ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 року Справа № 925/1521/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоАлєєвої І.В.,

суддів :Мирошниченка С.В., Татькова В.І. (доповідача)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Теплокомуненерго" Публічного акціонерного товариства "Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 р.

та на рішеннягосподарського суду Черкаської області від 19.08.2014 р.

у справі№ 925/1521/13 господарського суду Черкаської області

за позовом Дочірнього підприємства "Теплокомуненерго" Публічного акціонерного товариства "Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод" (надалі - ДП "Теплокомуненерго")

доФізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (надалі - ФОП ОСОБА_4)

простягнення 2 139,50 грн.

за участю представників:

від позивача- Шляпін О.Ю., дов. № 257 від 08.05.2014 р.

від відповідача- 1) ОСОБА_6, дов. від 10.12.2014 р. - 2) ОСОБА_7, дов. від 30.03.2012 р.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Черкаської області від 21.01.2014 р. (суддя Анісімов І.А.) позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ДП "Теплокомуненерго", з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, 1 645,17 грн., 132,88 грн. пені, 120,45 грн. інфляційних, 96,86 грн. 3 % річних.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2014 р. (головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.) рішення господарського суду Черкаської області від 21.01.2014 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.06.2014 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2014 р. та рішення господарського суду Черкаської області від 21.01.2014 р. у справі № 925/1521/13 скасовано, а справу № 925/1521/13 передано на новий розгляд до господарського суду Черкаської області в іншому складі суду.

За результатами нового розгляду, рішенням господарського суду Черкаської області від 19.08.2014 р. (суддя Васянович А.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 р. (головуючий суддя Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.), позов задоволено частково, стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ДП "Теплокомуненерго" 76,50 грн. пені та 61,59 грн. витрат на сплату судового збору, в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, ДП "Теплокомуненерго" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

До початку судового засідання, від відповідача надійшов відзив на заявлену позивачем касаційну скаргу, в якому зазначено, що рішення та постанова господарських судів попередніх інстанцій відповідають обставинам справи та прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому суду слід відмовити в задоволенні даної касаційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 25.11.2005 р. між ДП "Теплокомуненерго", (виробник), в особі директора Крозмільного С.П., та магазином "Перлина", (споживач), в особі ФОП ОСОБА_4 укладено договір № 127-Т про надання послуг з теплопостачання (надалі - Договір), відповідно до умов якого виробник (позивач) взяв на себе зобов'язання постачати споживачеві (відповідачу) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язався оплачувати надану послугу за встановленими тарифами (цінами) в терміни передбачені цим договором.

Згідно з п. 3.1 Договору кількість використаної теплової енергії за місяць, оформляється відповідним актом, підписаним відповідальними особами з обох сторін, який і є підставою для оплати споживачем.

Згідно з п. 2.3. вартість теплової енергії, що постачається споживачу, відповідно до затверджених тарифів, з 01 жовтня 2005 року становить:

- при розрахунках за попередньою оплатою (до початку опалювального місяця) у розмірі 123 грн. з ПДВ за 1 Гкал теплової енергії;

- при розрахунках протягом опалювального місяця, але не пізніше 10 числа наступного за розрахунковим місяцем у розмірі 135 грн. з ПДВ за 1 Гкал теплової енергії.

Сторони домовились, що у випадку зміни ціни чи порядку розрахунків за теплову енергію, нові ціни чи порядок розрахунків є обов'язковим для сторін за даним договором.

Відповідно до п. 6.2 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Пунктом 6.3. Договору визначено, що до початку розрахункового періоду споживач сплачує виробнику вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії передбаченої на розрахунковий період, згідно п. 2.3. Договору.

Згідно п. 6.4. Договору, якщо споживач розраховується за показниками приладів обліку:

- при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлене та сплачене до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо сплачується споживачем не пізніше 5-го числа слідуючого місяця;

- у випадку, коли фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого до початку розрахункового періоду, залишок (сальдо) розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.

Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України встановлює обов'язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Звертаючись з позовом до місцевого господарського суду, позивач стверджував про неналежне виконання відповідачем свого обов'язку з оплати вартості послуг з отриманої теплової енергії відповідно до умов Договору, в зв'язку з чим в останнього за період з 01.01.2011 р. по 02.09.2013 р. перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 1 645,17 грн.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що відповідач, у свою чергу, заперечив проти існування у нього заявленої позивачем заборгованості та вказав на те, що договірні відносини з постачання теплової енергії тривали з 25.11.2005 р. включно по 31.12.2012 р. та отриманні у цьому періоді послуги з теплопостачання були повністю ним оплачені. Відповідач також стверджував, що між сторонами є розбіжності лише в частині розрахунку втрат теплової енергії через ізольовані труби на дільниці від існуючої будинкової системи, яка не може бути демонтована, тобто втрат теплової енергії від існуючих мереж, які проходять через приміщення і не обліковуються тепло лічильником та зазначив, що нарахування коштів для відшкодування втрат теплової енергії на цій дільниці не було передбачено ні договором, ні законодавством.

У відповідності з п. 11.1. Договору останній набуває чинності з 01.01.2006 р. та діє до 31.12.2006 р.

Згідно з п. 11.4. Договору він вважається пролонгованим на наступний рік, якщо до закінчення строку його дії, про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

З огляду на вищенаведені умови договору та відсутність будь-яких заяв від сторін щодо його припинення, суди дійшли правильного висновку, що строк дії Договору було автоматично пролонговано на наступні 2007 - 2012 роки.

Водночас, листом від 09.07.2012 р. № 397 позивач повідомив відповідача про припинення дії Договору, факт чого не заперечувався сторонами у справі, а отже, спірний Договір припинив свою дію 31.12.2012 р.

Одночасно, позивачем було надіслано відповідачу два примірника для підписання договору №17-ТІ від 09.07.2012 р. "Про надання послуг з централізованого опалення".

Також, супровідним листом від 01.06.2012 р. № 295 було надіслано на адресу відповідача для підпису два примірника договору № 17-ТО від 29.05.2012 р. "Про надання послуг з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання, холодного водопостачання і водовідведення".

Проте, як зазначено судами, дані договори відповідач не підписав, а позивач з відповідним позовом до суду не звертався.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів про те, що жодних договорів між сторонами справи щодо надання комунальних послуг не укладалося, що, в свою чергу, не заперечувалося і самими сторонами.

Також, Вищий господарський суд України вважає правомірною позицію господарських судів першої та апеляційної інстанції, що оскільки приміщення магазину має відокремлений вхід на вулицю і не має доступу до місць загального користування із приміщення магазину, відшкодування будь-яких інших втрат ніж тих, про які зазначається в тексті договору є безпідставним.

Пунктом 5.3.1. Договору визначено, що кількість використаної теплової енергії за місяць, оформляється відповідним актом, підписаним відповідальними особами з обох сторін, який і є підставою для оплати споживачем.

Як з'ясовано судами на підставі встановлених обставин у даній справі, позивачем направлялися на адресу відповідача для підпису акти про спожиту відповідачем теплову енергію за приладами обліку, а також втрати теплової енергії від існуючих мереж, які проходять через приміщення і не обліковуються теплолічильником (згідно з проектним рішення), та втрати теплової енергії від межі балансового розподілу до лічильника за період з січня 2011 року по квітень 2013 року.

Водночас, з актів підписаних позивачем вбачається, що останній не погоджувався із нарахуванням позивачем втрат теплової енергії від існуючих мереж, які проходять через приміщення і не обліковуються теплолічильником та вказував свої зауваження у здійснених позивачем нарахуваннях.

Крім того, в актах від 24.10.2012 р., від 20.11.2012 р. та від 18.12.2012 р. відповідач вказував, що за період 15 жовтня 2012 року по 18 грудня 2012 року він взагалі не споживав тепла.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що за спірний період відповідачем було спожито теплової енергії разом з нарахованими позивачем втратами від межі балансового розподілу до лічильника на загальну суму 5 588,80 грн., що підтверджується відповідними актами.

Разом з тим, судами також було з'ясовано, що відповідач сплатив за спожиту теплову енергію та втрати від межі балансового розподілу до лічильника суму в розмірі 6 427,34 грн., в підтвердження чого суду були надані відповідні копії платіжних доручень.

Оскільки відшкодування втрати теплової енергії від існуючих мереж, які проходять через приміщення і не обліковуються теплолічильником, не передбачено Договором, обґрунтованим є висновок судів про те, що включення вказаних втрат в заявлену суму боргу є безпідставним.

Отже, суди правомірно та підставно підтвердили відсутність заборгованості відповідача зі сплати теплової енергії та втрати від межі балансового розподілу до лічильника за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 132,88 грн., 3% річних у розмірі 96,86 грн. та інфляційних втрат у розмірі 120,45 грн., нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 01.01.2011 р. по 02.09.2013 р., колегія суддів також погоджується з позицією місцевого та апеляційного господарських судів, з огляду на таке.

У відповідності з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.2.5. Договору передбачено, що за несвоєчасне внесення плати із споживача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів про обґрунтованість стягнення пені у розмірі 76,50 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також є вірним твердження судів, що з урахування факту сплати відповідачем грошових коштів в розмірі 6 427,34 грн., які в свою чергу покривають встановлені судом до відшкодування суми, підстав для стягнення інфляційних та річних в судовому порядку не має.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що оскаржуваний судовий акт прийнятий з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Теплокомуненерго" Публічного акціонерного товариства "Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 р. та рішення господарського суду Черкаської області від 19.08.2014 р. у справі № 925/1521/13 залишити без змін.

Головуючий суддя І.В. Алєєва

Суддя С.В. Мирошниченко

Суддя (доповідач) В.І. Татьков