Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого судді Григоренка М.П.,

суддів : Ковальчук Н.М., Максимчук З.М.,

секретар судового засідання Ковальчук Л.В., за участю представника відповідача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Здолбунівського районного суду від 22 жовтня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И Л А :

04 липня 2014 року ОСОБА_2 звернулася в Здолбунівський районний суд з позовом до ОСОБА_3, в якому вказувала, що 17.08.2009 року між нею та відповідачем було укладено договір позики, згідно якого останній позичив в неї 7500 грн., які зобов'язувався повернути до 01.01.2011 року. Проте, у встановлений строк ОСОБА_3 боргу не повернув, а у вересні 2011 року повернув їй частину позики в сумі 500 грн., решту обіцяв віддати впродовж місяця.

До теперішнього часу відповідач ухиляється від повернення суми боргу в розмірі 7000 грн.

Із цих підстав просила стягнути з відповідача на її користь борг за договором позики в розмірі 7000 грн., інфляційні витрати, в розмірі 781 грн. 40 коп., три відсотки річних від простроченої суми боргу, в розмірі 577 грн. 60 коп., а всього 8359 грн. та судові витрати по справі.

Рішенням Здолбунівського районного суду від 22 жовтня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу відмовлено.

_______________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/787/2510/2014 Головуючий у 1 інстанції : Шуляк А.С.

Доповідач : Григоренко М.П.

В поданій на рішення суду апеляційній скарзі ОСОБА_2 покликається на його незаконність, через порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.

Зазначає, що місцевий суд не дослідив боргової розписки, не дав належної оцінки її змісту, а тому не виявив справжньої природи укладеного договору.

Вказує, що в судовому засіданні 22 жовтня 2014 року вона пояснювала, що відшкодування збитків підприємству не стосується предмета позовних вимог і наполягала на задоволенні позову про стягнення боргу за договором позики. При цьому вона вказувала, що ОСОБА_3 21.09.2011 року повернув їй частину боргу в сумі 500 грн., а решту боргу обіцяв повернути в присутності трьох свідків.

Вважає, що суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин положення ст.ст. 1049, 1050 ЦК України.

Із цих підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В ході апеляційного розгляду справи представник відповідача просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Будучи належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, позивач в судове засідання не прибула, але подала заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату з причин, які колегією суддів були визнані не поважними.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відмовляючи ОСОБА_2 в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що між останньою та відповідачем не виникли правовідносини, які випливають із договору позики, а тому право позивачки не підлягає захисту в з використанням правового механізму, передбаченого ст.ст. 1049, 1050 ЦК України.

Проте, на розсуд колегії суддів, оскаржуване рішення підлягає скасуванню, у зв'язку із невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, з ухваленням у справі нового рішення.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії розписки (а.с. 3) відповідач ОСОБА_3 17 серпня 2009 року взяв у позику у позивача 7500 грн., які зобов'язувався повернути до 01 січня 2011 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Та обставина, що позивач безпосередньо не передавала ОСОБА_3 грошові кошти, в сумі 7500 грн., а внесла замість останнього ці грошові кошти третій особі, в рахунок відшкодування заподіяної нею спільно із відповідачем матеріальної шкоди, так як на той час у останнього були відсутні свої грошові кошти, на переконання колегії суддів жодним чином не змінює природу правовідносин між сторонами у даній справі, оскільки це відповідає звичаю ділового обороту.

Стаття 1053 ЦК України передбачає, що за домовленістю сторін борг, що виник із договору купівлі -продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.

Заміна боргу позиковим зобов'язанням проводиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики.

В той же час, із матеріалів справи вбачається, що позивач із своїм позовом звернулась 04 липня 2014 року, тобто, після спливу трирічного строку позовної давності.

Твердження позивача про те, що у вересні 2011 року ОСОБА_3 повернув їй частину позики, в розмірі 500 грн., а тому строк позовної давності має обчислюватись із вересня 2011 року, на увагу не заслуговують, оскільки ці твердження ОСОБА_2 є голослівними та не підтверджуються відповідними доказами.

Посилання позивача на покази трьох свідків, які ніби-то підтверджують факт повернення відповідачем частини боргу у вересні 2011 року, на розсуд колегії суддів не може бути прийнято до уваги, оскільки дані обставини мають бути підтверджені саме у тій формі, в якій було укладено основний договір, при тому, що відповідач заперечує цю обставину і в тексті розписки про це також нічого не зазначено.

Частиною 2 статті 59 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на те, що позивач пропустила строк позовної давності для звернення до суду із позовом про стягнення із ОСОБА_3 боргу за договором позики, поважних причин для поновлення цього строку суду не навела, а відповідач у встановленому порядку 08 серпня 2014 року подав заяву про застосування строку позовної давності до вимог ОСОБА_2, тому, на розсуд колегії суддів, в задоволенні позовних вимог останній має бути відмовлено у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 315 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Здолбунівського районного суду від 22 жовтня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики відмовити у зв'язку із пропуском строку позовної давності для звернення до суду із позовом.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Григоренко М.П.

Судді : Ковальчук Н.М.

Максимчук З.М.