорітет на місця розташування рекламних засобів - конструкцій на даху будинку (будівлі) за адресою: Святошинський район, проспект Перемоги, 136, визначено строки дії пріоритету та розмір плати за місяць.

Позивач, звертаючись з позовом про визнання недійсним договору №1111/13 від 07.08.2013 року на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, зазначив, що після укладання договору йому стало відомо, що будинок на , якому розміщені рекламні конструкції до комунальної власності територіальної громади м. Києва не належить, а є приватною власністю фізичних та юридичних осіб.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що право власності на окремі нежитлові приміщення не підтверджує право власності будинку в цілому, а саме , належність всього будинку до приватної власності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

За своєю правовою природою оспорюваний договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які регулюються главою 58 Цивільного кодексу України та главою 30 Господарського кодексу України. Оспорюваний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань.

Статтею 180 господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди, щодо усіх істотних умов. При укладанні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору .

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ч.1 ст. 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є об'єкт оренди ( склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

В даному випадку, має місце оренда місць для розміщення рекламних засобів, істотними умовами вказаного договору є об'єкт оренди, строк дії договору, ціна договору, умови повернення майна.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, договір №1111/13 від 07 серпня 2013 року на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва містить усі обов'язкові для даного виду договорів умови.

Об'єкт оренди визначено сторонами у адресних програмах, які є невід'ємними частинами договору № 1111/13 від 07 серпня 2013 року. Строк дії договору визначено п. 8.1, яким передбачено, що він вступає в юридичну силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє, щодо кожного місця розміщення РЗ, протягом строку дії встановленого пріоритету таабо дозволу; припинення приорітету або дозволу, щодо окремого місця для розташування рекламного засобу, у разі наявності у розповсюджувача інших діючих пріоритетів таабо дозволів, не тягне за собою припинення цього договору в цілому. Також сторони домовились, що ціною договору є плата за право тимчасового користування, розрахована згідно вимог Порядку розміщення реклами у місті Києві, договору, згідно встановлених розповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних програмах, щодо умов повернення майна, то п. 5.2.11 спірного договору встановлено, що розповсюджувач бере на себе зобов'язання самостійно та за власний рахунок провести демонтаж РЗ не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку дії дозволу.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1-3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, потрібно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 року №37/6253 (далі - Порядок), визначено, що, КП "Київреклама" - комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковане Головному управлінню з питань реклами та уповноважене виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) виконувати функції з укладення договорів, нарахування та отримання плати за право тимчасового користування місцями (для розміщення РЗ), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, здійснювати контроль за надходженням плати за договорами, організовувати або здійснювати власними силами та засобами демонтаж самовільно встановлених рекламних засобів, надавати платні послуги та виконувати інші повноваження, передбачені цим Порядком та статутом підприємства.

Відповідно до п. 3.1.1. зазначеного порядку передбачено, що КП "Київреклама" укладає з розповсюджувачем реклами договір на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що укладення договору на право тимчасового користування місцем при розміщенні об'єктів зовнішньої реклами є обов'язковою процедурою, необхідність якої прямо встановлена законом, так як і необхідність отримання дозволу.

Відповідно до п. 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 року №2067 місцем розташування рекламного засобу є площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надаються розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою).

Оскаржуваний договір № 1111\13 від 07 серпня 2013 року на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, який за своєю правовою природою є договором оренди, містить всі обов'язкові умови, передбачені для договорів оренди, тому не може бути визнаний недійсним судом на підставі статей 203 та 215 Цивільного кодексу України.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у своїй постанові № 5011-18\16487 -2012 від 10 червня 2013 року.

Відповідно до рішення Київської міської ради від 02.12.2010р. № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" (додаток № 8, таблиця 1, пункт 101) (101-103) та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10.12.2010 № 1112 "Питання організації управління районами в місті Києві " (позиція 101 розділу 8 додатку 11, таблиця 1) визначено, що до сфери управління Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації відноситься та перебуває в комунальній власності територіальної громади міста Києва Центр позашкільної роботи в будинку за адресою: проспект Перемоги, 136. Зазначене, також, підтверджується листами Департаменту комунальної власності м. Києва КМДА № 042/10/9-8724 від 11.08.2011р., № 042/10/9-11227 від 31.08.2012р., № 062/8/10-3407 від 02.04.2013р.(а.с.77-79)

Як видно з матеріалів справи, позивач в обґрунтування вимог надав договори дарування та свідоцтва про право власності, які посвідчують, що окремі нежитлові приміщення в будинку, розташованому м. Київ, Святошинський район, проспект Перемоги 136, дійсно належать йому та іншим фізичним та юридичним особам, проте сам житловий будинок знаходиться у комунальній власності (а.с.23-38), і обслуговування його здійснюють відповідні комунальні служби та підприємства, в тому числі і місця розміщення об'єкту реклами. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що перебування нежитлових приміщень у приватній власності коли весь будинок, в якому воно перебуває знаходиться у комунальній власності, не може бути підставою для несплати за користування місцем для розміщення об'єкта зовнішньої реклами.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду, з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 02.09.2014 року у справі № 910/11522/14, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "О.М.С." на рішення господарського суду міста Києва від 02.09.2014 року у справі № 910/11522/14 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 02.09.2014 року у справі № 910/11522/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/11522/14 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Дідиченко