ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" листопада 2014 р. м. Київ К/800/64032/13

колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,

розглянувши у порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Брусилівському районі Житомирської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Брусилівському районі Житомирської області на ухвалу Брусилівського районного суду Житомирської області від 23 вересня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2013 року, постановлених за поданням відділу Державної виконавчої служби Брусилівського районного управління юстиції Житомирської області про зміну порядку та способу виконання судового рішення,

в с т а н о в и л а:

Постановою Брусилівського районного суду Житомирської області від 31 травня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2012 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Брусилівському районі Житомирської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеної частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка визначається встановленим Законами України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», «Про Державний бюджет України на 2011 рік» прожитковим мінімумом для осіб, які втратили працездатність, за період з 1 листопада 2010 року по 30 квітня 2011 року з урахуванням фактично отриманих сум. В іншій частині позову відмовлено за безпідставністю.

У вересні 2013 року відділ Державної виконавчої служби Брусилівського районного управління юстиції Житомирської області звернувся до Брусилівського районного суду Житомирської області із поданням про зміну способу і порядку виконання судового рішення шляхом зміни зобов'язання здійснити виплати на стягнення цих виплат.

Ухвалою Брусилівського районного суду Житомирської області від 23 вересня 2013 року подання відділу Державної виконавчої служби Брусилівського районного управління юстиції Житомирської області про зміну способу і порядку виконання судових рішень було задоволено. Змінено спосіб виконання постанови Брусилівського районного суду Житомирської області від 30 травня 2011 року в адміністративній справі № 2-а-736/11 за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Брусилівському районі Житомирської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в частині зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Брусилівському районі Житомирської області провести виплату ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії, виходячи з розміру, встановленого статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що становить 30 процентів мінімальної пенсії за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму для непрацездатних осіб, визначеному Законом України «Про державний бюджет України на 2011 рік», за період з 1 листопада 2010 року по 30 квітня 2011 року з урахуванням фактично отриманих сум, на інший спосіб, а саме: стягнути з управління Пенсійного фонду України в Брусилівському районі Житомирської області на користь ОСОБА_1 1042,50 грн як суму нарахованого, але не виплаченого щомісячного підвищення до пенсії, виходячи з розміру, встановленого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 1 листопада 2010 року по 30 квітня 2011 року.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2013 року апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Брусилівському районі Житомирської області залишено без задоволення, а ухвалу Брусилівського районного суду Житомирської області від 23 вересня 2013 року - без змін.

Вказуючи на допущені, на думку управління Пенсійного фонду України в Брусилівському районі Житомирської області, судами порушення норм чинного матеріального та процесуального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, відповідач просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Тобто для відстрочення або розстрочення виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення необхідно встановити конкретні обставини, які ускладнюють виконання судового рішення.

У даному випадку, як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, такими обставинами є відсутність коштів на рахунку боржника через відсутність відповідного бюджетного фінансування.

За наявності такої обставини як відсутність коштів на рахунку боржника за правилами частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд може застосувати наступні заходи: відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Застосування кожного із зазначених заходів повинно бути судом у постановленому судовому рішенні відповідно мотивовано, тобто суд повинен обґрунтувати, чому у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку боржника підлягає застосуванню саме цей конкретний захід.

Проте у судових рішеннях судів попередніх інстанцій жодних обґрунтувань чи мотивів необхідності застосування такого заходу як зміна способу виконання судового рішення не приведено.

Суди зазначили, що зміни у правовому регулюванні порядку виконання судових рішень, боржником за якими є державний орган, яким не передбачено виконання рішень зобов'язального характеру, унеможливлюють їх виконання.

При цьому суди послались на положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та прийшли до висновку, що виходячи з положень цього Закону України та приписів Порядку, затвердженого на виконання цього Закону Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845, органи Казначейства на теперішній час не мають повноважень для зобов'язання іншого органу вчинити певні дії та можливості прийняти до виконання виконавчий документ без зазначення про стягнення з державного органу конкретної суми коштів.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна.

Відповідно до положень частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 року № 4901-VI (набрав чинності з 1 січня 2013 року) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган, тобто зазначеною нормою Закону передбачено виконання судових рішень і зобов'язального характеру.

У зазначеному Законі немає заборони виконання судових рішень, боржником за якими є державний орган, у резолютивній частині яких замість слів «стягнути» записано «зобов'язати виплатити». При наявності такої заборони законодавець в обов'язковому порядку у прикінцевих та перехідних положеннях Закону мав би передбачити рекомендацію судам привести свої рішення у відповідність з цим Законом шляхом зміни способу виконання судових рішень. Проте цього зроблено не було, а тому висновок судів попередніх інстанцій про те, що зміни у правовому регулюванні порядку виконання судових рішень, боржником за якими є державний орган, якими не передбачено виконання рішень зобов'язального характеру, унеможливлюють їх виконання, не можна визнати обґрунтованим.

Підстави для зміни способу виконання судового рішення відповідно до положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» могли би виникнути лише у випадку, коли після звернення стягувача за правилами частини другої статті 3 цього Закону до Державної казначейської служби України із заявою про виконання рішення суду йому було відмовлено з мотивів неможливості виконання судового рішення за нормами зазначеного Закону у зв'язку з невідповідністю формулювань резолютивної частини судового рішення вимогам цього Закону.

Проте судами попередніх інстанцій зазначених обставин не встановлено. Враховуючи викладене, законних підстав для зміни способу виконання судового рішення у даній справі немає.

Отже, виконання зазначеної постанови суду можливе, хоча й за певних умов, а тому підстави для зміни способу виконання рішення суду першої інстанції відсутні.

Крім цього, аналіз оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій свідчить про те, що суди, змінюючи спосіб виконання постанови суду, фактично змінили її суть.

Відповідно до положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Брусилівському районі Житомирської області задовольнити.

Ухвалу Брусилівського районного суду Житомирської області від 23 вересня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2013 року скасувати.

В задоволенні подання відділу Державної виконавчої служби Брусилівського районного управління юстиції Житомирської області про зміну способу і порядку виконання судового рішення відмовити.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Юрченко В.В.

Судді Амєлін С.Є.

Кобилянський М.Г.