Справа № 2- 10/09

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

16 січня 2009року.

Великоносілківський районний суд  Донецької області в складі:

головуючого- судді  Єфименко В.І.,

при секретарі- Тахтаровой Н.П.,

розглянувши в судовому засіданні в залі суду смт Велика Новосілка цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до ОСОБА_2 про визнання  недійсним  договору  дарування та визнання права власності на ½ частку в жилому будинку, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач   ОСОБА_1. (далі позивач)звернулась  до суду з позовом до ОСОБА_2.(далі відповідач) про визнаня  недійсним  договору  дарування  жилого будинку АДРЕСА_1 Донецької

області від 10.02.2001 року,укладеного  між її чоловіком ОСОБА_2 та онуком останього-відповідачем у справі , мотивуючи свої вимоги тим, що при дачі своєї згоди на укладення цієї угоди вона помилялась,так як вважала ,ща надає таку при умові її довічного утримання одаряємим і взнала про те, що помилялась лише за 3 місяця до подання позову до суду,після того, як онук,став вигоняти її з будинку,в якому ,як вона вважає ,за часом проживання ,придбала право власності на його ½ частину.

В судовому  засіданні представник позивачки-ОСОБА_3.підтримав позовні  вимоги, мотивуючи  їх доводами позову і підтвердив,що довіритель-його мати, за час проживання в  спірному жилому будинку,який належав на праві приватної власності її чоловіку ОСОБА_2. ,участі в його ремонті чи добудові не приймала.Він не оспорює,що відповідач з 2007 року не проживає в подареному йому будинку разом з позивачкою.Вважає ,що позивачка придбала право власності на ½ частину спірного будинку тільки проживанням в ньому.

Відповідач і його представник ОСОБА_4. позов  не визнали.Відповідач пояснив, що дійсно ,10.02 2001 року,  між ним та його  дідусем -ОСОБА_2., був  укладений  договір  дарування  будинку АДРЕСА_1. Цей будинок  на час  укладення  договору  належав  його  діду на підставі свідоцтва  про власність. Згідно технічного паспорта, будинок був побудований  в 1957  році і  на той час він належав дідусю  і  його  колишній  дружині -ОСОБА_5.  16 серпня 1978  року цей будинок  був розподілен   між  дідусем  і  ОСОБА_5.. 16 лютого 1984  року  дідусь викупив  у ОСОБА_5.  долю в будинку. Таким чином, дідусь придбав право власності  на  спірний  будинок  до реєстрації  шлюбу  з позивачкою, це майно  є  його  особистою власністю  і тому  позивачка  не має права на  долю  в будинку  на підставі ст. 65  СК  України  . Окрім того, позивачка  приховала від суду ту обставину, що на той самий час  и в тій самій нотаріальній конторі,  вона   уклала договір дарування її  особистого будинку  на користь  її сина ОСОБА_3. Тобто,вона усвідомлювала, що таке  договір дарування, а що таке  договір  довічного утримання.Крім цього, позивачкою пропущен позовний строк на звернення до суду за захистом своїх інтересів.                  

Заслухавши пояснення сторін,дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позов ОСОБА_1. до ОСОБА_2. про визнання  недійсним  договору 

                                                         2             

дарування  та визнаня права власності на ½ частини в будинку є не обґрунтованим  і не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до технічного  паспорту,  спірний  будинок був збудований в 1957  році.  Шлюб же між  позивачкою, та ОСОБА_2.  був зареєстрований 14 вересня 1989  року. Спірний  будинок  належав  померлому на підставі  рішення  Великоновосілківського райсуду від  16 серпня 1978  року  и договору  купівлі- продажу від 16 лютого 1984  року. На момент  придбання права власності, цей  будинок  був  колгоспним  двором.Однак  позивачка  не надала суду доказів того, що  вона  за час проживання  з ОСОБА_2.,приймала участь в добудові цього будинку та  інших надвірних побудов. Згідно з технічних паспортів наданих відповідачем  судом встановлено, що   будинок з часу  його  побудови в розмірах не збільшувався, та не змінювався. 

Позивачка посилається на те, що  спірна угода була укладена внаслідок помилки, оскільки вона вважала, що укладається договір  довічного утримання. На час укладення договору дарування спірного будинку діяв цивільний кодекс України (1963 року ред.).Згідно ст.56 цього кодексу угоди признаються недійсними,якщо особа помилялась

щодо обставин ,які мають істотне значення, ця установа закладена і редації ст.229 ЦК України (2004 року ред.). Разом з тим ,відповідно до вимог цих статтей істотним значення  має помилка щодо природи правочину, прав , та обов'язків сторін. Помилка, щодо мотивів правочину  не має  істотного  значення, крім випадків прямо встановлених Законом. Тобто дана норма закону  розповсюджується лише на особу, яка вчинила  правочин. Тобто на сторону договору. Позивачка стороною договору  не виступала, нею виступав померлий  ОСОБА_2, який під час  свого життя не ставив питання про визнання  договору дарування недійсним. Позивачка стороною  договору не виступала и тому не може посилатися на те, що правочин був вчинений під впливом помилки.

 Такі ж висновки містяться у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України  «Про судову практику у справах про визнання  угод недійсними» від 28.04.1978  року №3 ( із  змінами внесеними згідно з Постановами Пленуму ВС  України №13 від 25.12.1992 року і №15  від 25.05.1998 року)   Тобто ВС  України чітко зазначає, що угода може бути визнана  судом недійсною у даному  випадку тільки за позовом сторони  угоди.

До  того ж зазначений правочин взагалі  не може  бути визнаний недійсним, оскільки помер дарувальник- ОСОБА_2, а ОСОБА_1. його правонаступником  не  являється, ніякого майна( або інших прав і обов'язків) після смерті  ОСОБА_2.,яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1, вона не успадкувала, оскільки спадщина після  смерті ОСОБА_2.  була відсутня.

 Окрім того, позивачка  приховала від суду   ту обставину, що на той самий час,10 лютого 2001  року  і в тій самій нотаріальній конторі,нею був укладений договір дарування її  особистого будинку  на користь  її сина- ОСОБА_3. Тому її доводи,що  вона при підписанні договору дарування на ім*я відповідача  не усвідомлювала, що таке  договір дарування, а що таке  договір  довічного утримання -не відповідає дійсності.

Окрім цього,позивачкою без поважних причин пропущений строк на звернення з позовом

до суду за захистом свого права чи інтересу,що також є підставою для відмови у

позові.                  

  На підставі вищевикладеного ,керуючись ст.ст.56,71,75,80,243 ЦК України(ред.1963р.) ст.ст.229,257,261,267ЦКУкраїни(2004 р.р.),ст.ст. 60, 63 СК України(2004р.р.), ст.ст.  60, 209, 212 - 215,218, ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

                                                                        3

Відмовити в задоволенні позову  ОСОБА_1 про визнання  недійсним  договору  дарування будинку АДРЕСА_1 та визнання за нею права власності на

½ частини в цьому будинку.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя                                                                                                                        В.І.Єфименко